Стефан Цвейг завжди був щасливчиком – син мільйонера, та й в шлюбі – щасливішим не буває.
У 1942 році редакторам газет вистачало новин, але самогубство Стефана Цвейга (1881-1942) на час потіснила і битви в Росії, і звістки з Північної Африки. Трагедія потрапила в заголовки чи не всіх великих видань в світі: «22 лютого 1942 року 60-річний письменник і його молода дружина разом пішли з життя … Велика людина не зміг винести варварства епохи. Та, що його любила, не побажала залишатися одна … »
Чому найвідоміший письменник вирішив закінчити своє земне життя таким страшним чином?
Читачі бібліотеки послухали біографію автора, великого знавця жіночої психології, доторкнулися до історії його любові до Фридерике фон Вінтерніц і Шарлотті Альтман. Подивилися буктрейлер «Втікач в минуле», підготовлений на основі огляду найпопулярніших книг письменника, а також трейлер до художнього фільму «Стефан Цвейг», знятому режисером Марією Шрадер в 2016-му році.
Дізналися про те, що Цвейг, широко популярний в 20-х-30-х роках минулого століття, з приходом до влади Гітлера виявився на роздоріжжі – залишатися в Австрії або бігти з Європи. На конференції інтернаціональних письменницьких спілок в Буенос – Айресі Стефан Цвейг відмовився засудити дії Гітлера і нацистської Німеччини. Будучи представником єврейської нації, письменник особливо яскраво уявляв, що з ним можуть зробити на батьківщині ті, кому невідомі ідеали і інтелектуальні знання, хто тисячами спалював в багаттях книги.
Незабаром багато представників творчої еліти почали залишати батьківщину. Цвейг перебрався з Австрії до Великобританії, а потім в США. Але письменник недовго насолоджувався відчуттям свободи і спокою, з марного Америки він попрямував до Бразилії. Друга світова бушувала в Європі, а тут можна було на якийсь час забути про жахи війни. Однак сам літератор, його сім’я і друзі виявилися в ізоляції. Рятуючи своїх близьких, Цвейг став заручником ситуації, його душа весь час прагнула додому …
Але про все по порядку. Отже …
ФМФВ
Стефан Цвейг завжди був щасливчиком – син мільйонера, та й в шлюбі – щасливішим не буває. Його дружина – Фридерика Цвейг, уроджена Бургер. До початку Другої світової війни у них обох за плечима було вже чверть століття безтурботної подружнього життя. Швидше за все, вони взагалі не повинні були познайомитися. У сина багатого віденського буржуа і дами з кола служилой аристократії не було точок дотику. Вірніше, не було б, якби не було вони обидва пристрасно захоплені літературою.
А історія їхнього кохання почалася з посмішки. Вона, 22 – річна Фридерика Марія, дружина добропорядного кайзеровского чиновника фон Вінтерніц, сиділа в маленькому віденському кафе. І їй зухвало і ніжно посміхнувся незнайомець – стрункий, чепурних одягнений, з рівно підстриженими вусиками, в модному пенсне.
І вона, приблизна мати двох дочок, серйозна дама, пробує себе в літературі, раптом зрозуміла сенс дивного виразу – «нетерпіння серця».
Потім був червень 1912 року. Подруга подарувала Фридерике фон Вінтерніц томик віршів Верхарна в перекладі Стефана Цвейга. Це сталося в літературному кафе «Рідгоф». Дами скромно сиділи в кутку, а в центрі розташувалися двоє франтів, один з них весь час поглядав на Фридерику. Вона впізнала його усмішку і почервоніла. Подруга сказала: «Дивись-ка, он наш перекладач!»
Через день Стефан Цвейг отримав лист, підписаний «ФМФВ». Воно починалося так:
«Дорогий пан Цвейг! Чи треба пояснювати, чому я з такою легкістю наважуюся зробити те, що люди вважають непристойним … Вчора в кафе ми з вами сиділи недалеко один від одного. Переді мною на столі лежав томик віршів Верхарна у Вашому перекладі. До цього я читала одну Вашу новелу і сонети. Їх звуки досі переслідують мене … Я не прошу вас відповідати, а якщо все ж з’явиться бажання, напишіть до запитання … »
Ні відправниця, ні адресат не припускали, що відлуння цього послання прозвучить через роки в одній з кращих новел Цвейга« Лист незнайомки ».
Вона відправила лист, ні на що не розраховуючи: її життя було безрадісне, а світ, який описував Цвейг, чудовий, і їй хотілося хоч якось доторкнутися до нього. Зав’язалася ввічлива, ні до чого не зобов’язує листування.
Спосіб вийти заміж
Чи не раптом і не відразу вони стали дзвонити один одному. Нарешті Цвейг особисто познайомився з молодою жінкою. Пізніше Фридерика зрозуміла – Стефан вже тоді був готовий закохатися і закохався б, якби не боявся втратити свою дорогоцінну свободу. І вона, на превелику силу позбувшись від подружжя зі своїм ставним, гарним, але направо і наліво зраджували їй чоловіком, відчувала те ж саме. Незабаром вони з Цвейгом прокинулися в одному ліжку.
Він обережно, натяками давав їй зрозуміти: не слід надавати занадто великого значення, що трапилося. Є любов тілесна – і є духовна. Друга набагато вище першої! З нею – другий – все йде дуже складно. Вона така тендітна …
За всім цим Фридерика почула інше: він народжений для того, щоб бути слугою свого дару, а не загрузнути в сімейної вульгарності – сварках, нападах ревнощів. Вона не те щоб погоджувалася, але і не сперечалася. Фридерика мовчала, даючи Цвейгу можливість розцінювати її мовчання, як завгодно.
Втомившись від невизначеності їх відносин, Стефан утік до Парижа. Там і з’явилася сліпуча красуня, модистка Марселла. Він негайно повідомив про все Фридерике. Написав детально і докладно, як пишуть одному.
У ту давню історію Фридерика повела себе єдино правильним чином …
Вона теж відповіла йому як добрий старий друг. Привітала з тим, що Париж зустрів його таким прекрасним сюрпризом … Ну, і інше в тому ж роді.
Чого коштувало їй цей лист, знала тільки вона одна. Але, будучи жінкою розумною, Фридерика здогадалася одразу: Стефан затіяв з нею гру. Жорстоку, вишукану любовну гру, подібну до тих, про які не раз розповідав у своїх новелах.
Він все писав і писав їй про свою модистку і явно чекав, що вона пред’явить права на його свободу. Однак нічого подібного не сталося. Фридерика умови гри прийняла, але повернула її по-сво-йому – і виграла! Її листи залишалися такими спокійними, такими дружніми, що Стефан злякався: а раптом він втратить Фридерику? Раптом він її вже втратив?
У черговому посланні Стефан запропонував їй руку і серце …
Двадцять п’ять років по тому …
… Минуло 25 років. Стефан Цвейг став всесвітньо відомим письменником, автором декількох повістей і романів, які користувалися великим успіхом в Австрії. Фрази з його творів розійшлися на цитати.
«Якби всі ми знали все те, що йдеться про всі нас, ніхто ні з ким би не розмовляв».
«Жінці прощають балакучість – їй не прощають її правоту».
«Зістарити – це не що інше, як перестати боятися минулого».
«Ніяка вина не може бути забута, поки про неї пам’ятає совість».
«Лише той, хто зазнав недуга, знає все щастя зцілення; лише той, хто зазнав безсонні ночі, знає всю солодкість придбаного сну ».
«Хто один раз знайшов самого себе, той вже нічого на цьому світі втратити не може»
«На тих, у кого немає своїх переживань, чужі пристрасті діють так само збудливо, як театр або музика».
«Хіба поясниш, чому люди, які не вміють плавати, кидаються з мосту за потопаючим?»
«Коли людина молода, йому завжди здається, що хвороба і смерть загрожують кому завгодно, але тільки не йому».
І ось через 25 років, в один прекрасний день, Фридерика застала свого чоловіка з секретаркою Шарлоттою Альтман … Пошлая, негідна Стефана історія!
«О ні, тільки не опускатися до сцен поганого тону зі сльозами і докорами. Треба вести себе гідно », – думала Фридерика.
Під двері підсунули лист. Воно починалося зі звернення: «вельмишановний пані Цвейг!» Далі секретарка благала пробачити її, не надавати значення нещасної, безглузду випадковість.
Фридерика представила, як виглядає грішниця. Ну, зрозуміло, те, що сталося, випадковість! Адже вона сама до 50-ти років зберегла і чудову фігуру, і стати. Та й обличчя, слава богу, не втратило колишньої миловидності.
А ця Шарлотта … Що у неї є, крім уміння хвацько друкувати на машинці? І подумати тільки, адже вона сама – «шановна пані Цвейг» – привела це створення в будинок, коли чоловікові терміново знадобилася секретарка!
Так в їх житті з’явилася Шарлотта Альтман – худа, сутула, з особою якогось нездорового кольору. Другого такого жалюгідного істоти, мабуть, і не знайдеш. Перед Фридерика постала найнещасніша дівчина з усіх, які шукали роботу за допомогою комітету у справах біженців. Вона вибрала її з десятків інших, щоб зробити добру справу.
Мовчазна Шарлотта – Лотта, як стали називати її подружжя Цвейг, виявилася відмінною секретаркою, а то, що ця боязка поганенька з першого дня перебування в їхньому будинку дивилася на Стефана закоханими очима, Фридерику анітрохи не хвилювало. Чи не вона перша, не вона остання.
І ось сталося те, що сталося …
«Спокій і витримка, – думала Фридерика, – і ще раз витримка і спокій. Те, що сталося, не трагедія, навіть не драма. Це – не більше, ніж поганий анекдот. І все ж … »
Виходить, вона недооцінила цю панна, цю сіру миша. Але Стефан … Годі збагнути! Стефан, якому за 50, який за час їх 25-річного шлюбу ні разу не глянув на іншу жінку … Що це? Може бути, наслідок депресії, що обрушилася на нього, коли в Австрію увійшли нацисти, і їм довелося бігти, залишивши свій будинок?
«Лотта залишається!»
«Я впораюся з цим, якщо буду вести себе так само, як в історії з Марселле», – думала Фридерика. І тут у неї майнула думка, від якої вона з досадою скривилася. Їй скоро п’ятдесят, а Лотте – 26. Вона молодша Стефана ні багато ні мало на цілих 28 років …
Пізно ввечері до неї постукав Стефан. Він довго просив вибачення, запевняв, що ця дівчина для нього нічого не значить …
Вона чекала, що чоловік попросить терміново підшукати йому іншу секретарку, але цього так і не почула. Ні в той день, ні на наступний, ні через тиждень, ні через місяць … Все йшло по раз і назавжди заведеним розпорядком. Рівне до дев’яти акуратно панна Альтман була в квартиру Цвейг. І крізь зачинені двері кабінету Фридерика чула, як Стефан годину за годиною диктував їй сторінку за сторінкою. Проклята машинка все стукала і стукала …
Час минав. Нічого не змінювалося. Поки одного разу за обідом Фридерика не спіймала на собі погляд безсловесної панна. Ненавидить і, головне, переможний погляд.
Після обіду Фридерика вирушила в комітет у справах біженців, а ввечері заговорила з чоловіком про нову секретарці. Стефан ховав очі:
– Годі, Фрідерша. Лотта чудово працює, не бачу причин відмовлятися від її послуг. Будь великодушна, дівчина така молода, така безпорадна. Чужа країна, чуже місто … Де вона знайде роботу?
– Я вже знайшла їй роботу, нехай це тебе не турбує.
Він помовчав, а потім сказав, як відрізав:
– Лотта залишається.
І вийшов з кімнати.
Три наступні роки він спав з дружиною і крадькома проводив час з Лотто. Три роки вони разом обідали і старанно підтримували за столом нічого не означав розмова про примхливу англійської погоді. Фридерике було не під силу, але вона розуміла: залишається тільки одне – чекати. І дочекалася.
Одного разу, повернувшись додому до обіду, вона побачила на підлозі в їдальні осколки розбитої вази. Вікно, незважаючи на пізню осінь, було відкрито навстіж. Розгублений Стефан поспішно зачинив стулку і кинувся їй назустріч. Під ногами захрустіли осколки порцеляни.
– Фридерика, дорога, покоївка зараз все прибере … Розумієш, Лотта влаштувала сцену, розбила вазу … Втім, це дрібниці. Вона намагалася викинутися з вікна … Фридерика, так довше тривати не може.
– Звичайно. Я завтра ж підшукаю тобі іншу секретарку.
– Ти не зрозуміла. Я прошу в тебе розлучення.
Секрет вічної молодості
Фридерика мовчки вийшла з кімнати, Стефан кинувся слідом і все говорив, говорив, не перестаючи. Поринути в цей потік слів вона не могла – надто боляче … А потім, нарешті, зрозуміла головне: все це почалося давним-давно, коли ніякої Лотти не було і в помині.
… У них зі Стефаном був будинок в Зальцбурзі. Там вони прожили 20 щасливих років. І ось якось увечері, коли обидва написали всі, що було намічено вранці, і вирушили побродити по вузьких вуличках старовинного містечка, їм назустріч попався старий. Він повільно йшов, важко спираючись на палицю, під руку його дбайливо підтримувала молоденька дівчина. Вона намагалася пристосуватися до невпевненим крокам старого і все повторювала: «Обережніше, дідусь, спіткнуться, дідусь».
Стефана пересмикнуло. Пізніше він сказав Фридерике:
– До чого ж огидна старість! Не хотів би я дожити до неї. А втім, якби поруч з цією руїною була внучка, а просто молоденька жінка … Хто знає … Пам’ятаєш біблійного царя Давида? «… Стільниковий мед капає з вуст твоїх, наречена, і молоко під язиком твоїм, і пахощі одежі твоєї як ліванські ті пахощі!»
– Ти жартуєш, – вимовила Фредеріка.
– Як знати. Рецепт вічної молодості залишається одним на всі часи: стара людина може її запозичити тільки у закоханої в нього молодої жінки.
Спогад промайнуло і зникло. Тепер Фридерика початку вслухатися в те, що говорив Стефан:
– … А ще я прошу тебе залишити моє прізвище. Нехай це стане останньою зв’язує нас ниточкою.
– Значить, на світлі будуть дві фрау Цвейг?
– Та зрозумій же, Лотта для мене як подарунок долі, як надія на диво …
– Добре, я зроблю все, як ти хочеш. Нехай адвокат підготує необхідні папери. Я підпишу.
«Всі мої думки з тобою …»
Двома тижнями пізніше, коли здавалося, що все скінчено, на Фридерику обрушилося ще одне випробування. Шарлотта і Стефан готувалися до від’їзду, а Фридерика на цей час перебралася до однієї зі своїх приятельок. Та була жінкою делікатній і не задавала зайвих питань. Але ось Стефан розшукав колишню дружину.
– Фридерика, одягайся, їдемо.
– Куди? Здається, я все зробила, як ти хотів.
– Ми негайно їдемо до адвоката і анулюємо розлучення. Я не можу без тебе! Те, що я затіяв, – безумство, мана, марення.
– Панна Альтман знає про твоє рішення?
– Ні, слава богу. Вона поїхала у справах, повернеться до вечора.
– Он як …
– Ну да, впевнений, вона влаштує мені жахливу сцену. Нічого, переживу. Їдемо!
Адвоката не виявилося на місці: поїхав у відпустку. Фридерика ніколи не бачила Стефана таким розгубленим.
– Що ж ти тепер має намір робити?
– Не знаю, право, не знаю … Лотта, напевно, скоро повернеться. Я подзвоню тобі … Або напишу.
– Знаєш, Стефан, якби адвокат виявився на місці, в кінцевому рахунку це нічого не змінило б.
Фридерика була права.
Вона влаштувалася з дочками в Сполучених Штатах, Цвейг з молодою дружиною емігрував до США, потім до Бразилії – вони оселилися в маленькому курортному містечку Петрополіс. Стефан, як в минулі часи, часто писав Фридерике. Характер листів, зрозуміло, був зовсім інший, ніж у минулому. Тепер йому цікаві всі дрібниці, всі подробиці її життя, в разі необхідності він готовий прийти на допомогу. Про себе він писав скупо: «Читаю, працюю, гуляю з маленьким псом. Життя тут досить комфортна, люди доброзичливі. Перед будинком на галявині пасуться маленькі ослики … »
І раптом в одному з листів фраза:« Доля не обдурити, царя Давида з мене не вийшло. Скінчено – я більше не коханець ». А в наступному листі – як визнання, як благання про прощення: «Всі мої думки з тобою».
Ненаписаний лист
Далеко внизу під вікнами квартири Фридерики Цвейг шумів запорошений чужий Нью-Йорк. Був ранній ранок, на столі перед нею стояла чашка остиглого кави, лежав аркуш паперу зі зверненням: «Дорогий Стефан!»
Рішення прийнято. Справа за небагатьом: написати важливе, дуже важке лист.
«Ні в якому разі не висловлювати співчуття. Стефан – горда людина, співчуття він не прийме, – так думала Фридерика про зміст свого майбутнього листи. – Чи не згадувати про те, як їй порожньо і самотньо без нього. Це може впустити її в його очах. Чи не писати безпосередньо, що, оскільки його молода дружина не зуміла повернути йому молодість, то … Ні, це не великодушно!
Почати слід зовсім з іншого. З того, що в цій проклятій війні намітилися зміни на краще, що після того, як російські завдали Німеччини таке нищівної поразки в місті на Волзі, можна сподіватися …
О, Господи, знову не те – від Волги до Зальцбурга дорога така довга … »
Фридерика за давньою звичкою стиснула долонями скроні. Ну, як, якими словами написати, що йому слід повернутися до неї, що старість зовсім не така страшна, якщо це старість удвох. Вони могли б оселитися … Чи не все одно де, аби разом. Яка, зрештою, різниця, буде це в Буенос-Айресі, Лондоні або Мехіко?
… Дочка увійшла в кімнату без стуку, що у них взагалі-то було не прийнято. Сказала: «Мама … Дивись … Ось …» І поклала на стіл газету. На першій шпальті аршинний заголовок: «Самогубство Стефана Цвейга». І далі: «22 лютого 1942 року 60-річний письменник і його молода дружина разом пішли з життя … Велика людина не зміг винести варварства епохи. Та, що його любила, не побажала залишатися одна … »
Кілька днів Фридерика не виходила з дому. Купа газет, які приносила їй дочка, все росла і росла. Тепер завдяки газетам вона могла уявити собі, як це було.
Фридерика закривала очі і бачила акуратно прибрану кімнату, стіл з конвертами, на них наклеєні марки. У конвертах останні листи друзям, серед них і послання їй. Вона отримає його через кілька днів. Лист губернатору штату Ріо-де-Жанейро з вдячністю за гостинність. Конверт з написом «Розпорядження щодо моєї собаки». А в ліжку вони обидва – акуратно одягнені, накриті пледом.
Газети повідомляли, що подружжя Цвейг взяли велику дозу снодійного.
На столі перед Фридерика як і раніше лежав забутий лист паперу – ненаписане, непотрібне тепер лист з однією-єдиною фразою: «Дорогий Стефан».
А «дорогому Стефану», судячи з газет, Бразилія готувала урочистий похорон. У своїй книзі «Бразилія – країна майбутнього» Цвейг написав про неї багато хорошого, і в останню путь його проводжали десятки тисяч вдячних, жадібних до сенсацій жителів Ріо-де-Жанейро. Наступного після похорону ранок газети опублікували фоторепортаж з траурної церемонії. Чи не промовчав ніхто – вже дуже інтригуючою була тема.
Дочка втішала мати, говорила, яким прекрасною людиною був вітчим. Фридерика думала про своє: навіть, підписуючи папери про розлучення, вона в глибині душі на щось сподівалася. А потім ці останні листи …
Тепер він пішов назавжди. І в далекому Ріо-де-Жанейро на кладовищі поруч дві плити – безсловесна поганенька не побажала відпустити її чоловіка і назавжди зайняла місце, яке по праву належало їй, Фридерике.
Що ж, Стефан був майстром красивих мелодраматичних розв’язок, і ця, в кінці кінців, не гірше інших. Знаменитий письменник залишає земне життя на гребені слави і йде, як Ромео, разом з юною коханої … Тільки от навіщо все це?
Фридерика Цвейг прожила довге життя: їй вдалося побачити, як постаріли діти і виросли внуки. Всі вважали її щасливою людиною. І тільки найближчі люди здогадувалися, що по-справжньому її життя, повна млості життя серця, закінчилася в 1942 році, коли вона дізналася про самогубство Стефана Цвейга.
Сьогодні письменника видають і переводять в безлічі країн. Світ як і раніше зачитується його новелами про кохання. І як і раніше ми про неї нічого не знаємо …
Однак, доторкнувшись трохи більше до життя Стефана Цвейга, ви, можливо, станете краще розуміти, чому любов вважається найсильнішим, шаленим, самим фізіологічно нестримним почуттям. Якби не було цієї нестримність, шаленої животности любові, ви легко пройшли б повз коханої людини, а ви готові піти на будь-яку авантюру і навіть прийняти смерть. Як це зрозуміти?
… Часто чоловіки заради жінок йдуть на все і гинуть нерозважливо і жорстоко. І навпаки. Так було в роки війни, так відбувається і в нашому житті. Академіки, що займаються в кабінетах питаннями статі і сексуальності, наводять тінь на тин. А вся справа в тому, що якщо є нестримність до коханої людини, то будь ти хоч аристократ або крамар, злочинець або прокурор, двірник або студент, все однаково готові віддати і життя, і всі скарби, готові піти на все заради любові … Все інше дурниця і не варто півкопійки.
Тому перечитайте ще раз неповторний роман Цвейга «Нетерпіння серця», його витончені новели «Лист незнайомки», «Амок», «Страх». Подумайте над мудрими авторськими висловлюваннями, приміряйте їх до свого життя!
І … ви полюбите цього письменника назавжди!
Підготувала Россинская Світлана Володимирівна, гл. бібліотекар бібліотеки «Фоліант» МБУК
Друкується за матеріалами https://newrezume.org/news/2021-01-16-38542
