Верховна Рада проголосувала закон, котрий поверне відеофіксацию порушень ПДД і до власників авто знову підуть “листи щастя”.
Урядовий законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» (№2562) презентувався як європейській, як прогресивна правова новела. В кінцевому підсумку 14 липня 2015 року закон був ухвалений у цілому 267 голосами.
Закладені у проекті ідеї та процедура їх реалізації залишилися у своїй основі незмінними: автоматична фіксація технічними приладами фактів порушень ПДД, встановлення особи, за якою зареєстровано технічний засіб, складання на підставі отриманих даних постанови про адміністративне правопорушення і надсилання власнику «листа щастя» про накладене стягнення з квитанцією для сплати штрафу. Без встановлення фактичного порушника, без участі особи, котру притягають до відповідальності, без індивідуалізації відповідальності і без презумпції невинуватості (з набуттям законом чинності саме громадянин доводитиме державі у суді, що він не порушував закону, а за кермом авто був хтось інший). Більше того для слухняних громадян і підприємств запроваджуються пільги: у разі сплати ними 50 % розміру штрафу протягом 5 банківських днів з дня вручення постанови про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, така постанова вважатиметься виконаною. Ті принципові, хто вирішить іти до суду і не вкладеться у 5-денний сезон знижок, сплачуватимуть повну вартість. А от скупі, як завжди, будуть покарані: несплата штрафу протягом 30 днів з дня вручення матиме наслідком стягнення пені у подвійному розмірі штрафу.
Причому, термін «автоматичний режим фіксації» також буде розумітися надто широко і включатиме в себе застосування технічних приладів на кшталт сумнозвісного «Візиру». Такого висновку можна дійти, прочитавши норму оновленої ст.309 Кодексу про адміністративні правопорушення: «Під час стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, застосовуються виключно безготівкові платіжні пристрої». На місці вчинення порушення водій зможе сплатити штраф лише у разі, якщо його хтось зупинить на цьому місці. Але який це тоді автоматичний режим?
З урахуванням викладеного, схоже, держава наступила на ті самі граблі, що й сім років тому, коли найбільш активні та юридично обізнані автолюбителі у судах висували претензії як до самих приладів (через можливість маніпулювати даними), так і до не зовсім автоматизованого способу їх застосування.
Одним удавалося вигравати справи в судах, іншим — ні. Дехто доходив до Конституційного Суду з проханням розтлумачити ст.141 КпАП (яка, до речі, знову повертається згідно з новим законом). У 2010 році КС задовольнив цікавість громадянина. І навіть в більшому обсязі, ніж той очікував.
КСУ взагалі визнав ст.141 КпАП неконституційною. А разом із нею — і ті норми, що встановлювали спрощений режим покарання за порушення ПДД. З огляду на ідентичність ситуації незайвим стане вивчення аргументів, викладених у рішенні КС від 22.12.2010 №23-рп.
Тоді Суд констатував порушення принципу правової визначеності як необхідного елементу верховенства права, закріпленого Конституцією. Обмеження права повинно грунтуватися на критеріях, які дають особі можливість відокремити правомірну поведінку від протиправної, прогнозувати її юридичні наслідки. Звідси — необхідність індивідуалізації відповідальності (ч.2 ст.61 Основного Закону). Зміст індивідуалізації розкривається в ч.2 ст.33 КпАП: «При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність».
Тож накладення стягнення на власника авто без установлення особи водія-порушника суперечить суті адміністративного правопорушення, обов’язковою ознакою якого є винна (умисна чи необережна) дія або бездіяльність суб’єкта, і хоча б уже тому створює ту саму правову невизначеність.
Також КС установив невідповідність спірних норм системі процесуальних механізмів, які гарантують неможливість притягнення до відповідальності осіб, котрі не скоювали порушень.
З урахуванням цього неважко спрогнозувати, що новий і прогресивний (але чомусь недосконалий) закон чекає доля його попередника — численні позови, неоднозначна судова практика і звернення по роз’яснення до КС, який знову поставить крапку. А можливо, три — до наступних ідей реалізації євростандартів у сфері безпеки дорожнього руху.
