Секретні заповіти
Заповіт може бути вчиненим лише особисто, без участі представника (ст.1234 ЦК).
Кожна фізична особа має природне право розпоряджатись своїм майном (майновими правами) на свій розсуд і скласти заповіт на будь-яку особу чи кілька осіб, незалежно від того, у яких стосунках з ними вона перебуває (родинних, сімейних чи інших).
Втім, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Заповідач-спадкодавець має диспозитивне право у будь-який час скасувати свій заповіт і скласти новий або внести до нього зміни і доповнення (ст.1254ЦК). Зокрема, призначити інших осіб спадкоємцями, збільшити або зменшити обсяг спадщини тощо. Згідно з вимогами ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі та має бути посвідченим нотаріусом або іншими посадовими (службовими) особами, які уповноважені і здійснювати нотаріальні дії (ст.ст. 1251-1252 ЦК).
Заповіт підписується заповідачем особисто. Втім, якщо особа не може у зв’язку з хворобою або фізичною вадою власноручно підписати заповіт, за її дорученням його текст підписує інша особа. Присутність заповідача під час підписання сторонньою особою заповіту є обов’язковою (ч. 4 ст.207 ЦК). Підпис сторонньої особи посвідчується нотаріально та зазначаються причини, що викликали підписання нею заповіту за немічного заповідача-спаткодавця.
Що стосується процедури складання тексту заповіту і його посвідчення, то цей порядок передбачений ст. 1248 ЦК, Законом «Про нотаріат», Інструкцією МЮ про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.
Спадкодавець-заповідач має право скласти заповіт власноручно або з використанням загально технічних записів. На прохання заповідача нотаріус може записати текст заповіту з його слів прийнятними технічними засобами чи рукописом, що підтверджується заповідачем його підписом після прочитання заповіту вголос. Якщо ж через фізичні заповідач не може сам прочитати заповіт, його посвідчення здійснюється при свідках (не менше двох).
Особливий порядок встановлений законом для посвідчення секретних заповітів. Заповідач подає його в заклеєному конверті і нотаріус ставить на ньому свій посвідчу вальний напис без ознайомлення із змістом заповіту має бути підпис заповідача (ст. 1249 ЦК).
Два роки судової тяганини
Отже, з огляду на вимоги ст. 1247 ЦК України заповіт є чинним, якщо:
1. Складений у письмовій формі.
2. Особисто підписаний заповідачем, крім випадків, коли заповідач у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати заповіт.
3. Нотаріально посвідчений нотаріусом або іншими уповноваженими посадовими службовими особами.
Недотримання цих імперативних установок тягне за собою недійсність заповіту.
Втім, життя і практика свідчить, що волевиявлення фізичної особи і право на заповіт не завжди може бути реалізованим. Зокрема, це стосується надзвичайних, екстремальних ситуацій (випадків), коли нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежала від волі людини. Маються на увазі особливі обставини, які не врегульовані спадковим законодавством.
До них можна віднести непередбачувані випадки складання заповітів під час військових конфліктів, перебування громадян у віддалених місцевостях чи за кордоном, стихійного лиха або інших подій, що унеможливлювали посвідчення заповіту.
Йдеться про випадки, які виключали спадкодавцю скористатись правом оформити заповіт в порядку, визначеному законом і, зокрема, застосування ст.ст. 1251, 1252 ЦК України, якими передбачено посвідчення заповітів посадовими і службовими особами, які уповноважені за певних обставин їх посвідчувати.
До таких випадків можна віднести і факти складання неформальних, побутових заповітів, які ще називають «домашніми». Це заповіти, що складались у неформальних, непередбачуваних ситуаціях (інвалідність, тяжка хвороба, намір здійснити суїцид тощо), коли особа не мала можливості скористатись послугами посадових і службових осіб оформити заповіт в установленому порядку.
Типовим прикладом побутового (домашнього) заповіту можна назвати одну із судових справ за позовом племінниці померлої до її сина – спадкоємця першої черги, про визнання непосвідченого заповіту дійсним.
За день до смерті її тітка, стан здоров’я якої різко погіршився, заявила у присутності родичів, про передачу племінниці у спадок відокремленої кімнати житлового будинку. ЇЇ розпорядження було записано свідком і підписано нею особисто. Село знаходилось на значній віддаленості від нотаріальної контори та сільської ради. Викликаний для посвідчення заповідального розпорядження представник сільради з’явився після смерті заповідача. Двічі справа розглядалася місцевим судом і двічі скасовувалась апеляційним судом. І лише після майже дворічної судової волокіти позов племінниці було задоволено.
Заповіт по-французьки
Різновидність форм вчинення заповіту була характерною ще за давніх часів від початку становлення українського права. Серед них поширювались як приватні, так і публічні форми заповіту.
Так, за доби Київських полян та княжої Київської Русі-України вагоме місце займали словесні (усні) заповідальні розпорядження, які були обов’язковими для всього роду (родини), княжої влади. За відомих причин (неписьменності, відсутності технічних засобів) письмові заповіти не були поширеними. З часом письмові заповіти набули публічного значення, з винесенням їх у спеціальні книги, судові протоколи за участю органів влади.
Взагалі форми заповіту тривалий історичний час не були регламентовані правовими актами. Втім, їх фальсифікація, обман, присвоєння спадщини всупереч волі заповідача суворо карались.
Варто зазначити, що і нині у XXI столітті окремі країни традиційно дотримуються різних форм заповітів: простої письмової або усної (словесної) за участю свідків.
Зокрема, чинним Цивільним кодексом Франції (Кодекс Наполеона) закріплено право особи скласти заповіт не тільки у формі нотаріальній (публічній), а й у простій письмовій формі, який називається «власноручним заповітом» (ст. 369 ЦКФ).
Цей заповіт (testamentolographe) не потребує обов’язкового нотаріального посвідчення. Він є чинним, якщо повністю складений власноручно з проставленою датою (число, місяць, рік) та підписаний рукою заповідача. Ніяких інших вимог щодо форми і змісту заповіту законом не вимагається (ст. 370 ЦКФ). Заповіт складений друкованим текстом не вважається власноручним і на нього не поширюється правила чинності заповіту, якщо його оформлення не було здійснено у нотаріальній формі.
Важливо також зазначити, що ЦКФ передбачає право французів скласти власноручний заповіт у простій письмовій формі не лише в межах території Франції, а і під час перебування за кордоном. Водночас, французи в праві оформити заповіт у порядку, прийнятому в місцевості, де цей заповіт складається (ст. 999).
Нотаріат відмовив спадкоємцю
Право скласти заповіт власноручно у простій письмовій формі передбачено і Цивільним кодексом Німеччини (ст. 2247 ЦКН). Цим же кодексом врегульовано право німців за надзвичайних обставин на заповідальне розпорядження в усній (словесній) формі.
Так, у випадку перебування особи у місцевості, відірваної від зовнішнього світу, у разі неможливості оформити заповіт нотаріально внаслідок надзвичайних обставин, або, якщо перед особою постала загроза смертельної небезпеки, заповідальне розпорядження може здійснюватись у формі усної заяви у присутності 3-х свідків (ст. 2250 ЦКН).
Допускається усна форма заповіту також у разі надзвичайних обставин під час плавання на борту судна за межами Німецького порту (ст. 2251 ЦКН).
Право на складання заповітів у простій письмовій формі чи у формі усної заяви закріплено також у багатьох інших країнах.
На жаль, чинне Цивільне законодавство України встановлює лише одну форму заповіту – письмову, з обов’язковим нотаріальним посвідченням. Заповіти складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемними (ч.1 ст. 1257 ЦК).
Отже, побутові, «домашні» та інші заповіти, складені у простій письмовій формі, заздалегідь приречені на забуття.
Втім, оскільки заповіт є одностороннім правочином, є надія на успіх – легалізацію вказаних заповітів. Відповідно до положення ч.2 ст. 219 ЦК України суд може визнати такий правочин дійсним, якщо він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.
Повчальним прикладом складення непосвідченого «домашнього» заповіту є справа громадянина Б.О., який покінчив життя самогубством . Під час огляду місця суїциду в його квартирі на столі були виявлені гроші у сумі 15 000 доларів та передсмертна записка, в якій він заповідав ці кошти племіннику.
Грошові кошти померлого були вилучені та покладені на банківський депозитний рахунок прокуратури м. Києва до вирішення питання щодо спадщини в установленому законом порядку.
Державна нотаріальна контора відмовила зазначеному у заповідальній записці спадкоємцю у видачі йому Свідоцтва про право на спадщину, мотивуючи це тим, що належність померлому грошей не підтверджена правовстановлюючим документом, а отже, за висновком цієї контори, його видача не відповідає вимогам ст. 46 Закону України «Про нотаріат» та п. 31 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій».
Потрібна спеціальна норма спадкового права
У цьому випадку спадкування грошей, залишених померлим для свого племінника, нотаріусу були надані переконливі докази їх належності спадкодавцю: це постанова слідчого про вилучення грошей у квартирі померлого, довідка прокуратури про збереження грошей на депозитному рахунку до вирішення питання про спадщину, а також заповідальна записка підписана померлим. Саме ця передсмертна записка, складена власноручно спадкодавцем, про залишення 15 000 доларів у спадок конкретній особі, не викликала ніяких сумнівів, а відтак достовірно підтверджувала їх належність померлому.
Однак і за наявності вказаних документів відмова нотаріуса у видачі Свідоцтва про право на спадщину є правомірною, оскільки заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (ч.1 ст. 1257 ЦК).
Отже, лише суд, з врахуванням зазначених обставин, може визнати заповітне розпорядження, викладене у передсмертній записці, дійсним. Підставою для прийняття такого рішення є прихована у § 1 загальних положень про правочини ч.2 ст.219 ЦК, згідно з якою правочин (заповітне розпорядження) може бути судом визнано дійсним, якщо його нотаріальному посвідченню перешкоджали обставини, які не залежали від волі певної особи.
Втім, скористатись такою можливістю рідко кому вдається. Форма заповіту, визначена ст. 1247 ЦК України, не передбачає альтернативи – письмові заповіти мають посвідчуватись нотаріусом або уповноваженими на те законом посадовими і службовими особами. Тому внесення змін і доповнень щодо легалізації заповітів, складених власноручно у простій письмовій формі, викликається життєвою необхідністю.
Волевиявлення спадкодавця має бути захищеним спеціальною нормою спадкового права незалежно від того, посвідчений заповіт нотаріально чи складений він власноручно на будь-яких клаптиках паперу або в усній формі при свідках. Законодавець має врахувати як давні традиції свого народу, так і сучасні виклики, що ґрунтуються на засадах розумності і справедливості.
Леонід БУРКАЦЬКИЙ,
доцент, заслужений юрист України
