Юрінком Прес
“Юрiнком Прес” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Законопроект про дезінформацію. Медійна громадськість проти такого розуміння.

0 132
Українське міністерство культури, молоді та спорту (МКМС) оприлюднило 17 січня законопроєкт, покликаний посилити протидію проширенню дезінформації в країні. Шляхом внесення змін до низки законів його автори мають намір унормувати заходи з “забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації”. Таким чином, кажуть урядовці, Україна буде захищена від впливу ворожої пропаганди. Утім, викладені на загал положення законопроєкту відразу спричинили зливу критики з боку журналістів, правозахисників та медіаекспертів. В один голос вони висловили побоювання щодо контролю держави за свободою слова і преси, розкритикували нечіткі формулювання визначень “недостовірна інформація” і “дезінформація” та заговорили про наступ на засадничі права людини.  

Пропозиції урядовців

Законопроєкт про боротьбу з дезінформацією міністерство розробило на виконання указу президента Володимира Зеленського “Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави” від 8 листопада 2019 року. Окрім низки нових визначень, як-от “дезінформація” чи “недостовірна інформація” проєктом передбачено, зокрема, запровадження інституції уповноваженого з питань інформації, виокремлення серед працівників медіа “професійних журналістів” та “поширювачів масової інформації, а також заснування державою однієї “асоціації професійних журналістів” замість кількох нинішніх журналістських об’єднань і профспілок. Передбачено також встановити кримінальну відповідальність за “поширення дезінформації” внесенням відповідного складу злочину в Кримінальний кодекс.

Дезінформацією запропоновано вважати “недостовірну інформацію з питань національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля, а також інших питань, що становлять суспільний інтерес”. Вирішувати, що конкретно підпадає під це визначення, надається право уповноваженому з питань інформації, який може вимагати в журналістів не тільки спростувати “дезінформацію”, а й розкрити їхні джерела інформації, надавати “індекс довіри” всім поширювачам інформації та звертатись до суду.

Коли міністерство оголосило реєстрацію учасників на публічне обговорення 28 січня тексту законопроєкту, то відразу отримало понад  200 заявок. Утім, задоволені були леше близько 60, і пресслужба міністерства повідомила, що формат заходу та приміщення не дозволяють вмістити велику кількість людей.

Покарання за дезінформацію?

Міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський намагався розвіяти побоювання журналістів та медіаекспертів у тому, що звинуваченим у дезінформації загрожує запроторення за ґрати, хоча про це прямо йдеться в запропонованій редакції статті у КК. “Кримінальна відповідальність передбачена після трьох доведених судом фактів поширення дезінформації… І заходи кримінальної відповідальності не пов’язані з ув’язненням. Йдеться про покарання у вигляді виправних робіт”, – намагався переконати міністр.

Авторами законопроєкту керувало намагання дати відсіч російській пропаганді, але вони обрали хибний метод, переконаний голова правління “Інтерньюз Україна” Костянтин Квурт. “Небезпечно віддавати визначення дезінформації на розсуд судової системи, яка в Україні є нереформованою, суди часто виносять несправедливі, неправосудні, а то й відверто антиукраїнські вердикти”, – сказав медіаексперт. Однак Володимир Бородянський наполягає, що автори законопроєкту “передбачили запобіжники, щоб добросовісну людину не можна було посадити”. Серед них Бородянський назвав необхідність перед винесенням рішення судом отримати висновок Європейського суду з прав людини.

Голова “Центру громадянських свобод” Олександра Матвійчук підтвердила, що згідно з ратифікованим Україною 2017 року 16-им протоколом, вищі судові установи мають право звертатися до ЄСПЛ з принципових питань для надання висновків. Але чи стане Європейський суд щотижня чи щомісяця розглядати ухвали національних судів з однієї і тієї самої проблеми? “Закон в кожному разі має відповідати критеріям якості. На жаль, будь-які консультативні висновки не можуть виправити недосконало виписаний закон, який становить загрозу правам людини”, – зазначила Матвійчук.

Обмеження для журналістів

“Законопроєкт жодним чином не покликаний протидіяти російській інформаційній агресії та будь-якій дезінформації, але загрожує позбавленням більшості журналістів доступу до інформації про діяльність влади”, – вважає директорка “Українського інституту медіа та комунікацій” Діана Дуцик. Вона, зокрема, нагадала, що автори документа зобов’язують всіх іноземних журналістів отримувати акредитацію за умови подання заяви про ознайомлення та згоду дотримуватись стандартів професійної етики журналістів. До того ж, з тексту проєкту закону неясно, чи взагалі матимуть закордонні медіа доступ до органів влади, зокрема акредитації до парламенту та на закриті для широкої громадськості заходи уряду і офісу президента України.

Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Гарлем Дезір вважає, що боротьба з дезінформацією не має “здійснюватися за рахунок свободи ЗМІ, а також шляхом втручання держави в зміст ЗМІ і організацію журналістської діяльності в країні”. Генсек Європейської федерації журналістів (EFJ) Рікардо Гутьєррес заявив, що він “категорично відкидає будь-яку пропозицію, відповідно до якої держава регулюватиме журналістську діяльність і накладати будь-які обмеження на журналістів”.

Інститут масової інформації, Комісія з журналістської етики, Національна спілка журналістів України і ще низка представників української преси закликали міністерство зняти з розгляду розроблений в його надрах законопроєкт. В заяві Інституту масової інформації зазначається, що проєкт закону “порушує самі принципи існування України як правової держави, що поділяє європейські цінності і прагне побудувати повноцінне демократичне суспільство”.

  • Дата 28.01.2020
  • Автор Олександр Савицький
  • Джерело: dw.com

Автор

  • Вищу юридичну освіту Віктор Семенович Ковальський отримав у 1977 році на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1980 році завершив навчання в аспірантурі, отримав звання кандидата юридичних наук. Згодом отримав звання доктора юридичних наук. Життєве кредо: «Казати правду і нічого крім правди». Говорячи про професійні інтереси, він називає книги: не лише фахові, а просто змістовні й корисні. Серед його наукових інтересів: теорія права і держави; права людини; правоохоронна діяльність; трансформації правого мислення. Цій науковій тематиці присвячено майже 500 наукових, науково-практичних, публіцистичних публікацій. Педагог і науковець має численні державні нагороди. Зокрема, почесні грамоти Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, відзнаки юридичних відомств, установ та організацій. Головним досягненням Віктор Семенович вважає своїх дітей, які пішли батьківським шляхом. На другому місці – створення першого українського юридичного видавництва «Юрінком Інтер» та газети «Юридичний вісник України». Він вдячний за підтримку колегам та авторам, а також читачам, кількість яких за майже 30 років діяльності видавництва та газети щороку збільшується. Під час цьогорічного конкурсу «Учитель року» Віктор Семенович очікує віднайти кращих знавців-педагогів з основ правознавства в українській школі, а ще – інтерв’ювати переможців та поширити їхній досвід через соціальні мережі та газету «Юридичний вісник України».

    Переглянути мареріали

Залиште коментар