Цю книгу знаменитого радянського письменника Лазаря Гінзбурга читав кожен. Йдеться про «Старого Хоттабича»… Якщо й не читав, то вже точно дивився фільм. Навіть коли не дивився, то чув назву.
Чи не помітили жодних неточностей? Ні? Прізвище автора не збентежило? Що ж, продовжимо.
Запитайте будь-яку людину: «Чи знаєте ви хто такий Хоттабич?»
Відповідь буде ствердна, не сумнівайтеся.
Деякі навіть згадають повне ім’я старого. Мовляв, Гасан Абдуррахман ібн Хоттаб. Хтось розповість подробиці казкового оповідання. Хтось буде обізнаний про запозичення сюжету казки в англійського письменника Томаса Енсті Гатрі, який писав під псевдонімом Ф. Енсті.
Але, нас ця повість цікавить у дещо іншому аспекті. В езотеричному, так би мовити. Варто покопатися у тексті «Хоттабича» уважніше, спливає безліч «нюансів», про які хочеться розповісти докладніше.
Л.І.Лагін (1903-1979)
Отже, почнемо з прізвища автора на обкладинці книги Лагін. Лазар Лагін. За однією версією, складання перших букв імені та справжнього прізвища.
Старий Хоттабич та його знаменитий автор
Лазар Гінзбург. Найпоширеніший варіант. Але їх, варіантів, дещо і наскільки достовірний кожен із них, невідомо, чи ми наводимо найпоширеніший…
Далі, перейшовши безпосередньо до твору. Прискіпливо вчитуючись у текст «Хоттабича», ми виявимо дивовижні речі. Старий з пляшки, точніше – джин із глиняного глечика, хоч і одягнений спочатку в арабський одяг, бурмотить свої заклинання єврейською мовою!
Читаємо перший варіант книги.
«Замість відповіді Хоттабич, крекчучи, вирвав із бороди тринадцять волосків, дрібно їх вирвав, вигукнув якесь дивне слово «лехододилифарбало»…
Мене вражає, чому це пропустила цензура! І чому Лагіна не посадили 38-го, коли була опублікована ця казка? Ви не знаєте значення цього заклинання? Не дивно.
Це ж найвідоміший єврейський гімн, який ортодоксальні юдеї співають перед кожною суботою! «Лехо доди лікрас кало, пнів шабес некабело». Що означає «йди, мій друже, назустріч нареченій, зустрінемо обличчя Суботи». Це вам не якийсь там “трах-тибідох-тах-тах”, якого, до речі, немає в тексті.
Втім, люди «у цивільному» приходили з ордером на арешт у будинок Лагіна мало не щодня (ордер був дійсним лише протягом доби). Але Лазаря вдома не було. Він був у тривалих відрядженнях. То на Крайній Півночі плавав на криголамні біля Шпіцбергена. І саме там у письменника народилася ідея казки… про старого Хоттабича. То в Середній Азії…
Це його й урятувало. А точніше, врятував особисто Фадєєв, тодішній голова радянських письменників. Відплативши таким чином добром за добро, адже колись саме Лагін розпізнав письменницький талант Фадєєва.
Але повернемося до Хоттабича.
Яка така «наречена» згадується у цьому «дивному слові»? У першому виданні чітко йдеться – Вольці Костилькову 13 років. Це означає, що той уже досяг повноліття, з єврейської точки зору.
В іудейській традиції нареченою називають Суботу.
У кінотеатрі розгніваний Хоттабич згадує, що він настільки могутній джин, що з ним «нічого не міг зробити сам Сулейман ібн Дауд».
Хто такий Сулейман? Все просто цар Соломон. Шломо бен Давид. Соломон, як відомо, носив обручку з написом «все пройде». І кільце це наказувало джинами. Пам’ятаєте, як ганявся Хоттабич за іноземцем Ванденталлесом, думаючи, що той має заповітне кільце?
— Та дозволено мені дізнатися, що ти, о діамант моєї душі,
маєш на увазі під цим невідомим мені словом «балда»? –
поцікавився старий Хоттабич. Волька від збентеження почервонів, як помідор.
– Чи розумієш… як тобі сказати… е-е-е… ну загалом слово «балда» означає «мудрець».
Потрібно зауважити, що з цієї фрази я теж сміявся. У дитинстві. Але, виявляється, сміявся останнім автор. І ось чому.
По-єврейськи «баал дат» означає… правильно, «мудрець»!
Не збрехав Волька Костильков! Цього не знали лише радянські партійні ідеологи.
Усе це цитування пояснюється просто.
Дитинство письменника Гінзбуга пройшло у Вітебську, містечку, де він народився 21 листопада 1903 року і де до революції на 17 християнських церков припадала 51 синагога. Тут же у Вітебську він закінчив хедер. Звідси потрібно шукати коріння Хоттабича та його юдейських висловлювань.
Лазар був першим із п’ятьох дітей Йосипа Файвелевича Гінзбурга та Ханни Лазарівни.
Батько працював плотогоном. Зібравши грошей, родина переїхала до Мінська, де батько відкрив залізну лаву.
У Мінську Лазар закінчує середню школу і одразу вирушає добровольцем на Громадянську війну. Порахуємо, скільки йому тоді було років – 15!
У 17-річному віці вступає до партії, а вже потім – до комсомолу. Стає одним із керівників комсомолу Білорусі.
Літературну діяльність Лазар Лагін почав як рабкор та поет у 1922 році. Вірші свої він показав Маяковському, який схвально про них відгукнувся. В анналах сім’ї залишилася фраза: «Дорогий Лазарю, що ж ви мені не приносите свої нові вірші?» На що Лагін нібито відповів: «Як ви, Володимире Володимировичу, не можу. А гірше не хочеться».
Мине багато років, і в передмові до однієї зі своїх книг він згадає про перші віршовані проби: «Відверто кажучи, у мене є чимала заслуга перед вітчизняною літературою: я вчасно і навіки перестав писати вірші».
Лазар Лагін мав чудове почуття гумору, і він ніколи не боявся сміятися над самим собою. Це дозволяють собі лише дуже сильні люди.
Лазар навчався на вокальному відділенні Мінської консерваторії. Через рік втік, не впорався із теоретичними дисциплінами. А любов до музики збереглася на все життя, любив він співати старовинні романси, мав гарний голос.
Пролетять роки навчання у Московському інституті народного господарства на відділенні політекономії, потім – служба в армії, аспірантура в інституті Червоної професури. Звідти його відкликали на постійну роботу до газети «Правда».
З 1934 року Лазар Лагін – заступник головного редактора, а потім до останніх днів життя – кореспондент журналу «Крокодил». З 1936 року – він член Спілки письменників СРСР. Сім’я переїде до Москви. Батько Йосип Файвелевич, закінчивши курси, стане найписьменнішим наборщиком у газеті “Известия”.
Повість-казка “Старий Хоттабич”, була вперше опублікована в 1938 році в журналі “Піонер”.
Старий Хоттабич та його знаменитий автор
Перечитайте «Старого Хоттабича» і запитайте: хто такий цар джинів Джірджим ібн Реджмус? Чому його тітку звуть Ікриша? Що означає назва королівства Бенем та міста Сокке?
А чи знаєте ви, що в Єрусалимі, при вході до старого міста, є величезна площа Омара Юсуфа ібн Хоттаба. Виявляється, справді був такий цар.
Прочитавши інші твори Лазаря Лагіна, ми лише утвердимося правильності наших суджень – іудейські назви часто-густо.
Наприклад, у романі «Патент АВ»: місто Бакбук перекладається з івриту
“пляшка”, несимпатичні персонажі Едуф – “раб”, інший – Цфардей – “жаба”. І т.д.
За цей твір Лагін отримав, до речі, Сталінську премію.
І це в той час, коли відбувається боротьба із космополітами! І вже засуджено і навіть розстріляно Бронштейн, Розенфельд та Аронов, яких ми знаємо під прізвищами Троцький, Каменєв, Зінов’єв.
Не дивно, що не розкусили борці за «правильну» ідеологію
єврейських глузувань Гінзбурга.
На той час усі радянські письменники мали милозвучні прізвища. Штейнкман став Михайлом Світловим. Фрідлянд – Кільцовим. Глікберг переродився до Сашка Чорного. Зільбера пам’ятаємо як Веніаміна Каверіна, творця «Двох капітанів».
Ось і уродженець Вітебська Гінзбург увійшов в історію як Лазар Лагін, автор дитячої казки «Старий Хоттабич», яка, кажучи словами свого героя-джина, всього лише «дивовижна історія, яка, якби вона була написана голками в куточках очей, послужила б побудовою для тих, хто навчається. ».
P.S. 1940 року книга вийшла окремим виданням. З того часу вона перевидається багаторазово, перекладена багатьма мовами. Є видання англійською, німецькою, чеською, китайською мовою.
Після виходу «Старого Хоттабича» Лазар Лагін здобуває всесоюзну популярність. Правда, в ті роки популярність була чревата наслідками. «Відомі» мали на увазі у всіх, у тому числі в тих, хто репресував і вирішував: жити людині далі чи ні.
Вже після війни наприкінці сорокових років ідеологічний відділ ЦК вирішив, що у повісті «Старий Хоттабич» не зовсім правильно, на їхню думку, розставлено акценти, і рекомендував до нового видання внести відповідні корективи.
Не послухатися було безглуздо.
Коли Лазар Лагін власноруч різав власне дітище, не витримало серце – стався інфаркт.
Перша редакція «Хоттабича» багато в чому відрізняється від другої, в якій письменник змушений був помістити «сталінські», як він казав, «прикмети».
І з кожним новим виданням книжка від агіток ставала дедалі товстішою, а її автор – дедалі похмурішою.
Тільки після смерті Лазаря Лагіна його вірний друг Аркадій Стругацький опублікував у своєму видавництві початковий варіант.
Лагін був людиною не боязкого десятка. І неодноразово доводив це.
Він міг відсидітися в кабінетах подалі від фронту на цілком законних підставах. Але пройшов усю Велику Вітчизняну війну від Малої землі до Бухареста.
Пройшов, не особливо кланяючись кулям та власному начальству. Він складає листівки, нотатки і навіть пісні, виступає перед моряками.
З перших днів війни Лазар Лагін у складі Чорноморського флоту брав участь в обороні Одеси, Севастополя, Керчі та Новоросійська. Війну закінчив у Румунії з Дунайською флотилією. Був нагороджений бойовими медалями та орденом Вітчизняної війни II ступеня. Другим орденом – Трудового Червоного Прапора – він нагороджений до 70-річчя.
Зі спогадів дочки письменника кандидата мистецтвознавства, члена Спілки журналістів Наталії Лагіної:
«Як, запитаєте, чи стає людина письменником-сатириком? А незрозуміло як. Внаслідок змішування вибухонебезпечних компонентів. Гримуча суміш природного дару, глибоко особистого розуміння політекономії та кохання».
У повоєнні роки Лазар Лагін написав кілька романів: «Патент АВ» (1947), «Острів розчарування» (1951), «Атавія Проксима» (1956), «З’їдений архіпелаг» (1963). Осібно стоїть сильна і гостра повість «Майор Велл Енд’ю» (1962), своєрідне доповнення до «Війни світів» Г. Уеллса, присвячена проблемі колабораціонізму.
Написані в рідкісному для нашої літератури жанрі памфлету, вони приваблювали гостро цікавим сюжетом та соціальною спрямованістю. Преса кінця 1960-х років писала: «Лагинський памфлет є хіба що продовження уельсовской “Війни світів”…
Старий Хоттабич та його знаменитий автор
Кажуть, що Лазар Йосипович надавав цим творам більшого значення, ніж «Старому Хоттабичу». І сьогодні ці книги несуть у собі величезний заряд енергії письменника-фантаста високого рівня. Хоча є символами епохи будівництва комунізму і протистояння двох ідеологій. Іноді ловиш себе на думці, що в деяких закручених фантастичних сюжетах сучасних голлівудських фільмів давно вже було вигадано Лагіним.
1979 року всесоюзна студія грамзапису «Мелодія» випустила платівку з мюзиклом композитора Г.Гладкова «Хоттабич». І заспівали герої відомої повісті-казки голосами популярних акторів М.Боярського, Л.Гурченка, І.Муравйової.
Лазарю Йосиповичу Лагіну вже не довелося побачити платівку. Його не стало 16 червня 1979 року. У Москві на вулиці Черняховського стоїть будинок, помітний меморіальною дошкою з написом «Тут жив письменник Костянтин Симонов…». У цьому будинку останніми роками жив і Лазар Йосипович Лагін. Щоправда, меморіальної дошки, яка свідчить про це, досі нема.
Дивно та прикро…
У його квартирі багато нагадує про колишнього власника. Тут зберігаються репродукції картин Шагала та альбом із видами Вітебська. У кабінеті чільне місце займає стара друкарська машинка. Іноді, як і багато років тому, чується стукіт її клавішею. Наталія Лазарівна, донька письменника, віддає перевагу машинці перед комп’ютером, який є у будинку. Усюди стопки книг, газет, журналів.
Зі стін на вас дивляться очі Олеші, Свєтлова, Ільфа, Зощенка. Лазар Йосипович дружив із цими людьми. Вони бували у цьому будинку… Квартира Лазаря Лагіна, як музей. А може, тут і має бути.
