Наші експерти, як і попередні роки, спробували осмислити правове життя і визначили перші п’ятірки рейтингів за наступними номінаціями:
“Позитивна подія в сфері політики та права”.
“Невирішені проблеми в сфері політики та права”.
“Найбільш важливий нормативно-правовий акт”.
“Найкраща юридична книга”.
“Найбільш впливовий юрист”.
Оцінки та коментарі наших експертів з цього приводу виглядають так.
Позитивна подія в сфері політики та права
Визначити п’ять позитивних подій, які б визначали основні тенденції в наші непрості часи, було, за загальним визнанням експертів, самим складним завданням. Адже в цьому році, попри багато заяв, позитиву було мало. Тим не менш експерти не опустили руки і знайшли п’ять подій, які, на їх думку, слід визнати саме такими.
На перше місце поставлена стабілізація курсу гривні. Після девальваційних сплесків у 2008-2009 роках керівництву Національного банку спільно з Кабінетом Міністрів вдалося стабілізувати обмінний курс гривні. Протягом року він несуттєво коливався біля відмітки 8 гривень за долар. С початку року НБУ вживав ряд заходів, спрямованих на стабілізацію курсу національної валюти. По-перше, він підвищив граничну ставку за семиденними депозитними сертифікатами комерційних банків удвічі, з 4% до 8% річних, що дозволило послабити тиск гривневої ліквідності на валютний ринок. По-друге, постійно виходив на ринок з інтервенціями на підтримку зазначеного курсу гривні. І, по-третє, досить активно здійснював неринковий адміністративний вплив на комерційні банки, що позначилось на стабільності курсу гривні.
Оскільки всі ми пам’ятаємо, як боляче б’ють коливання курсу гривні по кишенях всіх громадян України, по національному товаровиробникові, цю подію, безумовно, слід оцінити позитивно. Наші експерти навіть вважають, що до цього часу цей факт ще не оцінений належним чином.
Друге місце посіла політична стабілізація у суспільстві. Експерти уточнили, що під цим розуміється стабільність роботи державного механізму на всіх рівнях, відсутність явних внутрішніх неузгодженостей та суперечностей. 7 лютого 2010 року за результатами волевиявлення Віктор Янукович був обраний Президентом України і вже в березні сформував уряд. Нинішня команда попри певні труднощі весь рік демонструє злагодженість дій, цілеспрямованість і послідовність. Експерти одностайно відзначили, наскільки така стабільна робота вигідно відрізняється від постійних конфліктів і скандалів, які супроводжували “спільну” діяльність попередньої владного тандему Ющенка-Тимошенко. Адже для всіх верств суспільства від великих бізнесменів до пересічних громадян дуже важливо мати прогнозоване керівництво, від якого зрозуміло, чого можна очікувати. Це є джерелом впевненості і стабільності. Тому, незважаючи на закиди опозиції, на кшталт, відбувається «підпорядкування вертикалі влади одній особі», наші експерти віддали належне і цій особі і всім, хто їй підпорядковується. Погодьмося з тим, що влада діє за принципом «більше на себе візьмеш відповідальності, більше з тебе спитають».
Подією номер три стало значне потепління відносин з Росією. Ця подія була очікуваною і дуже приємно. Адже незаперечним є факт, що ми маємо спільне історичне коріння, що ми століття жили в одній країні, що половина населення нашої країни розмовляють російською мовою і мають родичів у Росії. Ми за усіма ознаками є братерськими країнами і по-іншому не може бути. Так, ми відкидаємо комплекс старшого брата, який притаманний частині російського істеблішменту, але це не може позначатися на відносинах наших двох країн і їх народів. Недарма більшість населення України позитивно сприйняла це потепління і надалі буде підтримувати таку політичну лінію.
На четверте місце наші експерти дещо несподівано поставили діяльність Президента України В.Ф. Януковича щодо відновлення потужної владної вертикалі. Експерти відкидають можливість створення авторитарного режиму в країні, хоча послідовна, тверда, досить принципова лінія Президента на побудову керованої влади на всіх рівнях управління вражає. Отримавши в результаті відміни конституційних змін 2004 р. велику владу, Президент природно хоче мати можливість здійснювати ці повноваження та відповідати за результати своєї діяльності. Звідси жорстка кадрова політика, гостре реагування на помилки та прорахунки державних посадовців. Зате коли прийде час нових президентських виборів, народу буде зрозуміло, хто відповідає за досягнення країни і її невдачі.
Замикає п’ятірку реформа системи державного управління, яка здійснюється зараз Президентом та урядом країни. Крок цей складний і неоднозначний. Але більшість населення, яке давно втратило довіру до влади, сприймає його позитивно. Це розглядається і як серйозна економія державних коштів, і як можливість оновити державний апарат, зробити його більш ефективним.
У відповідній постанов уряду передбачається, що чисельність державних службовців, які працюють у центральних органах виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органах, скорочується не менше, ніж на 30%. Звертаю вашу увагу, що на засіданні Ради регіонів Президент України поставив вимогу: в процесі скорочення чиновників не повинно бути жодних політичних акцентів, жодних політичних уподобань. Принцип один: зберегти на державній службі найкращих професіоналів, зберегти дійсно необхідні функції державного управління. Але як підкреслив у вступному слові на засіданні Кабінету Міністрів 15 грудня 2010 року Микола Азаров, “…скорочення штатів і економія коштів – не самоціль. Мета реформи влади – запровадження технологічно нового, досконалого державного менеджменту, стимулювання підвищення кваліфікації державних службовців. Образно кажучи, керувати сучасним літаком не можна тому, хто вміє їздити тільки на возі. Нам потрібно зберегти професійні кадри, від яких залежатиме успішна реалізація Програми реформ у наступні роки”. Залишається сподіватись, що саме так воно і станеться.
Невирішені проблеми в сфері політики та права
Експерти вказали на багато проблем, які мають різну природу, різний ступень впливу на владу, економіку, на громадян. Деякі з них є загрозою для безпеки країни, зокрема збільшення державного боргу до 51 млрд доларів, стрибок цін, корупція, соціальна та майнова нерівність, звуження політичних прав та свобод, перевагу негативних зовнішніх оцінок про стан демократії, свободу слова, дотримання прав людини тощо. У той же час, визначаючи правову складову цих проблем, експерти дійшли п’ять таких проблем. Вони не є новими, але саме в 2010 році вони особливо загострилися. Вони складні, багатопланові і стосуються фундаментальних засад нашого життєвого устрою.
Першою з них, на думку експертів, є судова реформа. Такий вибір є цілком природним для експертів-юристів. Ця реформа розпочалася з 1992 р., коли 28 квітня Верховною Радою України була затверджена Концепція судово-правової реформи в Україні. Згодом з’явилась Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10 травня 2006 року. Результати реформаторської діяльності були узагальнені у Заяві VIII (позачергового) з’їзду суддів України від 7 грудня 2007 року. Як стверджується в цьому документі, за цей час було “законодавчо закріплено самостійність судової влади та основні засади її здійснення, високий статус судді, його особливе матеріальне і соціальне становище, реалізовані принципи територіальності та спеціалізації в побудові судової системи, розроблені механізми призначення (обрання) та звільнення суддів; передбачені та сформовані самоврядні інститути суддівства; створена Державна судова адміністрація України; у процесуальне законодавство внесені принципові зміни, запроваджено апеляційний та касаційний перегляд судових рішень; поступово збільшуються державні асигнування на здійснення правосуддя; деякі суди отримали нові приміщення та кошти на ремонт існуючих…”.
З цими твердженнями можна погодитись, але доводиться визнати, що судова реформа все ще далека від завершення. Цю думку поділяють і Президент, і Верховна Рада, і суддівський корпус. У зв’язку з цим 23 грудня 2009 року Верховною Радою України було створено Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради України з підготовки концепції судово-правової реформи, а Президент України своїм Указом від 24 березня 2010 року передбачив створення Робочої групи з питань судової реформи.
Що ж залишилось невирішеним? Як вважають експерти, не далося досягнути головного – створити незалежну судову гілку влади, яка була б позбавлена корупції. Ще не повністю нейтралізований вплив на суддів представників інших гілок влади. Величезним був і залишається корупційний тиск на суди різних верств населення. Частина судових рішень всіх видів приймається саме під впливом корупційних зв’язків. Корупція в судах є складною соціально-економічної та політичною проблемою, вирішення якої потребує багаторічних зусиль всього суспільства. Але починати рух у цьому напрямі потрібно вже сьогодні.
Ще один важливий напрям судової реформи – забезпечення відповідальності суддів перед суспільством. Як часто в нас буває, формуючи незалежність суддів, ми з пересердя зруйнували всі механізми контролю за судовою діяльністю, зробили притягнення їх до відповідальності у разі вчинення правопорушень практично неможливим. І тут справдилася стара істина – відсутність контролю і відповідальності породжує зловживання і вседозволеність. Приклади такої поведінки суддів всім відомі. На сьогодні є нагальна необхідність виправити цей перекіс, поєднати незалежність суддів з їх відповідальністю. Наші експерти висловили надію, що поступовий рух України до судової системи європейського типу буде продовжено.
Другою проблемою була названа адміністративна реформа. Вона є не менш, а може навіть більш складною, ніж судова реформа, оскільки є більш багатоаспектною та багаторівневою. Ця реформа має забезпечити створення ефективного механізму виконавчої влади на всіх територіальних рівнях; розвій сучасного місцевого самоврядування; формування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, які б забезпечували надання населенню якісних послуг всіх видів; запровадження чіткої системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів; вдосконалення адміністративно-територіального устрою держави, який би відповідав сучасним соціально-економічним умовам.
Концепція адміністративної реформи в Україні довго розроблялась і була затверджена Указом Президента України у липні 1998 р. За ці роки по жодному з вказаних напрямів реформування не було досягнуто скільки-небудь помітних результатів. Лише у 2010 році можна було говорити про початок реформування центральних органів виконавчої влади. Хоча тут в оцінках треба бути обережним. Адже поки що йдеться в основному про істотне скорочення працівників цих органів. Що стосується кількісних параметрів скорочення та структурних змін системи цих органів, то їх чіткого обґрунтування ми так і почули. А реформи, які базуються на загальних ідеях, часто виявляються невдалими.
При опитуванні експерти звернули увагу на два ключових для адміністративної реформи питання: співвідношення владних повноважень центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і формування якісно нових засад побудови державної служби та служби в органах місцевого самоврядування. Ці два питання є найважливішими для побудови ефективної системи влади в Україні.
Проблема реформування житлово-комунального господарства опинилася на третій позиції. Вона якось менш на слуху у юристів, а між тим є не менш складною, ніж дві попередні. Проблемними питання в цій царині є власність на прибудинкову територію, землю під будинком, комунікації, власне будинок та його службові приміщення, узгодження права власності на квартири та зазначені об’єкти; визначення суб’єкта управління домовим господарством та його повноважень. Їх вирішення вимагає винайдення неординарних юридичних шляхів. Дуже ускладнює цю проблему недостатність житлового фонду в країні. Для побудови належної кількості житла знадобляться десятиліття, але починати цю роботу треба. Ключове питання в цій сфері – запровадження іпотечної системи європейського типу, пошук механізмів позабюджетного фінансування будівництва житла, здешевлення підготовчих проектувальних робіт тощо.
Досі не вирішеною залишається проблема реформування системи правоохоронних органів. З цього питання також було прийнято чимало програмних документів. Достатньо хоча б згадати Концепцію реформування кримінальної юстиції України, затверджену Указом Президента України від 8 квітня 2008 року. Передбачалось здійснити перебудову правоохоронних органів у напрямі подальшої демократизації, гуманізації, посилення захисту прав і свобод людини відповідно до вимог міжнародних правових актів і зобов’язань нашої держави перед європейським та світовим співтовариством.
Доводиться констатувати, що ці реформи в системі правоохоронних органів так і не відбулися. Вона залишається закритою, надмірно мілітаризованою, недемократичною. Дотепер у правоохоронних органах поширені неправомірні дії, зловживання владою. Значна частина співробітників цих органів не сприймає концепцію їх діяльності як вид соціального обслуговування населення. Не створена належна нормативно-правова база діяльності самих правоохоронних органів. Ці завдання стоять на порядку денному і їх необхідно вирішувати.
Останньою в цьому переліку є проблема здійснення пенсійної реформи. Ця економіко-правова проблема в останнє десятиліття ставала все більш актуальною, а світова фінансово-економічна криза загострила її до краю. Зараз в Україні проживають 13,7 мільйона пенсіонерів. Пенсійний фонд має виплатити їм у 2010 році 192 мільярди гривень. При цьому дефіцит Пенсійного фонду становить 26,6 мільярда гривень або близько 14%. Згідно з прогнозами демографів населення України надалі буде старіти, а кількість пенсіонерів збільшуватись. Без реформування пенсійної системи ситуація дуже швидко може призвести до масових невиплат пенсій і соціального вибуху.
На відміну від інших реформ пенсійною уряд займається зараз досить активно, чому певною мірою сприяє тиск, який чинить на країну МВФ. Вже розроблена ціла низка реформістських заходів, деякі з них є досить радикальними. Так, пропонується знизити максимальний розмір спеціальних пенсій до 6 тис. грн, скоротити на 50% пенсії працюючим пенсіонерам з високим рівнем доходів, підвищити пенсійний вік до 60 років тощо. Як би там не було, ми вже скоро будемо точно знати зміст пенсійної реформи, оскільки Уряд має до кінця року подати відповідний законопроект на розгляд Верховної Ради України.
Найбільш важливий нормативно-правий акт
Визначення чільної п’ятірки в цій номінації не було надто важким. У цьому році було прийнято не так багато важливих нормативно-правових актів,і всі вони були, що називається, на слуху.
Перше місце, як і очікувалось, посів Податковий кодекс України. Такий вибір експертів обумовили два фактори: важливість цього законодавчого акта для життя країни, нормального функціонування та розвитку її економіки; і досить серйозний спротив, який чинили його прийняттю певні бізнесові кола, очолювані опозицією. Попри активні дебати і навіть мікромайдан підприємців документ був прийнятий 2 грудня 2010 року і з 1 січні набрав чинності, крім окремих пунктів.
Цей об’ємний (20 розділів, 340 статей та 82 пункти) та складний нормативно-правовий акт природно викликав багато суперечок і протилежних оцінок. Ті, хто протестував проти прийняття Податкового кодексу, стверджували, що: з 1 січня 2011 р. єдиний податок зросте мінімум у 3 рази, а річна виручка зменшиться до 300 тис. грн; буде введено обмеження видів діяльності, які знаходяться на єдиному податку (рекламна діяльність, операції з нерухомістю тощо); підприємці, яких змусять перейти на загальну систему оподаткування, повинні будуть віддавати майже 50% прибутку у Пенсійний фонд та податкову інспекцію тощо.
На думку Прем`єр-міністра України Миколи Азаров, при доопрацюванні Кодексу вдалося зняти всі питання, які ставили підприємці на Майдані. За його оцінкою цей документ дає всі можливості для забезпечення модернізації і оновлення промисловості, створення умов для інвестицій та отримання високих темпів економічного і соціального розвитку. Кодекс знижує податкове навантаження на економіку, значно спрощує адміністрування податків та скорочується їх кількість.
Наші експерти, правники з великим стажем, вважають, що об’єктивно оцінити цей нормативно-правовий акт дозволить лише практика і час. Будемо сподіватися, що позитивного в ньому значно більше ніж негативного, а останнє згодом можна буде виправити.
На друге місце експерти поставили не один нормативно-правовий акт, а цілий пакет антикорупційних законів. Це закони України “Про засади запобігання та протидії корупції” (№;1506-VI), “Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень” (№;1507-VI) та “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення” (№;1508-VI). Вони були прийняті ще 11 червня 2009 року, але введення їх в дію було відкладене на 1 січня 2011 року. Незважаючи на те, що ці закони не вступили у силу, експерти наполягають на тому, щоб відзначити їх важливість і не усувати із рейтингу.
Наші експерти аргументували свій вибір тим, що ці нормативно-правові акти мають неабияке суспільне значення, оскільки спрямовані на протидії такому поширеному суспільному, а точніше, антисуспільному явищу, як корупція. Разом з тим, таке затягування введення в дію цих законів має свої причини. Неупереджений аналіз свідчить про те, що ці акти розроблялися поспіхом і мають суттєві недоліки. Фундаментальні питання антикорупційного права – визначення корупції та видів корупційних правопорушень, суб’єкти вчинення корупційних правопорушень вирішені, на думку експертів, невдало.
Зокрема, надто значним є визначене у ст.2 Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції ” коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення. До нього входять особи, уповноважені на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування; особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування (посадові особи юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, члени окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій, керівники громадських організацій, які частково фінансуються з державного чи місцевого бюджету тощо); особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків в юридичних особах, а також фізичні особи – підприємці; посадові особи юридичних осіб, фізичні особи – у разі одержання від них особами, зазначеними вище неправомірної вигоди; юридичні особи – у визначених законом випадках. За такого широко підходу втрачається чіткість розуміння корупції, яка постає всеосяжною і аморфною. Суб’єктами ж корупційних правопорушень виступає практично все доросле населення країни, що робить цілеспрямовану запобіжну роботу в цьому напрямі неможливою.
У цьому законі збережена відповідальність за вчинення діянь, які можуть свідчити про корупцію, але самі по собі не є корупційними (неподання або декларації про доходи, неповідомлення про відкриття валютного рахунку в установі банку-нерезидента тощо). Практика років реалізації аналогічних положень Закону України “Про боротьбу з корупцією” від 5 жовтня 1995 р. свідчить про те, що таким чином справжня боротьба з корупцією підміняється реагуванням на дрібні порушення, які здебільшого з нею не пов’язані. Експертам не відомий жоден випадок, коли таким чином вдалося викрити великого хабарника.
Ряд включених у зазначені закони положень взяті з міжнародно-правових документів щодо протидії корупції безпосередньо без належної адаптації до вітчизняної правової доктрини і правовової системи. Зокрема, сумнівнім у цьому плані є інститут кримінальної відповідальність юридичних осіб приватного права за вчинення їх уповноваженими особами корупційних правопорушень. Він суперечить базовим положенням нашої кримінально-правової доктрини, яка базується виключно на принципі індивідуальної відповідальності особи за вчинений злочин.
З наближенням терміну введення в дію цих законів гостро стало питання, допустити це чи відмінити їх введення в дію і організувати доопрацювання зазначених нормативно-правових актів. Але Верховна Рада України 21 грудня 2011 року скасувала всі вказані антикорупційні закони, підтвердивши таким чином думку наших експертів. Заплановано розгляд президентського проекту закону про засади запобігання і протидії корупції.
На третє місце був виведений Закон України “Про судоустрій і статус суддів”, прийнятий Верховною Радо України 7 липня 2010 року. Цей Закон розглядається як один з важливих кроків у напрямі реформування судової системи країни, її оптимізації. У цьому акті було вирішено об’єднати положення щодо судоустрою країни з нормами, які визначають статус суддів. Не секрет, що в цьому нормативно-правовому акті виражена точка зору Президента на судову систему країни.
Серед новацій цього Закону виділимо створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який нарівні з Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України функціонуватиме як суд касаційної інстанції; ліквідація військових судів; нова процедура призначення судді на посаду вперше, яка передбачає звернення кандидата на посаду судді безпосередньо до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України тощо.
Разом з тим, наші експерти зазначають, що це лише один з кроків судової реформи, яку необхідно продовжувати й надалі.
На четвертому місці опинився Закон України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики”, прийнятий 1 липня 2010 року. Це невеликий закон, який включає лише 14 статей. Експерти виділили його через цікаву історію його розроблення. Справа в тому, що у п.5 ст. 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України віднесено “визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики”. До цього року такі засади не були прямо визначені, і народні депутати при обговоренні різних питань любили інколи згадувати про це у такому контексті: що ж говорити про це (будь-що), коли в нас досі визначені засади внутрішньої і зовнішньої політики. Тепер цей закид втрачає силу, і депутатам слід про це пам’ятати.
Закон містить, по суті, перелік напрямів та завдань, які має вирішувати у майбутньому Українська держава в окремих сферах життєдіяльності. Це перелік є добрим орієнтиром для політичної та нормотворчої роботи, хоча, як зазначають експерти, не позбавлений певної декларативності.
Заключним у цьому переліку є Указ Президента України “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” від 9 грудня 2010 року № 1085/2010. Цей підзаконний акт, прийнятий в останній місяць року, буквально сколихнув суспільство, особливо державних посадовців. Це й не дивно. Як вважають експерти, таких суттєвих змін у структуру центральних органів виконавчої влади досі не вносилось.
Цим Указом утворено 10 міністерств, 17 державних служб, 10 державних агентств та одну державну інспекцію. Натомість ліквідовано Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, Вищу атестаційну комісію України, Український інститут національної пам’яті, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; Державний комітет України у справах національностей та релігій. Кабінету Міністрів України до того ж доручено вирішити в установленому порядку питання щодо ліквідації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, а також здійснити у місячний строк заходи щодо створення державного господарського об’єднання “Укроборонекспорт” з державних підприємств, які здійснюють господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів, беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами.
Але це не все. В Указі передбачено скорочення в ході цієї реорганізації та ліквідації чисельності державних службовців, які працюють у центральних органах виконавчої влади, не менше, ніж на 30 відсотків, а працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України не менше, ніж на 50 відсотків. Це вже більш серйозне питання. Мова йде про людей, які втратять роботу. Виникає питання, система центральних органів виконавчої влади може працювати і без них, то як могло статися таке необґрунтоване роздуття державного апарату і хто за має відповісти? І друге питання, більш важливе: куди подітися людям, яких буде звільнено?
Найбільш впливовий юрист
У цій номінації була відзначено роль багатьох українських юристів, які представляють різні політичні напрями, правові школи, урядові та неурядові структури. Зокрема, такими були: Ірина Бережна, Сергій Власенко, Сергій Головатий, Інна Ємельянова, Валерій Євдокимов, Ніна Карпачова, Сергій Коннов, Микола Катеринчук, Сергій Ківалов, Руслан Князевич, Василь Маляренко, Юрій Мірошніченко, Володимир Мойсик, Микола Оніщук, Василь Онопенко, Володимир Рєзников, Володимир Сивкович, Марина Ставнійчук, Василь Тацій, Володимир Шаповал, Юрій Шемшученко, Арсеній Яценюк, а також багато інших відомих юристів.
Першу позицію серед найвпливовіших юристів посів Генеральний прокурор України Віктор Пшонка. Він був обраний на цю посаду за поданням Президента України Віктора Януковича 4 листопада 2010 року. За плечима Віктора Павловича 28-річний досвід роботи в прокуратурі. Він починав слідчим, потім був помічником прокурора, прокурором м. Краматорська, прокурором Донецької області та заступником Генерального прокурора України. Очевидно, все це врахували народні депутати, коли 292 голосами затвердили його на цій посаді. Це професіонал, який, як сподіваються експерти, буде професійно займатися проблемами прокурорської системи, яких є досить багато.
По перших кроках нового Генерального прокурора видно, що це людина серйозна, стримана, ділова. Залишається лише побажати Віктору Павловичу успіхів на цій складній і відповідальній посаді, не допустити політизації органів прокуратури, використання їх як інструменту політичних розправ і кримінального переслідування поборників демократії та правозахисників.
Друге місце, як це не дивно, посів міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов. З 11 березня 2010 року він працює на посаді і за цей час вже проявив себе як людина енергійна і цілеспрямована. Має 28-річний досвід міліцейської роботи. Багато працює сам і змушує багато працювати підлеглих. Вжив ряд заходів, спрямованих на зменшення рівня корупції в ОВС. Досить вміло працює з пресою, а в Кабінеті Міністрів є одним з найбільш активних н’юсмейкерів. Протягом року активно займався вдосконаленням організації роботи ОВС, виробленням методики її об’єктивної оцінки. На сьогодні під його керівництвом вже підготовлено концептуальні засади реформування системи МВС України, міліцейської освіти та скорочення міліцейського персоналу. Все це робить зрозумілим вибір експертів.
Молодий український політик, народний депутат України, юрист Олена Лукаш посіла в нашому рейтингу третє місце. Вона завжди відігравала роль юридичного радника і захисника Партії регіонів. За її плечима захист у Верховному Суді України інтересів Віктора Януковича у 2004 р., захист Віктора Тихонова та Бориса Колєснікова у відомій “сепаратистській справі“ тощо.
Після обрання Віктора Януковича Президентом України Олена Леонідівна стала першим заступником глави Адміністрації Президента – представником Президента у Конституційному Суді України. Як відомо, вона відіграла значну роль у відміні конституційної реформи 2004 року, подальших кроках на цьому шляху.
З огляду на все це експерти «ЮВУ» поставили пані Лукаш на таке високе місце і відзначили її величезний потенціал для подальшого зростання.>
Четверте-п’яте місце між собою поділили міністр юстиції України Олександр Лавринович та заступник глави Адміністрації Президента України Андрій Портнов, керівник Головного управління з питань судової реформи та судоустрою. Олександр Володимирович Лаврінович вже втретє призначений на посаду міністра юстиції і за загальним визнанням справляється з своїми обов’язками непогано. Андрій Володимирович Портнов, відомий практикуючий юрист, народний депутат України, енергійний і цілеспрямований політичний діяч. Експерти вважають, що саме ці особи відіграють зараз провідну роль у судовій реформі в Україні.
Найкраща юридична книга
Нарешті, завершує наш новорічний рейтинг улюблена номінація нашої газети – “найкраща юридична книга”. Їх вийшло немало в цьому році і експертам було з чого вибирати. Проте експерти були змушені констатувати, що в державних або недержавних заходах з популяризації юридичних видань жодного відзначено не було, що викликає здивування. Адже питання фахової культури, виховання сучасних українських громадян серед молодого покоління є справою вельми актуальною.
На перше місце був поставлений підручник «Корпоративне право України». (К.: Юрінком інтер, 2010. – 380 с.), автором якого є один з провідних цивілістів України Володимир Васильович Луць. У підручнику на основі аналізу положень чинного законодавства, матеріалів судової практики та літературних джерел розглядаються поняття корпоративних відносин і корпоративного права; порядок заснування і припинення підприємницьких товариств; особливості правового статусу окремих видів корпорацій; правовий режим їх майна; корпоративні права та обов’язки їх учасників тощо. Окремий розділ роботи присвячено характеристиці європейської та американської моделей корпоративного управління.
Як відзначають експерти, робота підготовлена на високому рівні, ґрунтовно, всебічно і разом з тим дохідливо розглянуті всі питання корпоративного права.
Друге місце було віддане ще одному підручнику видавництва “Юрінком Прес”, «Конституційне право зарубіжних країн». Шаповал В.М. – К.: Юрінком Прес, 2010 – 464 с. Володимир Миколайович Шаповал, відомий вчений, державний діяч, член-кореспондент Академії правових наук України, видав цікаву роботу, яка, як і завжди, буде з інтересом сприйнята юридичною громадськістю.
У пiдручнику запропоновано аналiз основ теорiї та практики свiтового конституціоналiзму, визначено характеристики конституцiйного права, засади теорiї Конституцiї як Основного Закону держави, конституцiйнi статуси людини i громадянина, мiсце i роль парламенту, глави держави, уряду та вищих судiв у державному механiзмi, а також розглянуто iншi питання, вiднесенi до предмета конституцiйного регулювання практично в усiх країнах. Оскільки автор давно займається цією темою, цю його книгу вирізняє ретельна відпрацьованість та навіть витонченість формулювань.
Третьою була названа колективна монографія «Дія права: інтегративний аспект: монографія» (Ю. С. Шемшученко [та ін.] ; відп. ред. Н. М. Оніщенко; НАН України, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького – К. : Юридична думка, 2010. – 359 с). Потужний авторський колектив, очолюваний Академіком Ю.С. Шемшученком, 75-річчний ювілей якого юридична громадськість святкувала у 2010 році, підготував цікаву й змістовну роботу, в якій йдеться про сутність права як явища соціальної дійсності. У ній дається комплексна характеристика права в сучасному суспільстві, аналізується дія права, особливості праворозуміння, взаємодія права з правовою культурою тощо.
Експерти зазначили, що на сьогодні вже відчувається потреба у підготовці ґрунтовних правових досліджень, які б розглядали теоретичні проблеми права і правозастосування. Ця колективна монографія є вдалим прикладом саме такої те
Автор
