Діюча влада продовжує розпочаті реформи. На черзі та сфера діяльності, з якою найчастіше стикається кожен громадянин країни. Адже усі ми отримуємо свідоцтво про народження або паспорт, переважна більшість з нас реєструє право власності на житло або авто. Усе це – невеличка частина того масиву державних послуг, які надаються за наші гроші державою і носять назву адміністративних. Тому громадськість зацікавлена у якісній та прозорій процедурі їх отримання, з чим в Україні існують проблеми.

Невтішні реалії

Гадаю, із цим твердженням погодиться кожен громадянин, який хоча б раз у житті ставав одержувачем адміністративних послуг. Адже йому довелося зіткнутися з типовою ситуацією, коли не відомо, чому слід сплатити держмито саме в такому розмірі, який вказаний у квитанції, за ту чи іншу процедуру оформлення документа, та які саме довідки слід для цього подавати. Особливо часто такі речі виникають із наданням адміністративних послуг органами МВС. Яскравий приклад – видача закордонного паспорта. За його виготовлення, оформлення та видачу до ощадбанку слід сплатити держмито у розмірі 170 грн. Однак згодом виявляється, що додатково треба викласти з власної кишені ще 96 грн, нібито на ті ж самі витрати. «З якого це дива?», – запитуєте ви. На що в ОВІРі отримуєте безапеляційну відповідь: «Так треба!». Зустрічні запитання «За що і чому?», скоріш за все, залишаться проігнорованими бюрократами. Адже, на жаль, так вже у нас повелося, що держава не бажає відчитуватися перед своїми громадянами з приводу розцінок на адміністративні послуги.

Те саме можна сказати і про процедуру їх надання, яка не є прозорою та швидкою. Адже, як правило, ніколи не відомо напевно, які саме довідки та документи слід зібрати, щоб отримати той чи інший документ. Так, на банальне оформлення реєстрації за місцем проживання громадянину доводиться витратити досить багато власного часу та нервів. Чому? Тому що у нього після довготривалого очікування (через довжелезну чергу) прийому в паспортиста завжди можуть витребувати додаткові документи, приміром, квитанції про погашення боргу за квартплату. І довести, що це незаконно, буває занадто складно. Тому людям часто доводиться за отриманням цієї послуги приходити до паспортиста двічі, а то й тричі.

Загублені законопроекти

Звісно, такий стан справ не можна назвати нормальним. Тому не дивно, що однією з вимог Євросоюзу до України, яка збирається євроінтегруватися, є вжиття необхідних заходів із вдосконалення процедури надання адміністративних послуг. Такі завдання перед нашою державою ставилися ще з 2002 року, однак до сьогодні не вдалося реалізувати їх у повному обсязі. Хоча ще з 2008 року чекає ухвалення проект Адміністративно-процедурного кодексу, а з 2009 – законопроект «Про адміністративні послуги». Усі ці документи пройшли громадське обговорення на сайті Міністерства юстиції, отримавши високі експертні оцінки кращих європейських фахівців з адміністративного права і наприкінці травня 2011 року були ухвалені урядом України. Однак до парламенту вони чомусь так і не потрапили. Натомість з’явився інший законопроект під назвою “Про адміністративні послуги”, котрий був надісланий Президентом України Віктором Януковичем без якихось принципових новацій. У ньому йдеться про законодавчу фіксацію поняття “адміністративні послуги”, умови інформування громадян про їх отримання, основи для ведення реєстру та веб-порталу адміністративних послуг, необхідність створення центрів їх надання та заборону органам влади на “супутні послуги” з ксерокопіювання, ламінування тощо.

Попри це, в зазначеному законопроекті збереглося чимало прогалин, які стосуються оплати адміністративних послуг, їх розмежування на державні та муніципальні. Але найгірше в тому, що він не здійснює законодавче регулювання процедури (порядку) надання адміністративних послуг. Адже питання, які стосуються прав особи та обов’язків адміністративного органу, порядку подання заяв особою, витребування матеріалів та відомостей, оскарження прийнятих рішень, їх скасування/відкликання та виконання тощо, розглядаються у іншому документі – проекті Адміністративно-процедурного кодексу, який загубився дорогою від Кабміну до Верховної Ради.

До речі, як зазначає голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, саме такі законодавчі акти, які стосуються адміністративної процедури, а не послуг, існують в усіх розвинених країнах світу. «Адже саме адміністративно-процедурні закони обмежують свавілля чиновництва та є підставою для ефективного судового контролю за їх діяльністю, – упевнений він. – Крім того, вони дають відповідь на запитання: коли адміністративні послуги є платними, а коли безоплатними; хто і як визначає розмір плати за адміністративну послугу; як адмініструються відповідні кошти».

Рятівні реформи

Зі свого боку заступник голови правління Центру політико-правових реформ та експерт з публічної адміністрації Віктор Тимощук зазначає, що адміністративні послуги за кордоном здебільшого є платними. «Адже вважається, що вони надаються конкретній особі, а от податки ідуть на загальні суспільні потреби – освіту, медицину, охорону громадського порядку тощо, – пояснює він. – Однак, на відміну від України, за кордоном громадянам відомо, що конкретно закладено у вартість адміністративних послуг. До того ж, вони ненабагато дорожчі за ті, що надаються в Україні. Відрізняється лише зарплата наших громадян, яка є значно нижчою , ніж у країнах ЄС, США, Канаді».

Слід зазначити, що в Україні виправити ситуацію намагалися ще за уряду Юлії Тимошенко. «У 2009 році Кабмін зобов’язав перевести рахунки усіх надавачів адміністративних послуг до Держказначейства, а з 1 січня 2010 року забезпечити їх надання виключно бюджетними установами», – зазначає народний депутат, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань державного будівництва та місцевого самоврядування зазначила Ольга Боднар. – Відповідно до постанови Кабміну №33 від 2011 року, для такого ж завдання було визначено строк – 1 березня 2011 року. Однак зусилля уряду залишилися безрезультатними».

Це визнав і Президент Віктор Янукович на засіданні Комітету з економічних реформ 5 червня 2011 року, який вкотре дав уряду доручення розробити вичерпний перелік адміністративних послуг із визначенням їхньої вартості. От тільки виконати його навряд чи вдасться, оскільки кількість адміністративних послуг, яка надається представниками влади, коливається від кількох тисяч до кількох десятків тисяч. Розуміючи це, значна кількість громадських організацій звернулася до глави держави із закликом якнайшвидше внести на розгляд парламенту проект Адміністративно-процедурного кодексу України та проект Закону «Про адміністративні послуги». На їхню думку, саме такі дії стануть свідченням того, що влада налаштована на проведення справжньої адміністративної реформи в інтересах усього суспільства.

Інформація до роздумів

Антимонопольний комітет України підрахував статистику кількості і вартості платних послуг, які надаються в країні, для отримання усіляких дозволів, ліцензій, довідок, узгоджень тощо. Як виявилося, українці витрачають на це 20 мільярдів гривень на рік.

За даними АМК, лише в центральних органах влади людям пропонують майже 800 видів послуг. Із них у міністерствах – 244, у державних агентствах – 42, у різноманітних службах – 100, в інспекціях та інших держорганах – 408. Ще 2 тис. 760 послуг українці отримують на місцевому рівні. До цього числа входять адміністративні послуги, платні послуги, пов’язані з адміністративними, господарські та інші. До усього цього розмаїття відносяться послуги БТІ, МВС, платні медичні, ветеринарні, ритуальні послуги, дозволи на підприємницьку діяльність, послуги у сфері будівництва тощо. У 2010 році за все це українці віддали приблизно 20 млрд грн. З цієї суми майже 1,8 млрд грн коштували послуги, що надаються центральними органами виконавчої влади, і 18, 6 млрд грн – місцевими. За перше півріччя 2011 року 805,9 млн грн припадає на послуги центральних органів, 9,8 млрд грн – місцевих.

При цьому кількість послуг у регіонах помітно відрізняється.
Рекордсменом є Львівська область, де громадяни стикаються більш ніж із 11 тисячами послуг. З них трохи більше 3 тис. – адміністративні, 2 тис. 965 – платні послуги, пов’язані з адміністративними. Найменше, трохи більше тисячі послуг, в АМК нарахували в Криму. Водночас, згідно з інформацією, яку озвучив глава АМК Василь Цушко, в більшості органів влади відсутні стандарти надання адміністративних послуг. Як приклад він навів Донецьку область, де місцеве Державне управління охорони навколишнього природного середовища в 2010 році за однакову послугу брало плату з різних споживачів, що відрізнялася в 7 разів (від 204 грн до 1 тис. 428 грн).

Серед порушень, встановлених АМК, зафіксовано завищення плати за адміністративні послуги. Зокрема, Василь Цушко звернув увагу на послугу періодичного медогляду водіїв транспортних засобів. Як виявилося, вона включає визначення групи крові й резус-фактора, які і так відомі, оскільки визначаються при народженні і впродовж життя не змінюються. При цьому на це відводиться 27% загальної вартості послуги медогляду.

Адміністрація Президента України називає ще більші цифри. Зокрема, за словами першої заступниці глави президентської канцелярії Ірини Акімової, у 2010 році органи центральної влади отримали за адміністративні послуги 14 мільярдів гривень, а у регіонах – ще 20 мільярдів. Тобто разом виходить вже 34 мільярди гривень. Погодьтеся, такі суми є надто вражаючими, особливо, якщо порівняти їх з річними витратами України на армію (13,6 мільярда гривень) та охорону здоров’я (7,7 мільярда).

Олександра Тимощук

Теги: