Подружжя при поділі майна «вжило право на зло» й використовувало цей механізм для уникнення виконання рішення про стягнення боргу – КЦС ВС

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов про визнання права власності на 1/2 частину майна та зняття з нього арешту. Судові рішення мотивовані тим, що земельні ділянки придбані, а розважальний комплекс побудований за спільні кошти подружжя в період їхнього спільного проживання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував судові рішення та відмовив у задоволенні позову з огляду на таке.

У травні 2011 року заочним рішенням суду розірвано шлюб між подружжям, а в листопаді 2019 року за заявою дружини суд скасував це рішення, прийняв відмову чоловіка від позову про розірвання шлюбу й закрив провадження у справі.

У 2007 році чоловік придбав дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. У 2010 році сільська рада передала йому у власність земельну ділянку. На ній чоловік побудував ТРЦ, і в серпні 2011 році отримав свідоцтво про право власності на споруду.

На виконання рішення суду про стягнення з чоловіка грошового боргу у 2017 та 2018 роках був накладений арешт на все належне йому на праві власності нерухоме майно.

Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на таке:

• учасники цивільних відносин (подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з-під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження у справі про розірвання шлюбу після пред’явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;
• заява позивачки про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява її чоловіка про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані через вісім років після звернення з позовом та ухвалення рішення і лише після звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з відповідача. Відповідач та інший кредитор позовні вимоги визнавали;
• поділ спільного майна подружжя не може використовуватися для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу й накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

При цьому Верховний Суд наголосив, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Не допускаються також дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Постанова Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 (провадження № 61-8810св20) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/99037704.