Розпорядження Кабінету Міністрів про припинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом (№ 905 -р) суперечить законодавству про євроінтеграцію: закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики, закону про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС.
Таку думку висловила партнер правової групи “Павленко і Побережнюк”, адвокат Олександра Павленко, коментуючи судовий позов Європейської партії України про визнання недійсним урядового розпорядження про припинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію Україна з ЄС (№ 905 -р).
Вона зазначила, що ці закони визначають державний курс зовнішньої політики і задають вектор руху – підготовку до процесу підписання Угоди про асоціацію.
“Значення актів Верховної Ради у вигляді законів у загальній ієрархії нормативних актів України перебувають значно вище актів Кабінету Міністрів, що через свої повноваження не може ні скасувати ці закони, ні винести акти врозріз з ними. Кабінет Міністрів України, у свою чергу, ухвалив рішення, що не просто порушує зазначені закони, але й не відповідає повноваженням самого Кабінету Міністрів, оскільки, такого поняття, як призупинення своїх же, раніше ухвалених рішень, закон про Кабінет Міністрів України не містить”, — сказала О. Павленко.
Загалом, за словами О. Павленко, “сьогодні всі суди підпорядковані Банковій. Про незалежності останніх навіть не варто говорити. Крім того, за останні роки через судовий механізм не було ухвалено жодного серйозного рішення щодо державних органів у розрізі їх повноважень. Факт подання відіграє важливу роль більше для української та європейської громадськості”.
О. Павленко також зазначила, що 10 грудня, на яке призначено перше судове слухання, “важливість його буде значно знижена, оскільки доля країни вирішується у найближчі дні у Вільнюсі, а не 10 грудня в українському суді”.
“Якби суд мав можливість реагувати на текст позову, то вже зараз він би ухвалив постанову про його забезпечення у вигляді призупинення розпорядження Кабміну від 21 листопада 2013 року. Суд не пішов на це, тоді як сам процесуальний кодекс чітко описує таку можливість, зокрема, у разі прямої очевидності незаконного рішення органу влади. Це абсолютно наш випадок, але суди в Україні ніколи не стануть в таких справах на бік громадського інтересу і закону”, – констатує адвокат.
Вона також зазначила, що наразі позов вимагає визнати розпорядження уряду незаконним і нечинним.
“Згідно з практикою Вищого адміністративного суду України і тлумаченню Кодексу адміністративного судочинства, констатація незаконності, нікчемності акта пов’язується з негативними юридичними наслідками, що настали внаслідок застосування акту. А от для актів чинних, що ще не встигли реалізуватися, а правові наслідки ще не настали, запропоновано використовувати вимогу скасування такого акта, оскільки вимога визнати акт незаконним лише встановлює цей факт і може бути лише частиною позовних вимог, але не відповідає на запитання, що робити далі з таким незаконним документом”, – сказала вона.
О. Павленко також звернула увагу на те , що “недіючим” акт прийнято визнавати з моменту ухвалення рішення суду, тоді як “протиправним” – з моменту його ухвалення Кабміном. Однак таку вимогу позивач не ставить.
“Для всієї країни принципово важливо встановити його протиправність у момент ухвалення Кабміном, а не після 10 грудня рішенням суду. Як адвокат я б радила підкоригувати позовні вимоги”, – сказала О. Павленко.
