ОП КЦС ВС застосувала принцип «естопель» для вирішення спорів, що виникають із договірних зобов’язань

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду в результаті перегляду справи № 390/34/17 у постанові від 10 квітня 2019 року (касаційне провадження № 61-22315сво18) зробив правовий висновок щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину.

У справі, що переглядається, суди встановили, що 19 листопада 2007 року укладено договір оренди землі, за яким орендодавець передала в оренду належну їй земельну ділянку строком на 10 років. Після смерті орендодавця зазначену земельну ділянку успадкував позивач, який 24 грудня 2013 року уклав з орендарем додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, згідно з якою, зокрема, збільшено розмір орендної плати.

Задовольняючи позовні вимоги про зобов’язання повернути земельну ділянку, суд першої інстанції вважав, що договір оренди землі від 19 листопада 2007 року не набрав чинності та є неукладеним, оскільки був зареєстрований лише 19 квітня 2010 року, тобто після смерті орендодавця.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в позові, вважав, що спірний правочин набрав чинності з моменту державної реєстрації, яка відбулася 19 квітня 2010 року, а тому немає правових підстав для визнання цього договору оренди землі неправомірними і таким, що не набрав чинності.

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов таких висновків про застосування норми права.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

ОП КЦС при розгляді справи застосувала доктрину «venire contra factum proprium» (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої – принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред’являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 укладений після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року, за життя орендодавця і за його підписом, тому підстав вважати спірний договір неукладним немає.

З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/81263995.

Джерело: https://supreme.court.gov.ua