Господарська юрисдикція однозначно підтримується трудовим українським загалом
Наш динамічний і непередбачуваний час, окрім глобальних потрясінь у вигляді загальносвітових та не менш загадкових і тривожних локальних криз, у якісь окремі непевні дні (так і дивись, мовляв, не прогав!) приносить – з дивною провокаційною настійливістю – старі-нові звістки про якісь, буцімто, вкрай назрілі зміни в господарській юрисдикції вітчизняної судової системи. Що ось-ось грядуть. Як переполошено та “довірливо” твердять деякі “політичні флюгери” – “про зміни аж до ліквідації чи перепрофілювання господарських судів…”
Подібні чутки блукають в останні роки Україною не вперше. То затухаючи, то в’яло поновлюючись. Вочевидь, комусь вигідно їх плодити та пускати по світу, тому й реанімують безкінечно сам суспільний “процес бродіння”.
Власне, серйозні люди могли б не звертати уваги на примітивно-профанаційні акції сумнівних “спеців” від правосуддя. Однак чутки (самі по собі, будь-якого змісту і спрямування) мають одну соціальну особливість: вони мимоволі – поволі чи швидко – оволодівають інформаційним вакуумом у соціумі. Викривлюють, спотворюють громадську думку. Якщо в соціумі бракує чіткої інформації, переконливих фактів та аргументів і здорової логіки.
Саме остання обставина й змушує час від часу давати спростування будь-яким чуткам, або одповідь тим, хто їх поширює. Або ж просто виносити на суд людський звичайні логічні міркування з того чи іншого приводу.
Так і в даному випадку.
Ідея ліквідації господарських судів бродить в головах окремих політиків та чиновників від правосуддя, у котрих зачесалися руки від все гарячішого інтересу до “вигідних”, у їхньому розумінні, господарських справ, при сучасному невтішному стані економіки та її недолугій нинішній організації, виникла, звичайно ж, не з альтруїстичних принципів. Скажімо, багатьох з прихильників такої ідеї, виявляється, дуже вразила одна-єдина цифра: за 2008 рік господарські суди України повернули на користь позивачів понад 14 мільярдів гривень! Це ж які кошти “вергають” господарські суди! – скрушно зітхають новоспечені “реформатори” від правосуддя. Начисто забуваючи, що дана цифра красномовно свідчить про своєрідний службовий внесок спеціалізованої системи судів у сучасну економіку, і свідчить також про високі складові, – у професійному, організаційному, законотворчому забезпеченні, – досягнутого нині рівня судочинства у господарській юрисдикції, котра зовсім непідвладна зі своєю специфікою іншим вітчизняним судам. Та зовсім випускаючи з виду, що для досягнення такого (чи близького до такого) результату суддівському корпусу “господарників” щороку доводиться кваліфіковано й оперативно розглянути понад 300 тисяч справ! Причому, динаміка щорічного збільшення їх кількості становить понад 6 відсотків… Нічогенький пласт, чи не очевидно? Кому ще він під силу сьогодні?
Однак опонентські голови, заздрісні на зазначений вище досягнутий результат (14 мільярдів гривень – це вам, шановні, не “фунт ізюму”!), не вгомонюються перед величезним і просто непідйомним масивом (справді страхітливим “айсбергом” судових конфліктів і справ) і, схоже, саме від безсилля та заздрості щодо можливості “повергати такими коштами”, і підкидають періодично авантюрні ідеї: то ліквідацію господарських судів, то ліквідацію Господарського кодексу, то негайне об’єднання господарського і цивільного процесів при розгляді цих справ…
А чи ж подумав хто-небудь із них при цьому всерйоз: а що робитиметься сьогодні в економіці України без господарського судочинства чи без Господарського кодексу?! Повний хаос та анархія, вакханалія і остаточний занепад будуть забезпечені, це точно, без ніяких сумнівів.
До речі, ідеї ці досить швидко “розкусили” в нашому суспільстві. Причому – трудові верстви населення. Вони розбудили, ці ідеї, всупереч сподіванням ініціаторів, тверезу думку трудових колективів, від яких почали надходити з цього приводу чисельні звернення, у котрих, зокрема, стверджується, що без господарського судочинства було б неможливим становлення нових ринкових відносин в Україні та їхній подальший цивілізований розвиток. “Бо саме господарська юрисдикція, – особливо виокремлює думку представників загалом 150 (!) підприємств Львівської області Голова Вищого господарського суду України Сергій Демченко, – забезпечила в останні півтора десятиліття реалізацію та закріплення демократичної ідеї переведення раніше існуючої планової економіки і психології домінування державної власності в русло законодавчо урегульованих правовідносин – обов’язкового балансу інтересів державної та приватної власності. А це надзвичайно важливо для України в цілому на нинішньому етапі її розвитку.”
Характерно, що найзагальніше і визначальне в зверненнях десятків трудових колективів – чітка життєва (вона ж – економічна, політична, філософська, правова) позиція авторитетних на теренах України колективів і громадян, котрі небезпідставно вважають усі розмови щодо ліквідації інституту господарського судочинства деструктивними. Переконано вважають, що цей інститут, навпаки, необхідно всіляко розвивати.
“…Саме господарські суди взяли на себе відповідальність за розгляд таких нових спорів як банкрутство господарюючих суб’єктів, спори між релігійними конфесіями, податкові спори, комерціалізація і приватизація, спори пов’язані із захистом інтелектуальної власності і земельні спори, захист права власності і захист від недобросовісної конкуренції. Господарська юрисдикція стала не тільки інструментом розв’язання спорів, а й практично була тим барометром, на якому відображалися всі суспільно-економічні проблеми, негаразди в економіці, що породжувало раптову необхідність їх вирішення. Господарські суди та їх судова практика є точним індикатором економіки, дзеркалом процесів, які відбуваються в ній (виділено нами. – прес-служба ВГСУ).
Тому розповсюджувана ідея ліквідації господарських судів як системи спеціалізованих судових органів і злиття їх із загальними судами є ворожою по відношенню до держави й бізнесу.
Щорічно господарськими судами розглядаються сотні тисяч справ. Ефективність їх розгляду прямо пов’язана із неформалізованністю процедури, передбаченої Господарським процесуальним кодексом України, нескладністю такої процедури і стислістю строків вирішення спорів.
Неприпустимо дорого буде молодій державі руйнувати те, що так важко було збудувати і що себе оправдало, щоб потім заново створювати. Тому господарську юрисдикцію… слід розвивати, як єдино здатну захистити економічні права підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів підприємницької діяльності, як один з основних напрямів розбудови правової держави…”- таким своєрідним резюме закінчується одно із згаданих звернень, адресованих керівництву держави.
А з окремих трудових колективів, зокрема, лунають навіть нагадування щодо аналогічної, до певної міри, ситуації в часи горбачовської перебудови, коли саме завдяки принциповій позиції господарських (тоді – арбітражних за назвою) судів великим, відомим і базовим колективам тодішньої Радянської України вдавалося відстоювати свої законні інтереси перед будь-якими грізними інстанціями; і зробити цього для людей праці не міг ніхто інший, ніяка інша державна структура. Тоді саме і народжувалися авторитет і повага до цих спеціалізованих судів – на довгі роки.
Зазначені вище звернення, думки і висновки людей праці, що й творять власне економіку держави, – це вже не якісь “анонімно-конфіденційні” чутки в розрахунку на наївних простачків, що повірять “модним новим реформаторам”, а відверті й публічні, вистраждані життям та відгранені в реальних трудових буднях, виважені і глибоко осмислені тисячами людей висновки й аксіоми, що легко і серйозно відкидають, розбиваючи вщент, всілякі скороспілі та авантюрні чутки. І їм, цим зверненням, не можна не довіряти – через їхню реальну та перевірену досвідом життєву правду і силу.
Оце, власне, і є сьогодні гідна одповідь опонентам-“чуткарям”. У ній чи не найпублічніше, чи не найефективніше відстоюється авторитет, імідж, професійна честь суддів і господарських судів України в цілому.
