Для наведення ладу у сфері правосуддя насамперед потрібно забезпечити єдність судової влади
У доповіді з обговорюваного питання Василь Онопенко зауважив, зокрема, що проведення такого заходу з ініціативи суддів і за присутності у парламентській залі їх широкого представництва є переконливим свідченням того, що судова влада, судді виступають за кардинальну зміну ситуації у сфері правосуддя. Крім того, добре розуміючи і знаючи зсередини стан справ у цій сфері, суддівський корпус України не лише має власну оцінку ситуації, що склалася у судочинстві, а й пропонує конкретні заходи для її зміни.
Голова Верховного Суду повідомив присутнім, що за останні два роки Верховним Судом було розроблено й передано відповідним суб’єктам законодавчої ініціативи 29 законопроектів, зокрема й щодо автоматизованого розподілу справ між суддями. І це є переконливим свідченням реальних намірів судової влади досягти значних позитивних змін у судочинстві, наголосив Василь Онопенко.
Однак пропозиції суддів, що справді є актуальними і важливими для вдосконалення правосуддя, виявляються малоцікавими для тих, хто реально впливає на формування і реалізацію судової реформи, на ухвалення відповідних законів. Ніхто не врахував позицію суддів, сказав Голова Верховного Суду України, коли розроблялися та ухвалювалися сумнозвісні законопроекти про судоустрій та статус суддів.
Це свідчить про те, констатував очільник судової влади, що багато з тих, від кого реально залежить здійснення судової реформи, розглядають її як засіб для посилення свого впливу на суди. Спекулюючи на наявних у правосудді проблемах, під гаслом проведення судової реформи вони лобіюють зміни, що вигідні їм особисто, і водночас усіляко протидіють змінам, які є нагальними для держави і суспільства.
Недавно один із основних таких “реформаторів”, повідомив Василь Онопенко, необачно проговорившись, так і сказав: “Якщо ми не приймемо цей законопроект, то “суди вийдуть із-під контролю”.
А для забезпечення чергової спроби “взяти суди під контроль”, на переконання Голови Верховного Суду, в країні розпочато цілеспрямовану дискредитацію судів і суддів. Вона провадиться системно й організовано, з використанням владних та інформаційних ресурсів, із залученням представників певних правоохоронних органів. За всіма ознаками, наголосив очільник судової влади, вбачається політичне замовлення на таку кампанію.
Зупинившись на проблемі боротьби з корупцією в судах, яка зовсім невипадково активізувалась останнім часом, Голова Верховного Суду, зокрема, зауважив, що представникам різних органів державної влади не варто вдаватися до взаємної дискредитації, говорячи про те, що одна система є корумпованішою від іншої і що одні органи держави користуються суспільною довірою, а інші – ні. Тому що вся державна влада корумпована однаково, оскільки функціонує за одними принципами і правилами. І до всіх державних органів рівень довіри громадян, як свідчать результати соціологічних досліджень, є однаковим – критично низьким, резюмував Василь Онопенко.
Усе ж таки, оскільки найбільше мусується питання про довіру до суду, Голова Верховного Суду України навів деякі дані офіційної статистики, що свідчать, приміром, про зростання кількості звернень громадян до суду. Торік по першій інстанції суди загальної юрисдикції розглянули 8,9 мільйона справ, що на 3,5 мільйона більше, ніж у 2004 році. І це є свідченням, з одного боку, поглиблення суспільних проблем, а з другого – зростання довіри до суду як правового арбітра. Переконливим аргументом на користь суду і довіри до нього людей є незначний відсоток, а саме – 3 відсотки, оскаржуваних судових рішень судів першої інстанції.
Характеризуючи ж загальну ситуацію у сфері правосуддя, Василь Онопенко назвав її надзвичайно тривожною, що, на його думку, зумовлено багатьма чинниками.
Передусім – нерозумінням носіями політичної влади в Україні визнаної у світі аксіоми про те, що суд – це найвищий правовий арбітр, а не засіб задоволення чиїхось політичних, бізнесових та інших інтересів.
Украй негативно на змісті вітчизняного правосуддя позначається й наявний порядок добору суддівських кадрів, у якому відсутні системність, об’єктивність та відповідальність, наголосив Голова Верховного Суду України і звернув увагу на те, що при однаковому статусі судді добір кадрів у суди різних юрисдикцій здійснюється за різними підходами й критеріями. До того ж цей процес значною мірою є заполітизованим.
Принагідно Василь Онопенко нагадав присутнім, що прагнучи перекласти всю відповідальність за нинішній стан правосуддя на судову владу, звинувачуючи її у незадовільній кадровій роботі з формування суддівського корпусу, штатні критики (й найвищого рівня) чомусь забувають, що рішення по суті щодо призначення чи обрання судді на посаду ухвалюється відповідними кваліфікаційними комісіями, Вищою радою юстиції, Президентом і Верховною Радою України. І саме від них найбільше залежить, хто одягне мантію судді, а отже – яким буде наше правосуддя.
Однією з основних причин незадовільного стану вітчизняного судочинства Василь Онопенко назвав і традиційно хронічне, а в нинішньому році – критичне недофінансування: лише 22% від реальних потреб.
Ключовим фактором, який зумовлює нинішній стан правосуддя, Василь Онопенко назвав недосконалу систему судоустрою в Україні, наголосивши, що вітчизняна судова влада роз’єднана організаційно і процесуально. Фактично функціонує три автономні судові системи – загальних, адміністративних та господарських судів. Водночас очевидним є те, що в державі не може бути кілька судових влад, так само, як законодавчих чи виконавчих. Інакше настане руйнація судової системи.
І вже сьогодні стає очевидним: розвиток адміністративного судочинства в Україні, наголосив Голова Верховного Суду, спрямовано хибним шляхом, про що переконливо засвідчили, зокрема, і результати комплексного вивчення Верховним Судом України та Радою суддів України практики діяльності Вищого адміністративного суду України, Львівського апеляційного адміністративного суду та двох окружних адміністративних судів, результати якого відображено у двох довідках відповідно по 230 та 200 сторінок кожна. Таких вражаючих негативних результатів діяльності судів ми не чекали, зізнався Василь Онопенко.
За результатами вивчення встановлено без перебільшення повний провал за всіма напрямами роботи цих судів – в організації їх роботи, в якості та оперативності розгляду справ, у забезпеченні єдиної судової практики та однаковому застосуванні закону, в кадровій роботі. Тільки у Вищому адміністративному суді залишок нерозглянутих справ та матеріалів становить понад двадцять дві тисячі.
Тому, резюмував Голова Верховного Суду, є очевидним, що для наведення ладу у сфері правосуддя, утвердження законності в діяльності судів передусім потрібно забезпечити єдність судової влади. Принагідно він повідомив, що законопроект про єдність судової системи підготовлено і його може бути найближчим часом представлено на розгляд парламентарів. Пропонується, зрозуміло, не ліквідація системи господарських та адміністративних судів, а створення механізмів запровадження єдиної для всієї держави судової практики, єдиної для всіх судів системи добору кадрів, однакового статусу суддів, єдиного порядку забезпечення судів тощо. Саме таким і має бути державницький підхід.
Натомість, укотре зауважив Голова Верховного Суду, автори і “пошановувачі” сумновідомого законопроекту про судоустрій та статус суддів, пропонують свій підхід, вважаючи за розумне і доцільне створити замість єдиної цілісної судової системи аж цілих п’ять автономних, позбавляючи при цьому Верховний Суд статусу найвищого суду і роблячи неможливим забезпечення в державі єдності судової практики й однакового застосування судами закону. Більше того, за цим проектом громадянину України, щоб звернутися за захистом свого права до Верховного Суду своєї держави – України, потрібно спочатку пройти Європейський суд із прав людини!
Отак розробники цього проекту, більшість із яких становлять ті, хто жодного дня не працювали в судовій системі, але щось чули про неї, ще більше ускладнили систему судоустрою, пропонуючи справжнісінькі “судові джунглі”, з яких далеко не кожному вдасться вибратись зі справедливим і законним судовим рішенням, підсумував Василь Онопенко. До того ж передбачений у законопроекті підхід до побудови судоустрою в нашій державі є хибним у своїй основі. Бо замість того, щоб зміцнювати базовий для будь-якої судової системи суд першої інстанції, проект “плодить” апеляційні та касаційні суди.
Тож, на переконання очільника судової влади, уже очевидним для всіх мало стати те, що основні зусилля, яких дехто сьогодні докладає для так званого реформування, спрямовані на досягнення однієї мети – встановлення тотального неправового контролю над судами. Це досягається, зауважив Василь Онопенко, і встановленням потрібного ідеологам цього законопроекту порядку призначення суддів на адміністративні посади.
У зв’язку з цим Голова Верховного Суду звернув увагу присутніх на те, що виконання Радою суддів цієї функції упродовж майже двох років ні в кого не викликало будь-яких претензій щодо необ’єктивності, намагання впливати чи втручатися. Непокоїть це лише тих, хто прагне здійснити політико-комерційне “поглинання” судової системи.
Голова Верховного Суду оприлюднив бачення суддівського корпусу шляхів виходу із ситуації, що склалася у судочинстві. Насамперед, зауважив він, потрібно створити передумови для конструктивної роботи з проведення судової реформи, для чого необхідно відмовитися від силового “проштовхування” проекту Закону України “Про судоустрій і статус суддів”.
Далі слід визначитися з концептуальними засадами подальшого здійснення судової реформи, зокрема й з оптимальною для України моделлю судоустрою. Концепція такої реформи має бути затверджена Верховною Радою України, що випливає з Конституції України.
Невідкладно потрібно ухвалити закон про єдність судової системи, прийняти зміни до всіх процесуальних законів, які б спростили судовий процес, зробили його більш ефективним та оперативним. На часі – й удосконалення механізму добору суддівських кадрів та порядок притягнення їх до відповідальності.
Тож, резюмував Василь Онопенко, судді налаштовані на серйозну ділову співрацю з усіма, хто щиро бажає реальних і позитивних змін у судовій системі України.
Користуючись нагодою, Голова Верховного Суду висловив подяку абсолютній більшості суддів, які чесно виконують свій обв’язок і гідно витримують колосальне, непомірне навантаження (на кожного суддю місцевого загального суду на місяць припадає в середньому близько 180 справ та матеріалів, а в багатьох судах воно сягає 300–400 справ). І водночас вибачився перед ними за весь той словесний бруд і відверту брехню, які сьогодні звучать на їх адресу із вуст посадовців найвищого рівня.
