Юрінком Прес
“Юрiнком Прес” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Ухвала “Про стягнення заборгованості за аліментами та пені за прострочення їх сплати “

0 1 172

Про стягнення заборгованості за аліментами та пені за прострочення їх сплати

Верховний Суд України У Х В А Л А від 8 червня 2011 року

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

За положеннями ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Під час розгляду справи суд повинен установити обставини, з якими закон пов’язує звільнення від відповідальності платника аліментів за їх прострочення або зменшення розміру неустойки.

Проте зменшити розмір неустойки можна після обрахування її суми за правилами ст. 196 СК України, а не зменшити розмір передбаченого законом відсотку.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за аліментами та пені за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 17 серпня 2010 року,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 липня 2007 року з ОСОБА_7 на її користь стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_10, у розмірі 750 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття та на утримання повнолітнього сина, ОСОБА_8, у розмірі 250 грн. щомісяця на період його навчання в коледжі. ОСОБА_7 аліменти належним чином не сплачує, унаслідок чого утворилась заборгованість. ОСОБА_6 просила стягнути з ОСОБА_7 на її користь заборгованість за аліментами за період з 1 січня 2008 року до 1 березня 2010 року в розмірі 18 150 грн. та неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення у сумі 55 282 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 квітня 2010 року позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 заборгованість за аліментами за період з 1 січня 2008 року до 1 березня 2010 року в розмірі 18 150 грн., неустойку за прострочення сплати аліментів за період з 1 січня 2008 року до 1 березня 2010 року в розмірі 27 654 грн. 75 коп. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 7 грн. 50 коп.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 17 серпня 2010 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено; рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_7 пені за прострочення сплати аліментів та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи змінено: стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 2 439 грн. за період з 1 січня 2008 року до 2 жовтня 2008 року; стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави судовий збір у розмірі 76 грн. 50 коп. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн.

У вересні 2010 року ОСОБА_6 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 17 серпня 2010 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів» касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у кримінальних і цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року і призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду, розглядаються Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом.

У зв’язку із цим справа підлягає розгляду за правилами ЦПК України від 18 березня 2004 року в редакції, яка була чинною до змін, внесених згідно із Законом України від 7 липня 2010 року № 2453–VI «Про судоустрій і статус суддів».

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України (далі – СК України) батьки зобов’язані утримувати дитину.

Згідно із ч. 1 ст. 187 цього Кодексу один із батьків може подати заяву за місцем роботи, місцем виплати пенсії, стипендії про відрахування аліментів на дитину з його заробітної плати, пенсії, стипендії у розмірі та на строк, які визначені у цій заяві.

За положеннями ст. 194 СК України аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред’явленню виконавчого листа до виконання. Якщо за виконавчим листом, пред’явленим до виконання, аліменти не стягувалися у зв’язку з розшуком платника аліментів або у зв’язку з його перебуванням за кордоном, вони мають бути сплачені за весь минулий час. Заборгованість за аліментами, які стягуються відповідно до ст. 187 цього Кодексу, погашається за заявою платника шляхом відрахувань з його заробітної плати, пенсії, стипендії за місцем їх одержання або стягується за рішенням суду.

Указана норма матеріального права визначає порядок стягнення аліментів за виконавчим листом за минулий час та заборгованості за аліментами, що утворилася при їх відрахуванні за заявою платника, поданою відповідно до ст. 187 СК України.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) і відповідно до ч. 7 цієї статті суд вирішує питання заборгованості лише у разі спору про її розмір.

Таким чином, при відсутності такого спору заборгованість стягується державним виконавцем відповідно до положень Закону, а не на підставі рішення суду про стягнення заборгованості.

Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 20 липня 2007 року з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дочки, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 750 грн. щомісяця до досягнення дитиною повноліття; на утримання повнолітнього сина, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 250 грн. щомісяця на період його навчання в коледжі. На виконання вказаного рішення було видано виконавчий лист від 20 липня 2007 року №2-1917. З січня 2008 року ОСОБА_7 сплачував аліменти не в повному обсязі, у зв’язку із чим станом на 1 березня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 18 150 грн., що підтверджується довідкою державної виконавчої служби від 18 березня 2010 року № С-20/32.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за аліментами в розмірі 18 150 грн. та відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що така заборгованість може бути стягнута за рішенням суду тільки у випадку, якщо аліменти відраховуються із заробітної плати на підставі заяви платника аліментів, а не за виконавчим листом.

Рішення апеляційного суду в цій частині відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Разом з тим, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд виходив із того, що рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 10 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 травня 2010 року, зменшено розмір аліментів, які підлягають стягненню з ОСОБА_7 на дітей, тому неустойка підлягає стягненню за період з 1 січня 2008 року до дня звернення ОСОБА_7 до суду з указаним позовом, оскільки саме за цей період часу він не надав доказів щодо відсутності його вини у виникненні заборгованості.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

За положеннями ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз’яснено, що відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв’язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров’я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

Ураховуючи викладене, висновок апеляційного суду про обмеження періоду, за який належить стягнути неустойку, днем звернення ОСОБА_7 до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, не відповідає вимогам матеріального права, оскільки закон пов’язує встановлення нового розміру аліментів з днем набрання рішенням суду законної сили.

У п. 22 указаної постанови Пленуму Верховного Суду України роз’яснено, що передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов – повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

Таким чином, під час розгляду справи суд повинен установити обставини, з якими закон пов’язує звільнення від відповідальності платника аліментів за їх прострочення або зменшення розміру неустойки.

Проте зменшити розмір неустойки можна після обрахування її суми за правилами ст. 196 СК України, а не зменшити розмір передбаченого законом відсотку.

Установивши підстави для зменшення розміру неустойки, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зменшив розмір неустойки з 1% до 0,5 %, тобто неправильно застосував положення ст. 196 СК України й тим самим вийшов за межі своїх повноважень.

Оскільки при вирішенні вимог про стягнення неустойки апеляційний суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, рішення в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 17 серпня 2010 року в частині вимог про стягнення неустойки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до апеляційного суду, у решті – рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Автор

Залиште коментар