Бізнес в Україні переживає свої не найкращі часи – нарівні з банківською та будівельною сферами. У першій декаді жовтня інформпростір і бізнес-середовище України сколихнула новина про наміри британського інвестиційного фонду Meyer Bergman позбутися українського активу – ТРЦ «Аладдін». Таке прагнення прив’язувалося до реєстрації в Україні законопроекту №3025 «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна» і пов’язаними з ним побоюваннями глобального бізнесу. Пізніше, у відповідь на запит Forbes, Meyer Bergman надав офіційне спростування поширеної українськими ЗМІ інформації щодо догляду британців з українського ринку. Тим не менш, ми вирішили опитати юристів і з’ясувати, що ж саме навіть у теорії могло так «налякати» зарубіжних інвесторів. Віктор Мороз, керуючий партнер АО Suprema Lex, роз’яснив, які спірні моменти спочатку закладені в проект закону.
Дійсно, іноземні інвестори негативно сприйняли положення законопроекту №3025 «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна».
У даному законопроекті є цілий ряд недоліків, які явно не відповідають принципам законності, верховенства права, об’єктивності, презумпції невинності, гарантованості права на захист.
Слід враховувати, що спеціальна конфіскація може бути застосована практично до будь-якої фізичної або юридичної особи, походження коштів або майна якої викликає сумніви у правоохоронних органів, незалежно від того, коли таке майно було придбано (хоч 25 років тому). А засумніватися наші правоохоронці можуть в чому завгодно і в кому завгодно.
При цьому для здійснення спеціальної конфіскації, згідно із законопроектом, на заваді не є навіть незавершене досудове слідство. Тобто доводити, що особа винна у вчиненні злочину, необхідності немає.
Певною перевагою законопроекту можна назвати обмежений суб’єктний склад осіб, які мають право ініціювати спеціальну конфіскацію. До таких осіб належать міністр внутрішніх справ України, міністр юстиції України, голова Служби безпеки України, заступники генерального прокурора України. Зазначені особи для здійснення спеціальної конфіскації мають право звернутися до генерального прокурора України, який, перевіривши протягом 20 днів наявність підстав для застосування особливого режиму спеціальної конфіскації, звертається з відповідним клопотанням до суду або відмовляє в застосуванні спеціальної конфіскації. При цьому відмова в застосуванні спеціальної конфіскації можна буде обійти повторним зверненням до генерального прокурора.
Не є, на наш погляд, об’єктивної і процедура судового розгляду клопотання генерального прокурора про застосування спеціальної конфіскації. По-перше, незважаючи на те що особа, щодо якого буде здійснюватися спеціальна конфіскація, має право брати участь у судовому розгляді відповідного клопотання, неучасть такої особи не є перешкодою для розгляду клопотання.
По-друге, належним повідомленням особи про те, що стосовно нього буде розглядатися клопотання про здійснення спеціальної конфіскації, є публікація інформації про проведення судового засідання, на якому розглядатиметься клопотання генпрокурора про застосування спеціальної конфіскації в офіційних виданнях («Урядовий кур’єр», « Вісник Верховної Ради України »і т.п.), а не вручення такій особі судової повістки. Такі способи повідомлення особи про розгляд клопотання, передбачені Кримінальним процесуальним кодексом України, як по телефону, телеграфу, факсу, законопроектом не передбачені взагалі. Судову повістку можна відправити за останнім відомим зареєстрованим місцем проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи.
Таким чином, цілком реальним видається варіант, коли судова повістка буде відправлена за старою адресою фізичної особи або підприємства, потім буде здійснена публікація в офіційному виданні та прийнято рішення про спеціальну конфіскацію без участі особи в судовому процесі.
Особливі нарікання викликає обов’язок доводити походження коштів або майна, які підлягають спеціальній конфіскації, особою, якій належать відповідні кошти або майно. Це прямо суперечить положенням Кримінального процесуального кодексу України, в якому обов’язок доведення провини покладена на сторону обвинувачення, а не захисту.
Також дуже спірним є те, що судове рішення про застосування спеціальної конфіскації підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє виконання. Тим самим порушуються гарантовані Конституцією України право на апеляційне та касаційне оскарження та право на захист.
Порядок оскарження ухвали суду про застосування спеціальної конфіскації також є дуже суперечливим.
По-перше, враховуючи, що рішення про спеціальну конфіскацію може бути прийняте без участі особи, майно або кошти якого підлягають конфіскації, обмежений шістьма місяцями з дня прийняття відповідного судового рішення термін його оскарження може призвести до того, що особа, яка знаходиться за межами України в тривалому відрядженні або відпустці, може пропустити такий термін і необгрунтовано позбутися майна, нажитого чесною працею.
По-друге, компенсація вартості майна, конфіскованого та реалізованого, в разі скасування судового рішення про застосування спеціальної конфіскації, з коштів Державного бюджету може призвести до того, що чекати такої компенсації доведеться роками через недостатність коштів у бюджеті або простого відсутності відповідної статті бюджету.
Таким чином, у разі ухвалення закону України «Про особливий режим спеціальної конфіскації майна», положення цього документа можуть стати досить ефективним процесуальним інструментом бізнес-конфліктів, за яким у «неугодних» відбиратимуть майно та кошти, навіть не обтяжуючи себе доведенням вини таких осіб .
Даний законопроект прямо суперечить Кримінальному процесуальному і Кримінального кодексів України, Конституції України, Конвенції про захист основоположних прав людини, ряду європейських директив і стандартів. І його прийняття як закону може призвести до ще більшого погіршення інвестпривабливості України та відтоку іноземних інвесторів. Сподіваюся, розум наших політиків запанує над їхніми апетитами – і закон прийнятий не буде.
