Іван Міклош
Колишній міністр фінансів та віце-прем’єр Словаччини
Я активно слідкую за дискусією в Україні щодо проекту податкової реформи, на яку очікує українське суспільство.
Ці спостереження говорять, що в українському суспільстві ще й досі існують численні непорозуміння та міфи стосовно того, що є реальними економічнми реформами, а що – ні.
Я добре знаю проект реформи, який підготувала Міністр фінансів Наталія Яресько. Метою цього проекту є посилення та підтримка: перше – справедливості та солідарності в податковій системі в країні, друге – зайнятості, інвестицій та економічного зростання, третє – якості державних послуг, що надаються громадянам та бізнесу.
У цієї реформи є три основні групи критиків – представники бізнесу, неурядові організації та група народних депутатів, лідером якої є Ніна Южаніна, голова парламентського комітету з питань податкової політики. Зауваження та пропозиції зазначених груп є більш-менш однаковими.
За їх словами, запропонована Мінфіном реформа є недостатньою і дуже фрагментарною; на їх думку, вона є фіскальною” за змістом. Натомість, вони пропонують лише зниження податків і не хочуть ніяких змін у спрощеній та привілейованій – так званій єдиній – системі оподаткування.
На моє глибоке переконання, що ці пропозиції є небезпечно хибними та безвідповідальними.
По-перше, тому, що ці пропозиції призведуть до фіскального дефіциту. Теперішнє покращення фіскальної та монетарної ситуації в Україні є дуже нестабільним. Тому будь-яку загрозу для цієї стабілізації слід сприймати дуже серйозно.
Ключове значення макроекономічної стабілізації також підкреслюється у стратегічному документі “Шлях до добробуту”, який було підготовлено Міністерством економіки. Як зазначається у цьому документі, “макроекономічна стабілізація є першим кроком на шляху до успішних реформ.
Без стабільних державних фінансів, передбачуваного курсу національної валюти, низького рівня інфляції та здорового банківського сектору економіка не може розвиватися, а у реформ не буде шансів на успіх.
Це особливо стосується України, де безвідповідальна фіскальна та монетарна політика призвела до різкого знецінення національної валюти, високої інфляції та банкрутства банків.
Пропозиції пані Южаніної, у разі їх реалізації, можуть збільшити фіскальний дефіцит до 200 млрд грн, пропозиції неурядових організацій можуть мати ще серйозніші наслідки.
Наразі Україна є учасником програми МВФ і тому повністю залежить від фінансування з боку МВФ, не маючи змоги самостійно залучати кошти на ринку. Запропонована критиками “радикальна реформа” без сумніву стане приводом для зупинки фінансування з боку МВФ.
Я не кажу, що Україна повинна сприймати усі рекомендації та зауваження МВФ, і я знаю, що МВФ зазвичай занадто обережно оцінює проведення податкових реформ у країнах з перехідною економікою. Це можна було спостерігати у Естонії, Словаччині та Грузії.
Реформа, запропонована Міністерством фінансів, є пов’язаною з певним ризиком і не є фіскально нейтральною. Але рівень ризику, закладений у ній, є прийнятним та контрольованим, на відміну від альтернативних пропозицій.
Звичайно, в України є певний простір для подальшого зниження податкових ставок, але лише ПІСЛЯ зниження державних видатків. Наприклад, Андерс Аслунд у своїй книзі “Україна. Що пішло не так, і як це виправити” дав абсолютно чітку рекомендацію “знизити податкові надходження на 9% ВВП після радикального зниження державних видатків.”
Проблема полягає у відсутності політичної волі та сміливості для радикального зниження видатків держави. При цьому, на заваді цьому часто стають ті самі люди, які виступають за зниження податкового навантаження.
Зазвичай критики зауважують, що реформа, запропонована Наталією Яресько, передбачає лише зниження соціального внеску, і це вже було узгоджено та внесено до законодавства наприкінці минулого року. Але це неправда.
По-перше, запропонована реформа суттєво спрощує систему оподаткування. Замість п’яти ставок податку на доходи фізичних осіб, дев’яти ставок податку на прибуток підприємств, 80 ставок соціального внеску та 3 ставок податку на додану вартість (ПДВ) нова податкова система пропонує лише одну ставку у розмірі 20%.
Тобто, у порівнянні з 97 ставками податків за теперішньою системою ми можемо мати лише одну ставку за новою системою. Хіба це не зміни? Простота, нейтральність та відсутність спотворень у новій податковій системі є дуже важливими і позитивними характеристиками нової податкової системи.
Зниження податкового навантаження на оплату праці є ще одним важливим досягненням. Наразі ставка податку на зарплатню (податок на доходи фізичних осіб) становить 15% (у середньому) + соціальний внесок за ставкою 41% (у середньому) + 3,6% (єдиний соціальний податок, що сплачується працівником), що у сумі складає майже 60%.
За новою системою податкове навантаження складатиме 20% (податок на доходи фізичних осіб) + 20% (соціальний внесок), але насправді сума до сплати буде меншою за 40%, оскільки нова система передбачає вільний від оподаткування дохід для кожного платника у розмірі мінімальної зарплатні – 1378 грн у 2016 році.
Вільний від оподаткування дохід та зниження соціального внеску справлять серйозний позитивний вплив на зниження податкового навантаження у першу чергу для громадян з низьким рівнем доходів, а також компенсують скасування зниженої ставки ПДВ на лікарські засоби для них.
Наприклад, для громадян з місячним доходом нижче за середню зарплатню, а це приблизно 60% громадян, податкове навантаження знизиться від 85% (якщо розмір зарплатні складає 1200 грн.) до 40% (якщо розмір зарплатні складає 4000 грн).
Ще однією суттєвою відмінністю між варіантом реформи від Міністерства фінансів та альтернативними пропозиціями є так званий єдиний податок.
По суті, альтернативні варіанти реформи передбачають збереження існуючої системи, у той час як Міністерство фінансів пропонує певні зміни. Існуюча система єдиного податку є несправедливою, ненадійною та спотвореною.
Цією системою часто зловживають високооплачувані працівники, великі підприємці та навіть великі мережеві компанії, які примушують своїх працівників ставати “виконавцями” або “підприємцямиs” задля зниження податкового навантаження.
Ці люди сплачують дуже незначні за сумою податки, що є однією з причин недовиконання планів податкових надходжень та диспропорції між високим податковим навантаження на доходи звичайних працівників та низькими податками для зазначених “виконавців” або “підприємців”.
Навантаження за схемою єдиного податку було різко регресивним за старої системи – наприклад, підприємець з низьким доходом у розмірі 30 тисяч грн на рік сплачував податок на доходи у розмірі 23,1%, а підприємець чи кваліфікований працівник з високим рівнем доходу у розмірі 1,8 млн грн сплачував лише 0,5%.
Міністерство фінансів пропонує прогресивну шкалу з дуже помірним рівнем навантаження, за якої підприємець з 30 тисячами грн. доходу на рік сплачуватиме 4%, а підприємець з доходом у сумі 1,8 млн. грн. на рік сплачуватиме 7,8%.
Я є переконаним прибічником реальних та радикальних реформ, і я здійснював саме такі реформи у своїй рідній країні – Словаччині. Реформатори повинні бути хоробрими, рішучими та радикальними – але вони також повинні бути відповідальними і повинні розуміти, що є можливим, а що – ні.
Окрім цього, вони повинні завжди уникати популізму. Варіанти податкової реформи, запропоновані неурядовими організаціями та парламентським комітетом з податкової політики, є саме безвідповідальним популізмом.
Спроби встановити нереально низькі ставки оподаткування та зберегти спотворену та несправедливу систему єдиного податку не є радикальною та реальною реформою – це саме безвідповідальний популізм.
А зростаючий рівень популізму сьогодні є головною загрозою для успіху реформ в Україні.
