Микола Голомша був звільнений з посади першого заступника Генерального прокурора України 23 жовтня нібито на виконання вимог Закону України «Про очищення влади». Цей крок викликав неабияке здивування серед юридичної спільноти, оскільки репутація цієї людини свідчила про те, що таких, як він, оновлена прокуратура, якщо й має позбутися, то в саму останню чергу. Але сталося те, що сталося, й нині Микола Ярославович збирається оскаржувати наказ Генпрокурора в судовому порядку.
Закон брутально порушує засадничі права громадянина
– Аналізуючи випадок з Вами люди починають гадати: чи це закон такий недосконалий, чи це неправильне його застосування?
– Люди хотіли отримати закон, який би очистив органи державного управління від людей, які роками допомагали клану Янукович узурпувати владу, брехали народу України, називали чорне білим і навпаки й поливали брудом порядних людей. Проте, на жаль, ми отримали дуже неоднозначний Закон «Про очищення влади», системний аналіз якого показує, що він суперечить щонайменше 27 позиціям, що містяться в Конституції України і міжнародних конвенціях про захист прав людини, зокрема резолюції ПАРЄ № 1096 від 1996 року.
У його першій статті йдеться про відповідні принципи, яких має бути дотримано в ході втілення закону в життя, зокрема верховенства права, індивідуальної відповідальності, презумпції невинуватості і права на захист. Тобто мала би бути піддана ретельному аналізові діяльність тої чи іншої посадової особи, яка працювала в певній галузі державного управління. Однак ми отримали норму, яка вимагає звільнити всіх людей, котрі з 2010 по 2014 рік обіймали одну з кількох перелічених посад.
Сьогодні ми бачимо, що цей закон передбачає масове застосування норми. Тобто не має значення, винна людина чи ні – раз вона працювала на посаді, то вже лише через це й має бути звільнена. Таким чином брутально порушені засадничі права громадянина, передбачені нашою Конституцією, законодавством і міжнародними конвенціями.
– Наскільки юридично правильно чи неправильно було застосовано закон персонально до Вас?
– У наказі про моє звільнення названа підстава – довідка про вивчення особової справи. Але я сумніваюся в тому, що той, хто цю довідку писав, насправді вивчав мою особову справу, бо якби вона була вивчена юристом, то були б виявлені факти мого конфлікту з владою Януковича. Але в даному випадку сталося фактичне ототожнення представника злочинного режиму з особою, що постраждала від нього, оскільки я неодноразово піддавався тискові і необгрунтованим дисциплінарним стягненням.
Так, у грудні 2004 р., коли я працював на посаді заступника Генерального прокурора України, до мене було застосоване найбільше стягнення у вигляді звільнення з надуманою мотивацією «за порушення дисципліни». Це було під час Помаранчевої революції, коли керівництво відомства поставило мені завдання винести постанову про розгін Майдану і притягнення до кримінальної відповідальності його лідерів. Я написав заяву про відставку, мотивуючи її тим, що незгоден з діями влади, яка бачила тільки формальне порушення закону в діях народу, який вийшов на вулицю, але не мала на меті з’ясувати, чому народ це зробив. Крім того, я не міг змиритися з нереагуванням влади на прояви сепаратизму в ході сумновідомого з їзду в Сєверодонецьку.
Однак тодішній Генеральний прокурор цю мою заяву не задовольнив, а звільнив нібито за порушення дисципліни. Це було спростовано в судовому порядку і в 2005 р. рішенням Печерського суду Києва я був поновлений на посаді.
Наступного разу мені довелося зазнати несправедливості в 2007 р., після того, як тодішній Президент Віктор Ющенко видав Указ про розпуск Верховної Ради і в Генеральній прокуратурі обговорювалося питання про його правомірність. Всупереч позиції керівництва ГПУ я заявив, що глава держави має право на такий крок. Моє обгрунтування законності таких дій викликало невдоволення колегії і наказом виконуючого обов’язки Генерального прокурора Віктора Пшонки я був понижений у посаді й призначений прокурором Львівської області. Правда, вже через п’ять днів новий Генпрокурор Святослав Піскун поновив мене на посаді.
Опозиціонер з погонами прокурора
– Як склалися Ваші стосунки з керівництвом ГПУ під час президентства Януковича?
– У 2010 р. мені знову довелося залишити посаду заступника Генпрокурора через мою позицію щодо визнання Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом українського народу. У 2009 р. я направив до суду розслідувану слідчими СБУ кримінальну справу стосовно тодішніх керівників СРСР, які влаштували цю трагедію. Та коли Янукович переміг на виборах і в червні 2010 р. заявив у Страсбурзі, що голодомор не був геноцидом, керівництво Генеральної прокуратури почало мене схиляти до того, щоб я відкликав постанову про направлення справи до суду. Я відмовився і знову був понижений у посаді (призначений військовим прокурором Центрального регіону України).
На цій ділянці роботи я теж виявився неугодним керівництву, оскільки порушив проблему незаконного списання військової техніки внаслідок її нібито зношення, після чого вона продавалася комерційним структурам за ціною металолому, а потім перепродувалася за кордон уже за ринковими цінами. Я вважав, що така негативна практика підриває обороноздатність країни, але при цьому бачив, що вона має підтримку серед окремих представників керівництва держави. У зв’язку з цим я заявив колективу, що ми не повинні підігрувати владі, коли бачимо, що вона займається протиправними діями. Підтвердження цьому можна знайти в архіві, і це можуть підтвердити в суді мої колеги по роботі у військовій прокуратурі.
Ми тоді порушили низку кримінальних справ, я провів колегію, на якій було поставлене питання про вирішення цієї проблеми на державному рівні. Але після цього колегія ГПУ запропонувала розформувати військові прокуратури. Я виступив категорично проти, але невдовзі був знятий з посади і переведений до Центрального апарату ГПУ начальником управління у Головному управлінні нагляду за дотримання законності у військовій сфері.
Тож, навіть якщо залишити на другому плані мої конфлікти з представниками режиму Януковича, Закон «Про очищення влади» не можна застосувати до мене з позиції суб’єкту, оскільки я, як останній військовий прокурор, не був ні територіальним, ні регіональним прокурором у воєнній сфері, ні керівником структурного підрозділу, ні його чистим заступником як це визначено законом. Моя посада називалася так: «заступник – начальник управління». Я керував лише управлінням й іншого навантаження не ніс. Таке обгрунтування я даю як юрист, оскільки збираюся оскаржити наказ Генерального прокурора в суді.
Виникає логічне питання: на якій підставі мене було люстровано, та ще й у «перших рядах». Ще перебуваючи на посаді, я написав відповідну заяву (як це передбачено законом у десятиденний термін) про те, що я незгідний із наказом і не підпадаю під категорію, визначену законом про очищення влади. Генпрокурор запросив мене й наклав на неї резолюцію про її розгляд колегіально. Та коли я спробував з’ясувати в колег, коли це буде, мені сказали, що все й так вирішено.
Плани, яким не судилося втілитись у життя
– Які плани на майбутнє зруйнував наказ про Ваше звільнення?
– У лютому ми розпочали роботу фактично з чистого аркушу паперу, оскільки влада, звичайно ж, сама себе не документувала у плані вчинення протиправних дій і злочинів. У той час, коли міліція фактично бездіяла, а СБУ була деморалізована, ми змогли мобілізуватися і внести до Єдиного реєстру досудових розслідування близько тисячі кримінальних проваджень. Безперечно, це були різні категорії справ. Так, спільно з Національним банком України ми виявили 12 «пральних» банків, які відмили викрадені в держави кошти на суму 140 мільярдів гривень. Були й інші гучні справи, зокрема пов’язані з компаніями Курченка, й таке інше. Звісно, ми рухалися в плані логічного завершення кримінальних проваджень, це було основоположне питання. На колегії Генеральної прокуратури стояло питання й щодо «майданівських» справ, велись переговори про повернення активів, накладались арешти на кошти – все це робилося досить активно, тож я сподівався завершити ці справи.
– У цьому плані до Вас, як до колишнього першого заступника Генпрокурора, виникає логічне питання: як могло статися, що колишній голова НАК «Нафтогаз України» був звільнений Печерським судом Києва під заставу лише 10 мільйонів гривень?
– Ми й самі були дуже здивовані таким рішенням суду. Хоча справа розслідувалася органами внутрішніх справ, нас таке рішення суду просто вбило. Можу лише додати, що в суді представник прокуратури заперечував проти звільнення. Більш детально могли б це пояснити колеги, які були відповідальними за дану тему, я ж курував кадри, організацію роботи, питання виконання і застосування законів …
– Інше гостре питання – чому жоден суддя не був притягнутий до кримінальної відповідальності за ухвалення неправосудних рішень щодо учасників акцій протесту?
– Це також не стосувалося тих напрямків роботи, за які я відповідав. Як перший заступник, який відповідає за організацію роботи в Генеральній прокуратурі, я особисто підписував заступникам генерального прокурора резолюції щодо належного розслідування, готував завдання обласним прокурорам. Мною, зокрема, були підготовлені доручення розібратися з усіма суддями, які виносили незаконні рішення, прокурорами, які готували незаконні подання, інспекторами ДАІ, які складали фальсифіковані протоколи. Був поставлений строк виконання, але втручатися в сам хід розслідування і діяльність слідчого підрозділу я права не мав.
Я відав кадрами. На цій ділянці роботи ми протягом трьох діб провели кадрове очищення й люстрація пройшла повна. Всі, хто був причетний до проведення антинародної політики режиму Януковича, були звільнені, а це заступники Генпрокурора, начальники головних управлінь, управлінь відділів, прокурори областей і їх заступники, прокурори районів. Пройшла повна оптимізація кадрів, тому ще до набрання чинності закону про люстрацію, нами все це було зроблено майже повністю.
– Результати роботи Генеральної прокуратури протягом останніх восьми місяців викликають глибоке розчарування в суспільстві. Чому так сталося і що, на Вашу думку, слід зробити, аби виправити ситуацію?
– Новому керівництву прокуратури, яке прийшло після набрання повноважень Президентом, треба було чітко розібратися з реальним станом справ, отримати доповіді, що зроблено, зокрема, які заходи вжиті щодо кадрових перестановок. Вивчити, які були початі кримінальні провадження, осягнути тему й доповісти керівництву держави, що очищення прокуратури вже пройшло, що до роботи приступили нові люди, тож кадрові переміщення в такий непростий час є недоцільними. Така моя особиста точка зору. А якщо структура змінена, її вдруге змінювати протягом одного року неможливо згідно закону.
Звільнення одних людей і призначення нових загальмувало розслідування кримінальних проваджень. Адже потрібен час, аби вникнути у справи, а це об’єктивно щонайменше три місяці. Причому йдеться не лише про один центральний апарат, а про всю прокуратуру України аж до найвіддаленішого району. І тому системність була перервана. Як на мене, саме це негативно вплинуло на процеси, які відбуваються в прокуратурі.
Ми не повинні придумувати велосипеди, не повинні займатися реформаторством заради реформаторства. Якщо говоримо про реформу державного управління, то вона має відповідати моделі нашої держави і повинна бути оптимізована таким чином, щоб усім було зрозуміло, що це робиться для покращення життя людини і належного захисту її прав.
І наше спільне завдання, щоб у державі запрацював закон.
Вів розмову Костянтин ЮРЧЕНКО, ЮВУ, 2014, №45
