Договір дарування спільного сумісного майна одним із подружжя, укладений без згоди іншого, є недійсним у цілому – правовий висновок ОП КЦС ВС
Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, визнав недійсними договори дарування будинку з надвірними спорудами та магазину з літнім майданчиком, оскільки оспорювані правочини укладені чоловіком без нотаріально посвідченої згоди дружини.
Підставою для передачі справи на розгляд Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду стало забезпечення єдності судової практики. Потрібно було з’ясувати: чи має співвласник майна переважне право на його купівлю (ст. 362 ЦК України) у разі укладення договору дарування, чи лише у разі укладення договору купівлі-продажу майна, а тому чи підлягає такий договір визнанню недійсним у цілому чи лише в частині дарування 1/2 частини спільного сумісного майна.
Залишаючи без змін судові рішення, ОП КЦС ВС визнала обґрунтованим висновок судів про те, що спірне майно є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя незалежно від того, що воно було оформлене на одного з подружжя – дарувальника.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Відсутність згоди одного зі співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним (ч. 4 ст. 369 ЦК України).
Установивши, що позивачка не надавала згоди на відчуження спірного майна, розмір ідеальних часток якого не визначено, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недійсність оспорюваних правочинів із підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України.
ОП КЦС ВС зробила такі висновки щодо застосування норми права.
При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитися з об’єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме об’єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки – лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). У такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог ст. 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу).
Якщо об’єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного зі співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об’єкт. Отже, передати у власність можна лише весь об’єкт . Тому договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним у цілому.
Постанова Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц (провадження № 61-43510сво18) – http://reyestr.court.gov.ua/Review/90143648.
