Прицільні постріли з автомата, здійснені військовослужбовцем в офіцера в умовах окопу, свідчать про умисел на заподіяння смерті потерпілому – ККС ВС

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду залишив без задоволення касаційну скаргу засудженого за умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК України), який просив перекваліфікувати його дії на вбивство через необережність (ст. 119 КК України).

Згідно з вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, військовослужбовець був визнаний винуватим у тому, що він, проходячи військову службу, в бліндажі на території військової частини під час конфлікту зі старшим лейтенантом здійснив у нього не менш ніж 14 пострілів з автомата, чим заподіяв потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Як зазначено в постанові ККС ВС, доводи засудженого не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Стаття 115 КК України передбачає відповідальність за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно-небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає їх настання.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.

Вбивство з необережності, на відміну від умисного вбивства, має місце лише при необережній формі вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Як установили суди, характер пострілів та локалізація тілесних ушкоджень, завданих старшому лейтенантові, вказують на те, що постріли були не випадковими, а прицільними, адже здійснювалися в грудну клітину, де розташовані життєво важливі органи. Крім того, військовослужбовець продовжував стріляти, доки не досяг бажаного результату. Постріли припинив після того, як потерпілий упав на землю, що виключає можливість характеризувати дії засудженого як необережні.

Значення має також і обстановка в місці вчинення злочину, а саме обмежений простір окопу, в місці входу до бліндажа, де під час пострілів перебував старший лейтенант. Водночас засуджений як військовослужбовець мав гарні навички стрільби та поводження з автоматом (про що він неодноразово стверджував під час судового розгляду), тому достеменно знав і не міг не передбачати, до яких тяжких наслідків призведе застосування автоматичної зброї в умовах окопу, і те, що вогнепальна зброя, направлена на потерпілого, обов’язково його вразить.

Крім того, під час судових засідань військовослужбовець зазначив, що він спочатку зняв автомат із запобіжника, відвів затворну раму назад, а потім зробив постріли, тобто цілеспрямовано та усвідомлено вчинив усі необхідні дії для здійснення пострілів із вогнепальної зброї.

Врахувавши всі встановлені обставини справи, зокрема характер і спосіб дій засудженого, місце вчення злочину, тактико-технічні характеристики автомата, а також кількість пострілів, суди дійшли правильного висновку про наявність у військовослужбовця умислу саме на заподіяння смерті потерпілому, а тому його дії правильно кваліфіковані за ч.1 ст.115 КК України.

Детальніше з постановою у справі № 221/6129/17 (провадження № 51-1180км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/89701195.