Україна не боїться використання рф ядерної зброї…

Своєрідне застереження: читаючи наступний матеріал, пам’ятайте одне. Протягом усієї війни в Анголі 1980-х років кубинці не лише «знали», що Південна Африка має ядерну зброю, але й свідомо та серйозно – і я маю на увазі: серйозно – були стурбовані тим, що Південна Африка, ймовірно, розгорне її на полі бою.

Це зайшло так далеко, що, всупереч ангольцям (та їхнім радянським радникам), кубинці не лише розпорошили свої сили вздовж лінії фронту (так що південноафриканці ніколи не могли знищити більше, ніж, можливо, «батальйон» одним ядерним ударом), але й ніколи не наважувалися заходити кудись на південь Анголи (в межах досяжності південноафриканських ВПС) без потужної протиповітряної оборони. Цей страх перед розгортанням південноафриканцями своєї ядерної зброї в Анголі зайшов так далеко, що щоразу, коли уряд у Луанді планував свою наступну велику військову операцію (зазвичай у співпраці з та за порадою свого радянського радника), кубинці відмовлялися брати участь — доки, серед іншого, не виявляли, що задіяні сили не мали достатньої протиповітряної оборони або були зосереджені занадто близько одна до одної. Як наслідок, і незалежно від того, що повідомляють південноафриканці з того часу, жоден кубинський солдат не брав участі у двох найбільших ангольських наступах проти повстанців сумнозвісної УНІТА у 1985 та 1987 роках. Щонайбільше вони втручалися лише тоді, коли ангольські війська, побиті авіаударами Південної Африки, оскільки їхні радянські радники та особи, що приймали рішення в Луанді, не дослухалися до кубинських порад, відступали: тоді кубинці кидалися допомагати їм будувати запасні позиції та зупиняти просування Південної Африки та УНІТА. Завжди залишаючись у тилу.

…що, серед іншого, є однією з головних причин, чому південноафриканські війська ніколи не зустрічали кубинських військ у бою, незалежно від того, наскільки вони стверджують, що не лише зустрічали їх, а й «перемагали»… принаймні, не з часів операції «Аскарі» в 1983 році до приблизно завершальних етапів битви при Куїто-Куанавале в лютому 1988 року.

Чому я про це згадую?

Тому що ядерна війна – це найвища форма війни, яку людство здатне вести. Здатність тієї чи іншої сторони вести ядерну війну настільки важлива, що сама лише згадка слова на «н» лякає до смерті – як головних зомбі-ідіотів на «Заході», так і «вище керівництво» їхніх збройних сил, а також багатьох інших людей на подібних посадах по всьому світу. Наприклад: в Індії. Коли згадується «це слово», все зупиняється, і ніщо інше не має значення.

Відповідно (і це не дивно), щоразу, коли військова сила, не оснащена ядерною зброєю, стикається з військовою силою, оснащеною ядерною зброєю, першій найкраще пам’ятати про останній факт. Завжди. Незалежно від того, що вона робить. Будь-що інше можна порівняти з грою в «російську рулетку».

До Бенджаміна…

***

У серії симуляцій з використанням NUKEMAP , інструменту моделювання ядерних ефектів, розробленого істориком Алексом Веллерштейном, детонація 10-кілотонних тактичних ядерних боєголовок над Феніксом, Москвою та Часовим Яром розкриває нелогічну правду: ця зброя, хоча й жахлива, не дає Росії багато стратегічної чи тактичної вигоди.

Усвідомлення цього, схоже, формує українське стратегічне мислення. Незважаючи на неодноразові ядерні погрози з боку російських чиновників та пропагандистів з початку повномасштабного вторгнення, мало що свідчить про те, що Київ очікує — або боїться — обмеженого ядерного удару.

Моделювання вибуху

Зображення, отримані для цього аналізу, показують, що повітряний вибух потужністю 10 кілотон — еквівалентний за потужністю деяким найменшим видам ядерної зброї, що використовуються для доставки — уражає міські та напівміські цілі. У Фініксі, штат Аризона, пошкодження досягли центру міста, але зупинилися далеко за межами метрополітену. У Москві така ж потужність зрівняла б частини центру міста, але залишила б значну частину столиці функціональною.

Над Часовим Яром, містом на сході України, яке перебуває під постійним обстрілом, було проведено два симуляції. Одна змоделювала удар потужністю 10 кілотонн, інша — детонацію потужністю 50 кілотонн, що приблизно втричі перевищує потужність бомби, встановленої на Хіросіму.

Результати тривожні, але не трансформаційні.

Вся міська зона Часів Яр буде знищена (що, до речі, вже було зроблено… за допомогою «звичайних» вибухових речовин). Саме вибух і теплове випромінювання вб’ють або покалічать будь-який особовий склад, який там все ще перебуває.

Однак, з військової точки зору, результат не відрізняється від того, чого Росія вже досягла в таких містах, як Мар’їнка, Авдіївка, Бахмут і Маріуполь, використовуючи звичайну зброю: майже повне спустошення.

Не хвилюйтеся, Скоттсдейл і Меса цілком нормальні: це лише для порівняння.

Я відгорнув карту достатньо далеко, щоб побачити аеропорт Домодєдово. Для довідки.

***

Фактор наслідків

Ядерна зброя завдає двох основних шкоди: безпосередній вплив вибуху, тепла та радіації, а також довгострокову небезпеку радіоактивних опадів.

Тут має значення спосіб доставки. Наземний вибух , під час якого детонація відбувається на поверхні або поблизу неї, максимізує радіоактивні опади, витягуючи опромінений ґрунт в атмосферу. Високий повітряний вибух , навпаки, спричиняє набагато менше радіоактивних опадів і зазвичай використовується для максимізації площі термічних та ударних пошкоджень.

Якби Росія застосувала тактичну ядерну зброю в Україні, вона, ймовірно, обрала б авіаційний вибух , як для того, щоб уникнути забруднення власних військ, що наступають, так і для запобігання радіоактивному перекиду на територію, контрольовану Росією або НАТО.

Ненавидите підписки? Я теж! Ви можете підтримати мене одноразовим внеском у моє дослідження на сайті «Купи мені каву». https://buymeacoffee.com/researchukraine

Це узгоджується з військовою доктриною. Це також відображає геополітичну обережність.

Тактична корисність, стратегічні втрати

З точки зору поля бою, ядерний удар може дозволити Росії захопити ключову оборонну позицію — ціною того, що ця територія стане непрохідною або радіоактивною на кілька днів або тижнів. Наприклад, у Часовому Яру російські війська теоретично можуть «захопити» місто після такого удару, але опинилися б у забруднених руїнах під постійною загрозою української заборони.

Тактичні вигоди незначні. А стратегічні ризики серйозні.

Ядерний вибух на українській землі майже напевно спровокує міжнародну ескалацію. Хоча НАТО може не застосувати статтю 5, тиск на держави-члени щодо військової відповіді буде надзвичайно сильним. Сполучені Штати, навіть якщо їх відволікти щось інше, будуть змушені діяти. Невелика коаліція союзників по НАТО — навіть не повний альянс — може знищити розгорнуті російські сили в Україні та повернути назад її територіальні завоювання.

Результатом не буде глобальний розрив.
Це була б капітуляція Росії.
Включно з ймовірною відмовою від окупованої української території.

Чому Україна залишається незворушною

Українські чиновники та аналітики постійно применшують ймовірність використання Росією ядерної зброї, називаючи його стратегічно нераціональним. Їхні розрахунки, схоже, полягають у тому, що Москва розуміє ціну, а її погрози спрямовані переважно на західну аудиторію.

Тактичний ядерний удар не змінює оборонну позицію України. Лінії фронту в Україні не визначаються бронетанковими колонами чи масованими батальйонами. Їх утримує розпорошена піхота, що окопалася в лісових масивах, мережі окопів та міській руїнній місцевості. Ядерна зброя може знищити частину лінії, але вона не прорве оборону.

Це та реальність, яка формує українську впевненість. Це та реальність, яка мала б впливати на реакцію Заходу на дії Росії з першого дня повномасштабного вторгнення.

Реальний ризик

Небезпека полягає не в втраті на полі бою. Небезпека полягає в прецеденті.

З 1945 року жодна держава не застосовувала ядерну зброю у війні. Щойно це табу порушується, глобальний режим нерозповсюдження починає руйнуватися. Інші держави звернуть на це увагу. Інші почнуть готуватися.

Саме тому, а не безпосередня радіоактивна шкода, використання ядерної зброї вважається червоною лінією. Воно переосмислює правила ведення війни.

І можливо, саме тому ядерний поріг — для всього театру військових дій та загроз Росії — ще не перетнуто.

Більше до суті:
Якби його було перетнуто, Україна залишилася б стратегічно нефазованою та тактично неушкодженою.
Війна продовжилася б.
І Росія опинилася б у гіршому становищі, а не в кращому.

Бенджамін Кук продовжує подорожувати до України, часто живе та працює в ній, і цей зв’язок триває вже понад 14 років. Він має ступінь магістра з міжнародної безпеки та конфліктології Дублінського міського університету та консультував журналістів та фахівців з розвідки щодо штучного інтелекту в безпілотниках, військових технологій США та розвідки з відкритих джерел (OSINT), пов’язаної з війною в Україні. Він є співзасновником некомерційної організації UAO, яка працює на півдні України. Ви можете знайти пана Кука в Одесі (Україна), Чарльстоні (Південна Кароліна) та Тусоні (Аризона).