Юрінком Прес
“Юрiнком Прес” – провiдне українське видавництво, що забезпечує юридичною лiтературою, журнальними виданнями правоохороннi, судовi та правозахисні органи та організації, навчальнi заклади та науковi установи, а також юристiв, якi працюють в установах i органiзацiях та на пiдприємствах рiзних форм власностi.

Виборець, який прийняв пропозицію неправомірної вигоди за голосування за кандидата від політичної партії, підлягає відповідальності за ч. 1 ст. 160 КК України

0 83

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Згідно з вироком, який суд апеляційної інстанції залишив без змін, особа була визнана невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 160 КК України (підкуп виборця), і виправдана. Як зазначено у вироку, орган досудового розслідування обвинувачував особу в тому, що вона прийняла пропозицію (обіцянку) неправомірної вигоди за голосування за окремого кандидата в депутати до міської ради.

Апеляційний суд послався на те, що диспозицією ч. 1 ст. 160 КК України не передбачено кримінальної відповідальності за прийняття виборцем пропозиції, обіцянки або одержання для себе чи третьої особи неправомірної вигоди за вчинення певних дій на користь чи шкоду кандидата в депутати, якого висунула місцева організація партії. Особа, що балотувалася, брала участь у виборах до міської ради не як окремий кандидат, а як кандидат у депутати від політичної партії, тому апеляційний суд визнав такі доводи апеляційної скарги прокурора безпідставними.

У касаційній скарзі прокурор, зокрема, вказував на те, що місцевий суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 160 КК України. З цим погодилася й колегія суддів ККС ВС.

Як зазначено в постанові ККС ВС, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 12 Закону України  «Про місцеві вибори» особа, яка балотувалася до міської ради, була суб’єктом виборчого процесу як кандидат у депутати, а тому виборець, який прийняв пропозицію, обіцянку або одержав неправомірну вигоду за голосування під час місцевих виборів за окремого кандидата в депутати до міської ради, висунутого політичною партією, підлягав кримінальній відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 160 КК України.

ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Детальніше з текстом постанови ККС ВС у справі № 727/5065/17 (провадження № 51-2124км19) можна ознайомитися за посиланням http://reyestr.court.gov.ua/Review/86206110.

Автор

  • Ковальский Віктор Семенович

    Вищу юридичну освіту Віктор Семенович Ковальський отримав у 1977 році на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1980 році завершив навчання в аспірантурі, отримав звання кандидата юридичних наук. Згодом отримав звання доктора юридичних наук. Життєве кредо: «Казати правду і нічого крім правди». Говорячи про професійні інтереси, він називає книги: не лише фахові, а просто змістовні й корисні. Серед його наукових інтересів: теорія права і держави; права людини; правоохоронна діяльність; трансформації правого мислення. Цій науковій тематиці присвячено майже 500 наукових, науково-практичних, публіцистичних публікацій. Педагог і науковець має численні державні нагороди. Зокрема, почесні грамоти Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, відзнаки юридичних відомств, установ та організацій. Головним досягненням Віктор Семенович вважає своїх дітей, які пішли батьківським шляхом. На другому місці – створення першого українського юридичного видавництва «Юрінком Інтер» та газети «Юридичний вісник України». Він вдячний за підтримку колегам та авторам, а також читачам, кількість яких за майже 30 років діяльності видавництва та газети щороку збільшується. Під час цьогорічного конкурсу «Учитель року» Віктор Семенович очікує віднайти кращих знавців-педагогів з основ правознавства в українській школі, а ще – інтерв’ювати переможців та поширити їхній досвід через соціальні мережі та газету «Юридичний вісник України».

    Переглянути матеріали

Залиште коментар