Юрінком Прес
“Юрiнком Прес” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Перший, хто отримав Нобелевську премію з літератури

0 179

Початок двадцятого століття літературний світ Європи зустрів бурхливим обговоренням майбутнього великого події. Згідно із заповітом Альфреда Нобеля, було необхідно вибрати найбільш значних успіхів і найбільш ідеалістичного письменника або поета, якому і буде вручена гігантська премія. Згадка про ідеалізмі було принциповому, оскільки сам Нобель на цьому і наполягав. Цей пункт, до речі, став непереборною перешкодою для Еміля Золя, який був на той момент одним з найбільших письменників Європи. Вище нього котирувався тоді хіба що сам Лев Толстой, але Толстой категорично заборонив висувати себе на Нобелівку. А ось Золя висунули. Але під час обговорення його кандидатури академіки зійшлися на тому, що романи Золя не відповідають принципу ідеалізму. Взагалі, суперечок щодо того, хто стане першим в історії володарем нової премії було багато. І вибір академіків виявився для багатьох несподіваним. Потім часто говорили і писали, що просто вибрали нейтральну фігуру, щоб нікому з провідних авторів не було образливо. Компромісне рішення. Першим лауреатом став 62-річний французький поет Рене Франсуа Арман Прюдом, більш відомий як Сюллі  Прюдом. У поезію він увійшов в 1865 році, ставши одним з учасників руху парнасцев. Школа парнасцев була дуже відома і добре розроблена. Найбільш яскравими її представниками, які до сих пір на слуху, були Теофіль Готьє, Леконт де Ліль, Жозе Марія де Ередіа, Вільє де Ліль-Адан, Теодор де Банвіль. Але з усіх перерахованих до двадцятого століття дожив тільки Ередіа. Сюллі-Прюдом                                                                                    В принципі, ідея присудити першу Нобелівську премію з літератури комусь із парнасцев була цілком зрозумілою і навіть здоровій. Ця поетична школа справила величезний вплив і на французьку літературу і на літературу сусідніх країн. У Росії акмеисти на чолі з Гумільовим, сміливо називали парнасцев в числі своїх попередників, піднімаючи на щит імена Теофіля Готьє і Леконта де Ліля. Не провина шведських академіків, що до премії не дожили найяскравіші представники “Сучасного Парнасу”. Довелося вибирати з фігур, трохи менш помітних. І на той момент, наприклад, ще не було настільки очевидно, що Ередіа залишиться в пам’яті на куди більш довгий термін, ніж Сюллі-Прюдом. Так що можна сказати, що Сюллі-Прюдом отримав свою премію за всіх парнасцев відразу. Та й вірші у нього і справді були цілком ідеалістичні, критерієм Нобеля він цілком відповідав.                                                                                          На жаль, відразу після оголошення його імені як першого володаря Нобелівської премії з літератури, на Сюллі Прюдома обрушилися хвилі роздратування, негативу і мало не відвертої ненависті. Справа була не в ньому, зрозуміло. Справа була в тих фігурах, які залишили без уваги. Видатні шведські літератори, наприклад, відразу склали обурене лист з вимогою присудити премію Толстому.                                              А закінчити цю статтю ми хочемо віршем першого нобелівського лауреата з літератури. Просто для того, щоб ви самі могли скласти уявлення про його творчість:

Будь я Творцом, — исчезли б смерть и муки,                                                                                                        Сияла б Радость ласковым лицом.                                                                                                                     Не стало б слез, и не было б разлуки, Будь я Творцом.                                                                                      Будь я Творцом, — на яблони бесплодной                                                                                                    Душистый цвет рассыпался б венцом!                                                                                                                    И стал бы труд игрою сил свободной, Будь я Творцом.                                                                                  Будь я Творцом, была б еще безбрежней,                                                                                                Светлей лазурь, — любви моей дворцом…                                                                                                         И лишь тебя оставил бы я прежней, Будь я Творцом!
Подробнее на livelib.ru

За публікаціями у ЗМІ

Автор

  • Вищу юридичну освіту Віктор Семенович Ковальський отримав у 1977 році на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1980 році завершив навчання в аспірантурі, отримав звання кандидата юридичних наук. Згодом отримав звання доктора юридичних наук. Життєве кредо: «Казати правду і нічого крім правди». Говорячи про професійні інтереси, він називає книги: не лише фахові, а просто змістовні й корисні. Серед його наукових інтересів: теорія права і держави; права людини; правоохоронна діяльність; трансформації правого мислення. Цій науковій тематиці присвячено майже 500 наукових, науково-практичних, публіцистичних публікацій. Педагог і науковець має численні державні нагороди. Зокрема, почесні грамоти Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, відзнаки юридичних відомств, установ та організацій. Головним досягненням Віктор Семенович вважає своїх дітей, які пішли батьківським шляхом. На другому місці – створення першого українського юридичного видавництва «Юрінком Інтер» та газети «Юридичний вісник України». Він вдячний за підтримку колегам та авторам, а також читачам, кількість яких за майже 30 років діяльності видавництва та газети щороку збільшується. Під час цьогорічного конкурсу «Учитель року» Віктор Семенович очікує віднайти кращих знавців-педагогів з основ правознавства в українській школі, а ще – інтерв’ювати переможців та поширити їхній досвід через соціальні мережі та газету «Юридичний вісник України».

    Переглянути мареріали

Залиште коментар