Чи замислювались ми хоча б один раз чому Микола Гоголь назвав свої “Мертві душі” поемою?
Коли починаємо розбиратися над літературними питаннями і на уроках літератури добираються до цієї книги, то вчителі постають перед складним завданням. З вуст учнів можуть летіти закономірні питання – чому це поема, коли текст прозаїчний? Що тут скажеш? Зазвичай відбуваються загальними фразами про те, що в цій книзі у Гоголя дуже поетична мова. Взяти хоча б фрагмент про російську трійку. Та й взагалі, Пушкін захотів і назвав “Євгенія Онєгіна” романом у віршах. Так чому б Гоголю не обізвати свою книгу поемою? Пояснення страждає страшними натяками. А у Гоголя є куди більш поетичні твори, наповнені пронизливими ліричними описами природи і людей. Ті ж “Вечори на хуторі біля Диканьки” він чомусь збіркою поем не назвав. І потім, хіба у інших письменників в книгах немає прозових сторінок, виконаних справжньої поезії? З такою логікою Лев Толстой міг би сміливо назвати поемою “Війну і мир”. А вже про казки від Льва Толстого і говорити нічого.
Втім для читачив такого пояснення зазвичай вистачає. або вони розуміють, що кращого пояснення знайти важко. А потім це питання взагалі йде з числа актуальних і забувається. Але все-таки, якщо говорити серйозно, чому Гоголь насправді дав своєму творові такий дивний жанр? Відповідь міститься письменницькій історії Миколи Гоголя. Справа в тому, що творчий задум Гоголя був грандіозний. Він збирався написати ні багато ні мало – нову версію “Божественної комедії” Данте. Тільки на сучасному йому матеріалі російської дійсності. Поема “Божественна комедія”, як відомо, має трехчастную структуру. На початку ми потрапляємо в Пекло і проходимо по всіх його колам, знайомлячись з різними нудиться там грішниками. Потім вирушаємо в Чистилище. А третя частина відведена опису Раю. Перший том “Мертвих душ” – це і є подорож по вітчизняному варіанту Ада. Разом з Чичикова ми зустрічаємо галерею грішників. Тіла їх живі, але душі мертві, тому в якомусь сенсі це опис загробного існування. Другий том був аналогом Чистилища – там показувалися ті поміщики, яких не можна злічити бездушними створіннями. Вони мають як недоліками, так і достоїнствами. Третій том, якого Гоголь так і не написав, мав демонструвати можливість духовного преображення. Із записок письменника літературознавцям приблизно відомий загальний план цього твору. Чичикову судилося б потрапити до Сибіру, де він зустрівся б з минулими нелегкий шлях героями перших двох томів. Наприклад, його дорога ще раз перетнулася б з Плюшкіна, який, дійшовши до повного дна і розорившись, став би в підсумку жебраком мандрівником. На жаль, вся ця велична задумка так і не була реалізована Гоголем. Від неї нам залишився тільки перший том, кілька глав другого, так окремі начерки сюжетних ліній третього. І ще жанр, який письменник вибрав для свого твору. Поема!
За повідомленнями ЗМІ.
