20 жовтня Конституційний Суд України прийняв рішення у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої ст. 62 Конституції України. Йдеться про конституційний принцип, за яким обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. Рішення Конституційного Суду викликало великий суспільний резонанс.

 ОТРИМАННИЙ З ПОРУШЕННЯМИ ДОКАЗ – ВЖЕ НЕ ДОКАЗ

Конституційний Суд України виходив, зокрема, і з того, що фактичні дані про скоєння злочину чи підготовку до нього можуть бути одержані не тільки в результаті оперативно-розшукової діяльності уповноважених на це осіб, а й випадково зафіксовані фізичними особами, які здійснювали власні (приватні) фото-, кіно-, відео-, звукозаписи, або відеокамерами спостереження, розташованими як у приміщеннях, так і ззовні. При оцінюванні на предмет допустимості як доказів у кримінальній справі цих фактичних даних необхідно враховувати ініціативний або ситуативний (випадковий) характер дій фізичних або юридичних осіб, їх мету та цілеспрямованість при фіксуванні зазначених даних.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що подані будь-якою фізичною або юридичною особою згідно з ч.2 ст.66 Кримінально-процесуального кодексу речі або документи (фактичні дані) не відповідають вимогам допустимості доказів, якщо вони одержані з порушенням прав і основоположних свобод людини, закріплених у Конституції України, зокрема, внаслідок цілеспрямованих дій із застосуванням оперативно-розшукових заходів, передбачених Законом “Про оперативно-розшукову діяльність» (далі – Закон).

Отже, положення, за яким “обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом”, тепер слід розуміти так, що обвинувачення у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на фактичних даних, одержаних:

1) у результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом (йдеться про працівників відповідних правоохоронних органів та «силових» відомств);

2) шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом, особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності (йдеться про пересічних громадян, що самотужки збирають відповідну інформацію).

 ПОСЛАЛИСЬ НА ЗАКОН, А З НИМ ПРОБЛЕМИ…

Простіше кажучи, тепер у кримінальних справах, зокрема, не можуть застосовуватись докази, зібрані звичайними громадянами із застосуванням «оперативно-розшукових заходів». Отже, попри поширену зараз думку, йдеться не лише про таку популярну зйомоку на веб-камери мобільників або звичайну фотозйомку і не тільки про записи розмов на диктофони тощо. Поза кримінально-процесуальним законом поставлені збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність”, фактичних даних (доказів для кримінальної справи) – речей або документів, якщо це здійснюється особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності.

Але тут починають заважати вади самого Закону. Насамперед Закон не дає чіткого визначення поняття «оперативно-розшукові заходи», тобто заходів, дозволених вузькому колу обраних. Стаття 2 містить лише занадто загальне поняття оперативно-розшукової діяльності – це система гласних і негласних пошукових, розвідувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів. Наявна тавтологія, за якою зміст оперативно-розшукової діяльності складає застосування оперативних та оперативно-технічних засобів. Натомість у ст.8 наводяться права підрозділів, які здійснюють таку діяльність. Що з цих, наданих оперативникам прав на певні дії, і є власне вищезгаданими оперативно-розшукових заходами, а що не є – з тексту Закону не зрозуміло. Наприклад, право опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу. Або право проводити операції із захоплення злочинців.

Згадаємо реалії нашого життя-буття. Криза. На дачах пересічних громадян сьогодні вільно хазяйнують злодії, які, якщо і не вкрадуть (бо нічого), то з помсти власнику, який не приготував для них ніякої поживи, дачу спалять. Міліція проводить профілактичні бесіди… із самими дачниками, розклеює плакати, де закликає пильнувати. Господарі самотужки влаштовують засідки і злочинців, подекуди, таки ловлять на гарячому. Тепер виходить, що для суду це ніякий не доказ, бо проводити такі дії, «операцію із захоплення злочинців», скривджений господар не мав права, оскільки «не уповноважений на здійснення такої діяльності». А що для захисту його власності зробили ті, кого уповноважили?

От і вирішили у одному дачному кооперативі пійманих невдах спочатку саджати до металевої клітки просто неба. Тримають їх тут без їжі та питва, оточених юрбою розлючених дачників. Потім викликають міліцію і злодюжки, нарешті, потрапляють до більш комфортного помешкання, прикрашеного гратами на вікнах.

 Відповідно до Закону застосовувати оперативно-розшукові заходи дозволяється лише структурам, вказаним у ст.5 Закону, – кримінальній, транспортній та спеціальній міліції, спеціальним підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, підрозділам внутрішньої безпеки, судовій міліції, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Державній прикордонній службі , управлінню державної охорони, оперативним підрозділами податкової міліції, органам і установам виконання покарань та слідчих ізоляторів, розвідувальному органу Міністерства оборони України.

 Отже, відтепер, якщо комусь закортить і випаде нагода зафіксувати «власним (приватним) фото-, кіно-, відео-, звукозаписом або відеокамерами спостереження» якийсь злочин, як-от, вимагання хабаря чиновником, один з численних підпалів автівок, кримінальні витівки мажорів тощо – спочатку слід звернутись до вищеперелічених владних структур. Там це звернення буде відповідним чином розглянуто згідно з вимогами Закону. У разі позитивного рішення… А от що саме має відбутись у разі позитивного рішення – не зрозуміло. Невже головних дійових осіб попросять повторити «на біс» те, що вони кілька годин чи днів тому утнули? Дубль другий, але вже на міліцейське відео…

НАСЛІДКИ, ОЧИКУВАНІ І НЕОЧИКУВАНІ

А ще для виправдання нововведень люблять у нас посилатись на закордонний досвід. «От був я у відрядженні в одній країні, так там поліція…». І що ж такого вчиняє тамтешня поліція? Загадкові смерті затриманих у камерах? Регулярна поява правоохоронців-перевертнів? Що ж стосується корупції, то в нас її офіційно оголошено загрозою національній безпеці. Отже, наявна правоохоронна система країни впоратись сама з усіма цими неподобствами поки що не в змозі.

Знову США. У кінці квітня 2004 року увесь світ був шокований сюжетом на телеканалі CBS про тортури і знущання над ув’язненими іракської в’язниці Абу-Грейб, вчинені кількома американськими військовими поліцейськими. У сюжеті були показані фотографії, які перед цим виклав у Інтернеті один із очевидців вчинених злочинів. Охоронець повідомив про “порушення” у поводженні з ув’язненими і на підтвердження своїх слів доклав компакт-диск з численними фотографіями знущань. На подібні дії свідка ніхто спеціально не «уповноважив», таким було його внутрішне переконання… Це стало найгучнішим скандалом навколо присутності американців в Іраку. Правосуддю США слід надати належне. Винних було засуджено до тривалих термінів ув’язнення.

Що ж стосується самих скандальних фотоматеріалів, то спочатку їх було заборонено до публікації. У 2006 році суд зобов’язав уряд США фото оприлюднити. У 2008 році Другий федеральний окружний апеляційний суд Нью-Йорка підтвердив законність цього рішення. І це далеко не єдиний подібний випадок.

Повертаємось до нас. Що тепер буде з таким популярним жанром, як журналістське розслідування? Зняли відеосюжет про якісь протиправні дії наших очманілих багатіїв або знахабнілих від почуття безкарності можновладців. Експертиза на предмет фальсифікації? Будь ласка! Встановили, що фальсифікації не було. І що? Подивились, обурились і пішли собі далі. Суддя: ви справжні докази давайте, допустимі ! (термінологія Кримінально-процесуального кодексу).

Як тепер можна реально викрити лікаря, який відмовляється надавати невідкладну допомогу і вимагає від родичів потерпілого спочатку «півштуки зелених». Нещодавно з’явився відеозапис того, як міліціянти зупинили водія, виник конфлікт. Коли водій дістав мобільний телефон, аби зняти ситуацію веб-камерою, правоохоронці заявили, що відтепер знімати їх заборонено. «Дивіться телевізор!», – малася на увазі новина про рішення Конституційного Суду.

За існуючих умов громадський контроль за діяльністю правоохоронців, судів, можновладців стає нагальною потребою. Громадський контроль – це не лише журналісти, це кожен громадянин, який став свідком чи сам потерпає від злочинних дій.

З усього викладеного можна дійти висновку, що практична реалізація рішення Конституційного Суду України потребує додаткових офіційних роз’яснень. Формула «неважливо про що йдеться на ваших відео-аудіо записах, важливо – звідки ви їх взяли» – викликає багато запитань. Що має робити суд, якщо експертиза підтвердила відсутність фальсифікації? Який статус тепер матимуть відповідні відео або аудіоматеріали, зроблені у випадках, дозволених іншими законами, тобто не за Законом «Про оперативно-розшукову діяльність»?

Так, у ст.4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» встановлено, що суб’єкти господарювання мають право фіксувати процес здійснення планових або позапланових перевірок, окремих дій перевіряючих засобами аудіо- та відеотехніки.

Перелік можливих проблем наведеним не вичерпується. Відомий американський правознавець Ф.Кам якось зауважив: «Якщо існують істоти з високим статусом недоторканності, це може означати, що трапиться більше порушень…».

Артем ГОНТА

Теги: