Постанова ВС щодо права особи зберігати мовчання та не свідчити проти самого себе

Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду залишила без задоволення касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду. Останній скасував обвинувальний вирок місцевого суду, згідно з яким особу було засуджено за ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (вбивство через необережність), та закрив кримінальне провадження.

ВС зазначив, що доводи касаційної скарги, зокрема стосовно безпідставного визнання апеляційним судом протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом, є необґрунтованими з огляду на таке. В згаданому протоколі йшлося про те, що підозрюваному роз’яснили права, передбачені статтями 66, 67 Кримінального процесуального кодексу України, і попередили про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 КК України.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що диспозиції зазначених статей КК України стосуються інших учасників судового розгляду, а права особи в статусі підозрюваного, визначені в ст. 42 КПК України, взагалі роз’яснені не були.

Процесуальний закон визначає обов’язок суду визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння, як отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права. Як наслідок, такі докази мають бути визнані недопустимими.

Але право відмовитися давати показання підсилене обов’язками бути про нього повідомленим, оскільки право мовчати і не свідчити проти самого себе вимагає не тільки того, щоб особу не примушували це робити, а й того, щоб її негайно і належним чином  повідомили про це право. До того ж існування цього обов’язку потрібно окремо виділити у контексті права не свідчити проти самого себе і права мовчати.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/75241937.