Наприкінці травня група народних депутатів України зареєструвала законопроєкт 3515 щодо врегулювання питань формування прожиткового мінімуму. Варто зазначити, що законопроєкт є дійсно актуальним, адже в Україні вже давно назріла потреба у запровадженні принципово нової методології розрахунку прожиткового мінімуму і “відв’язування” усіх “соціальних мірил” для встановлення посадових окладів, розмірів штрафів тощо. Тобто інструменти соціальної політики мають застосовуватися за призначенням.
Однак попри загальний позитив, законопроєкт містить також і дискусійний блок норм, що можуть призвести не до покращення добробуту громадян, а навпаки спричинити зайві стягування коштів.
Так, проєкт 3515 пропонує зміни до Закону “Про адміністративні послуги”, за якими розмір плати за надання адмінпослуг (адміністративного збору) і порядок її справляння визначатиметься Кабінетом міністрів. Тобто законопроєктом пропонується повноваження щодо встановлення розмірів адміністративних зборів передати від парламенту до уряду.
На жаль, весь попередній досвід України засвідчує, що там, де збір за послуги встановлюється на підзаконному рівні (урядом), там він, як правило, непрозорий, недостатньо обґрунтований і навіть може супроводжуватися незаконними поборами.
Яскравим прикладом цьому є паспортна сфера. Так, згідно з законом про Єдиний державний демографічний реєстр, адміністративний збір за паспорти складається з кількох окремих платежів, один з яких встановлюється актом уряду за вартість “послуги”, а інший – монополістом Поліграфкомбінатом “Україна” за бланк документа. Кожен з цих суб’єктів періодично збільшує суму своєї частини збору, а громадянам навіть важко порахувати остаточну суму.
Відповідно, замість того, щоб знайти її в законі, вони змушені шукати вартість паспортів на сайтах ДМС чи його підприємства. І найвигіднішим такий порядок встановлення платежів виявився саме для ДП “Документ” (Паспортний Сервіс) та тих, хто управляє його потоками. Так, користуючись заплутаністю громадян щодо визначення фінальної суми за паспорт, це підприємство стягує ще додаткові 450 грн. за “міфічні” консультації. Тільки у 2018 році це витягло з кишень громадян 540 мільйонів гривень.
Принагідно варто згадати, що ще донедавна в Україні була дуже широко розповсюдженою практика так званих “переліків послуг”. При цьому досить часто одну адміністративну послугу міністерства подрібнювали на кілька окремих і встановлювали плату за кожну з них. Такі переліки затверджував уряд (наприклад, Постанова Кабміну № 1098 “Деякі питання надання підрозділами МВС, Нацполіції та ДМС платних послуг”) або Перелік платних послуг, які можуть надаватися відділами державної реєстрації актів цивільного стану (затверджений постановою КМУ 22 грудня 2010 р. № 1168).
Цю загрозу дещо мінімізував Закон “Про адмінпослуги”, згідно з статтею 11 якого “розмір плати за надання адміністративної послуги (адміністративного збору) і порядок її справляння визначаються законом …”. Однак саме цю норму зібрались змінити депутати…
Саме акти уряду (зокрема, “попередників”) впроваджують різні “експериментальні” проєкти (типу “Шлюб за добу”), на яких теж наживаються різні паразитуючі структури, стягуючи за державну послугу тисячі гривень, а до місцевого бюджету сплачують аж 85 коп.
Ще одним ризиком законопроєкту 3515 є загроза не тільки для споживачів послуг, але і для органів місцевого самоврядування. Адже їхні послуги нині є переважно безоплатними, і уряд у цій частині навряд чи дбатиме про актуалізацію і раціональність розмірів зборів. Як наслідок, місцеві громади і сьогодні недоотримують належні їм кошти до місцевих бюджетів. А від передачі повноважень уряду ця проблема може і політизуватися, і використовуватися для тиску на органи місцевого самоврядування.
Отже, необхідно виключити із законопроєкту 3515 дискусійні зміни до Закону про адмінпослуги (та інші поправки щодо адмінпослуг), залишивши вимогу встановлювати збори на рівні закону.
Ба більше, необхідно прийняти закон про адміністративний збір, в якому має бути врегульовано принципи встановлення та використання адміністративного збору; критерії платності або безоплатності адміністративних послуг; порядок визначення конкретних розмірів адміністративних зборів; чіткі критерії розмірів таких зборів, особливо їхню верхню межу тощо.
Додатком до цього Закону треба встановити прозорі розміри зборів принаймні за найпопулярніші адміністративні послуги. Тільки тоді громадяни будуть сплачувати чіткі, обґрунтовані та справедливі збори за послуги, що їм надає держава з органами місцевого самоврядування.
