Президент України наклав вето на прийнятий Верховною Радою України 25 червня 2009 року Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України щодо визначення підсудності справ з питань земельних відносин».
Нагадаємо, що цим законом до підвідомчості господарських судів віднесли «справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб’єкти господарської діяльності».
На переконання глави держави, прийнятий ВРУ закон значно звужує права позивача та погіршує його положення у справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень відносно об’єктів земельних відносин.
У свої пропозиціях до закону Президент також зазначив, що відповідно до діючої сьогодні процедури в разі розгляду справ щодо протиправності рішень, дій або бездіяльності суб’єкта владних повноважень у порядку адміністративного судочинства обов’язок доказування правомірності свого рішення покладено саме на суб’єкта владних повноважень, а не на фізичну чи юридичну особу. У свою чергу Господарський процес не передбачає такі преференції для позивача.
«Слід також зауважити, що в адміністративному судочинстві на відміну від інших видів судочинства допускаються випадки, коли суд зобов’язаний вийти за межі вимог адміністративного позову, якщо спосіб захисту, який пропонує позивач, є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів», ─ наголошує глава держави.
Такої ж думки дотримуються у Вищому адміністративному суді України. Так, у висновках до зазначеного законопроекту Правового управління ВАСУ йдеться про створення плутанини в правовому регулюванні земельних відносин, оскільки внесені зміни до відповідних статей Господарського процесуального кодексу прямо суперечать теорії права та положенням чинних процесуальних законів, а також судовій практиці розгляду подібних спорів.
Крім цього, як зазначено у висновках ВАСУ, подібні зміни процесуального законодавства суперечать нормам статті 55 Конституції України, які гарантують кожній особі оскарження в суді рішень, дій та бездіяльності суб’єктів владних повноважень.
До речі, питання компетенції адміністративної юстиції у сфері земельних відносин бере свій початок з часів становлення адміністративного судочинства в Україні ще на початку 20-го століття. Так історично склалося, що питання державної реєстрації, формальних процедур та подібних до них, пов’язаних з участю держави у земельних відносинах як регулятора, реєстратора та іншими владними функціями (землемірна чи грунтознавчо-землевпорядна тощо) належали, як того і вимагає логіка поділу права на публічне і приватне, до публічного права, а відповідні спори – до відання адміністративних судів.
