Богдан А. Футей
суддя Федерального суду претензій США

Нещодавно Конституційний Суд України відмінив «політичну реформу» 2004 року, яка кардинально змінила систему правління в країні, незважаючи не те, що півтора роки тому Суд відмовився відкривати провадження у справі за аналогічним змістом щодо процедурних аспектів прийняття цієї реформи. Ймовірно, така зміна позиції може викликати правову плутанину. У майбутніх рішеннях Суду варто було б визнати значення юридичної послідовності, яка полягає у повазі та підтвердженні попередніх рішень.

Як в Європі, так і у світі, багато країн додержуються континентальної системи права (civil law system), а на системи загального звичаєвого права (common law). Звичаєва система права є ієрархічно підпорядкованою та системною з єдиним найвищим судовим органом, у той час, як у країнах континентальної правової сім’ї іноді бракує уніфікованої судової системи, і замість єдиного найвищого суду діють спеціалізовані суди.

У сучасній ері глобалізації, тим не менше, різниця між цими правовими системами значно зменшилась, і загальна правова система та континентальна адаптували деякі риси, що раніше були притаманні тільки одній з них. Метою будь-якої судової системи є забезпечення стабільності через послідовне застосування законів та дотримання конституції, оскільки непослідовне та суперечливе застосування судових рішень має далекосяжні негативні наслідки.

Довільне застосування законів призводить до невпевненості та плутанини не тільки серед юристів, а й серед населення певної країни та міжнародної спільноти (У індексі Transparency International 2010 року, якій визначає рівень корумпованості в країнах, Україна обіймає 134 місце з 178. Corruption Perceptions Index 2010 Results, TRANSPARENCY INTERNATIONAL (Jan. 6, 2010), http://transparency.ore/policy_research/surveys indices/cpi/2010/results).

Таким чином, досвід із застосування прецедентів загальної правової системи США є корисним для забезпечення правової послідовності в українській правовій системі. У Сполучених Штатах Америки суди застосовують прецедент через доктрину stare decisis. Відповідно до цієї доктрини суди апеляційної інстанції, як правило, дотримуються рішень свого ж суду, хоча в них є повноваження відмінити попереднє рішення цього суду (See generally JEFFREY С DOBBINS, Structure and Precedent, 108 MICH. L. REV. 1453, 1460—63 (2010); BLACK’S LAW DICTIONARY 1537 (9th ed. 2009) (entries on “horizontal stare decisis” and “vertical stare decisis”). Суд нижчої інстанції зобов’язаний дотримуватись рішень вищого суду. Id.). Верховний Суд США визнав цю доктрину як одну з «фундаментальних засад верховенства права» (Welch v. Tex. Dep’t of Highways & Pub. Transp., 483 U.S. 468, 494 (1987).

Stare decisis походить від латинської фрази, яка означає «стояти на тому, що вирішив та не порушувати встановлених норм» (BLACK’S LAW DICTIONARY 1537 (9th ed. 2009) (entry on stare decisis et поп quieta movere). Доктрина відображає «принцип судового провадження, згідно з яким важливіше, щоб норма, яка застосовується була визнаною, аніж правильною» (Agostini v. Felton, 521 U.S. 203, 235 (1997) (quoting Burnet v. Coronado Oil & Gas Co., 285 U.S. 393, 406 (1932) (Brandeis, J., dissenting)).

Додержання прецеденту «передбачає справедливий, передбачуваний та послідовний розвиток правових принципів, посилює впевненість у судових рішеннях та робить внесок у підтримку реальної незалежності судового процесу» (Payne v. Tennessee, 501 U.S. 808, 827 (1991). Але доктрина не є «абсолютним правилом» (Id. at 828.) та «не перешкоджає» суду визнати зміну норми та відмінити попередні застарілі рішення, які суперечать нещодавнім рішенням (Agostini, 521 U.S. at 235.).

Через те, що судді не є повністю зв’язані прецедентом, суди іноді беруть до уваги принцип stare decisis при ухваленні рішень. Існує принаймні три основні мети слідування прецеденту. По-перше, це допомагає забезпечити «послідовне та уніфіковане» (Hertz v. Woodman, 218 U.S. 205, 212 (1910)) тлумачення законів та норм, тому що не можна відхилятись від вже вставленого правила. По-друге, застосування прецеденту гарантує передбачуваність результатів. Застосування прецеденту сприяє суддівському самоврядуванню та допомагає «зберегти таку систему правосуддя, яка не базується на довільних міркуваннях» (Patterson v. McLean Credit Union, 491 U.S. 164, 172 (1989) (quoting THE FEDERALIST, NO. 78, at 490 (Alexander Hamilton) (H. Lodge ed., 1888)). По-третє, доктрина сприяє судовій ефективності. Якщо у кожному випадку суд має вирішувати питання правильного застосування закону з чистого аркуша, судова система може зруйнуватись через неминучі затягування розгляду справи. Верховний суд США зазначив, що «жодна судова система не змогла б виконувати роботу для суспільства, якщо від неї вимагалось б кожного разу розглядати питання заново» (Planned Parenthood of Southeastern Pa. v. Casey, 505 U.S. 833, 854 (1992). Stare decisis «прискорює роботу суддів шляхом запобігання постійному перегляду встановлених норм» (ROBERT VON MOSCHZISKER, Stare Decisis in Courts of Last Resort, Yl HARV. L. REV. 409, 410(1924).) та дозволяє судам зосереджуватись лише на нових та невизначених питаннях у праві.

Результат перегляду «політичної реформи»

Рішення Конституційного Суду України щодо «політичної реформи» є раптовою зміною правової позиції. Хоча, по суті, рішення є правильним, Суд мав б пояснити детально чому він змінив свою попередню позицію з того ж самого питання. Відсутність пояснень та невпевненість, яка викликана цим рішенням, може спричинити правовий хаос.

«Політична реформа» була ухвалена Верховною Радою після фальсифікації другого туру президентських виборів у 2004 році. Реформа була прийнята законом №. 2222-IV (Закон України «Про внесення змін до Конституції України»), який вносив низку змін до Основного Закону. Поправки вирішили кризу виборів, але вони були поспішно прийняті та ухвалені з порушенням вимог Конституції (Див. Богдан Футей, Верховенство право в Україні: крок назад чи крок вперед?, 60 UKR. Q. 57 (2004). Відповідно до рішення Конституційного Суду 2005 року зміни у формі правління України мають схвалюватись на всеукраїнському референдумі, додатково до всіх інших вимог Конституції. «Політичну реформу» ніколи не виносили на затвердження референдумом. Багато критиків реформи, включаючи мене, наголошували на необхідності такого референдуму, оскільки змінювалась форма правління в Україні з президентсько-парламентської до парламентсько-президентської (Див. БОГДАН ФУТЕЙ, Криза в Конституційному Суд України: Суд без суддів?, 18 серпня 2005.).

Процедуру ухвалення «політичної реформи» було оскаржено нещодавно у 2008 році. Сто два народні депутати звернулись до Конституційного Суду щодо перегляду питання конституційності процедури прийняття Закону No. 2222, але у лютому 2008 року Конституційний Суд відмовив у відкритті провадження у справі. Суд постановив, що після того, як закон, що змінює Конституцію, набрав чинності, його положення фактично стали невід’ємною частиною Конституції. «Після набрання ним чинності, закон стає невід’ємною складовою Конституції України», – зазначив суд, – «а сам закон вичерпує свою функцію» (Рішення Конституційного Суду України № 6-у/2008, від 8 лютого, 2008.). 30 вересня 2010 року Конституційний Суд змінив свою позицію. У відповідь на конституційне звернення 252 народних депутатів, Суд виніс рішення № 20-рп/2010 та переглянув конституційність внесення змін до Конституції під час політичної реформи. Без належних пояснень, чому на цей раз це звернення щодо конституційності процедури внесення змін було розглянуто, Суд визнав закон неконституційним та поновив дію тих норм Конституції, які були зміненні, розширені або виключені Законом No. 2222. Рішення, безумовно, є правомірним, оскільки процедура прийняття політичної реформи була неконституційною. Але незважаючи на правомірність рішення, воно має низку далекосяжних наслідків.

Це рішення підриває принцип верховенства права, оскільки Суд виніс рішення, що суперечить його попереднім позиціям. Це ризикована практика для демократичної держави, коли вищий суд виносить суперечливі рішення без ґрунтовного аналізу причин. Правова позиція, звісно, може з часом змінюватись, але Суд мав це пояснити та чітко відмінити свої попередні рішення з метою уникнення правової невизначеності. Нещодавно я звертав увагу на рішення у справі стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередньо участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України від 8 квітня 2010 року. Тоді Суд повною мірою змінив та переглянув своє рішення від 17 вересня 2008 року, яке було прийняте всього півтора року тому і стосується одного і того ж предмета правового регулювання. З юридичної точки зору, ніяких змін не відбулось, крім зміни уряду, і така раптова зміна позиції поставила на порядок денний питання легітимності. Рішення від 30 вересня знову поставило на порядок денний питання важливості юридичної послідовності та чи судова гілка влади дотримується принципу верховенства права.

Судове рішення поновило дію норм Конституції 1996 року, які були змінені Законом №. 2222, але Суд не надав чітких пояснень щодо легітимності існуючих державних органів. На думку Суду, це забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Відновлення попередньої редакції Конституції викликає також питання легітимності та діяльності всіх органів влади, які обирались, скликались та створювались протягом останніх шести років. Ці питання можуть перешкоджати майбутнім відносинам у державі, оскільки люди не впевнені які органи є легітимними, а які було ліквідовано разом із відміною політичної реформи. Суду слід було пояснити юридичну силу законів та норм, які приймались відповідно до Конституції 2004 року з метою уникнення правових колізій між законами, які приймались на основі Конституції 1996 року, та тими законами, які були ухвалені після того, як «політична реформа» набула чинності.

Найближчим часом Україні доведеться вирішувати наступні очевидні питання: проблеми виборів. Коли проводити парламентські вибори? Коли відбуватимуться вибори Президента? Всі вони обирались згідно із вимогами та положеннями норм, які були визнані неконституційними.

На превеликий жаль, у рішенні Конституційного Суду не міститься відповіді на ці та інші питання. Повага до судової гілки влади та впевненість у ній базується на чітких рішеннях. Прикро, що Конституцій Суд у рішенні національної важливості залишив відкритими багато питань. Богдан А. Футей є суддею Федерального суду претензій США і був призначений на посаду Президентом Рональдом Рейганом у травні 1987 року. Починаючи з 1991 року, судця Футей є активним учасником різних програм з верховенства права і демократизації в Україні. Він брав участь у суддівських програмах обміну, семінарах, робочих групах та був радником Робочої групи з питань розробки Конституції України та парламенту України. Також був офіційним спостерігачем під час парламентських виборів у 1994, 1998, 2002 та 2006 роках, президентських виборах в 1994, 1999, 2004 та 2010 роках, та проводив огляд українського виборчого права та розробляв керівні принцип для міжнародних спостерігачів.