Початок двадцятого століття літературний світ Європи зустрів бурхливим обговоренням майбутнього великого події. Згідно із заповітом Альфреда Нобеля, було необхідно вибрати найбільш значних успіхів і найбільш ідеалістичного письменника або поета, якому і буде вручена гігантська премія. Згадка про ідеалізмі було принциповому, оскільки сам Нобель на цьому і наполягав. Цей пункт, до речі, став непереборною перешкодою для Еміля Золя, який був на той момент одним з найбільших письменників Європи. Вище нього котирувався тоді хіба що сам Лев Толстой, але Толстой категорично заборонив висувати себе на Нобелівку. А ось Золя висунули. Але під час обговорення його кандидатури академіки зійшлися на тому, що романи Золя не відповідають принципу ідеалізму. Взагалі, суперечок щодо того, хто стане першим в історії володарем нової премії було багато. І вибір академіків виявився для багатьох несподіваним. Потім часто говорили і писали, що просто вибрали нейтральну фігуру, щоб нікому з провідних авторів не було образливо. Компромісне рішення. Першим лауреатом став 62-річний французький поет Рене Франсуа Арман Прюдом, більш відомий як Сюллі Прюдом. У поезію він увійшов в 1865 році, ставши одним з учасників руху парнасцев. Школа парнасцев була дуже відома і добре розроблена. Найбільш яскравими її представниками, які до сих пір на слуху, були Теофіль Готьє, Леконт де Ліль, Жозе Марія де Ередіа, Вільє де Ліль-Адан, Теодор де Банвіль. Але з усіх перерахованих до двадцятого століття дожив тільки Ередіа. Сюллі-Прюдом В принципі, ідея присудити першу Нобелівську премію з літератури комусь із парнасцев була цілком зрозумілою і навіть здоровій. Ця поетична школа справила величезний вплив і на французьку літературу і на літературу сусідніх країн. У Росії акмеисти на чолі з Гумільовим, сміливо називали парнасцев в числі своїх попередників, піднімаючи на щит імена Теофіля Готьє і Леконта де Ліля. Не провина шведських академіків, що до премії не дожили найяскравіші представники “Сучасного Парнасу”. Довелося вибирати з фігур, трохи менш помітних. І на той момент, наприклад, ще не було настільки очевидно, що Ередіа залишиться в пам’яті на куди більш довгий термін, ніж Сюллі-Прюдом. Так що можна сказати, що Сюллі-Прюдом отримав свою премію за всіх парнасцев відразу. Та й вірші у нього і справді були цілком ідеалістичні, критерієм Нобеля він цілком відповідав. На жаль, відразу після оголошення його імені як першого володаря Нобелівської премії з літератури, на Сюллі Прюдома обрушилися хвилі роздратування, негативу і мало не відвертої ненависті. Справа була не в ньому, зрозуміло. Справа була в тих фігурах, які залишили без уваги. Видатні шведські літератори, наприклад, відразу склали обурене лист з вимогою присудити премію Толстому. А закінчити цю статтю ми хочемо віршем першого нобелівського лауреата з літератури. Просто для того, щоб ви самі могли скласти уявлення про його творчість:
Будь я Творцом, — исчезли б смерть и муки, Сияла б Радость ласковым лицом. Не стало б слез, и не было б разлуки, Будь я Творцом. Будь я Творцом, — на яблони бесплодной Душистый цвет рассыпался б венцом! И стал бы труд игрою сил свободной, Будь я Творцом. Будь я Творцом, была б еще безбрежней, Светлей лазурь, — любви моей дворцом… И лишь тебя оставил бы я прежней, Будь я Творцом!
Подробнее на livelib.ru
За публікаціями у ЗМІ
