Верховний Суд висловив правову позицію щодо розміщення тимчасової споруди
Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, розглянувши адміністративну справу за позовом ФОП до Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.
У цій справі ФОП звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури про оскарження рішення, яким позивачеві відмовлено в наданні паспорта прив’язки розміщення ТС. На обґрунтування позовних вимог ФОП зазначила, що Департамент містобудування та архітектури неправомірно відмовив позивачеві в наданні паспорта прив’язки розміщення ТС, оскільки немає законодавчо визначених підстав для такої відмови.
Суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи адміністративний позов і зобов’язуючи відповідача видати паспорт прив’язки розміщення ТС, дійшли висновку про те, що Департамент містобудування та архітектури відмовив позивачеві в наданні такого паспорта з підстав, які не передбачені чинним законодавством.
Верховний Суд не погодився з такими висновками і скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на таке.
Колегія суддів зазначила, що Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності затверджено наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21 жовтня 2011 року № 244.
Відповідно до п. 2.1–2.3 цього Порядку підставою для розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності є паспорт прив’язки ТС.
Згідно з п. 1.4 Порядку паспорт прив’язки ТС – це комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території.
Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації з відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1:500; кресленнями контурів ТС із прив’язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування, П.І.Б., адреса, контактна інформація). Цей перелік документів є вичерпним. Отже, суди не врахували, що процедура оформлення паспорта прив’язки складається з двох частин – визначення відповідності намірів щодо місця розташування ТС комплексній схемі розміщення ТС і власне отримання паспорта прив’язки з урахуванням висновків щодо відповідності намірів щодо місця розташування ТС.
При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що суди попередніх інстанцій неповно з’ясували обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, зокрема, не взяли до уваги та не перевірили доводів відповідача про те, що згідно з викопіюванням із Генерального плану міста Харкова земельна ділянка, на яку позивач хоче отримати паспорт прив’язки, знаходиться в межах «червоних ліній», а розміщення об’єктів у межах «червоних ліній» заборонено Законом України «Про автомобільні дороги».
На цій підставі Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої прийняттю рішення про надання паспорта прив’язки розміщення ТС має передувати отримання висновку уповноваженого органу про відповідність намірів замовника щодо місця розташування ТС. При цьому відповідність намірів розміщення ТС визначається на підставі відповідності її місця розташування комплексній схемі розміщення ТС, якщо така схема розроблена, містобудівній документації, будівельним нормам, іншим вимогам законодавства.
Постанова Верховного Суду від 17 грудня 2019 року у справі № 520/9231/18 (адміністративне провадження № К/9901/11945/19) – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/86551737.
