Голова ЦВК Володимир ШАПОВАЛ напередодні Дня Незалежності України провів брифінг для журналістів, під час якого презентував книгу, яку скромно назвав брошурою, – «Історія Основного Закону: конституційний процес в Україні у 1990-1996 роках». Протягом майже двох годин В. Шаповал ділився своїми думками з приводу конституційного процесу в Україні та виборчого законодавства. І, зокрема, люб’язно погодився відповісти на запитання кореспондента «ЮВУ».

«Зміни до Конституції мене шокували»

– Володимире Миколайовичу, то що ж спонукало вас узятися до роботи над цією книгою?

– Нам здалося, що ми маємо право про це писати, бо ми з моїм співавтором довгий час були в конституційному процесі (і В. Шаповал, і А. Корнєєв у 1994-1996 році входили до складу робочої групи Конституційної комісії, яка готувала проект Конституції. – Ред.) так званими «літературними неграми» І те, що потім відбувалося з Конституцією, ми не лише спостерігали, а якоюсь мірою і брали участь у тих подіях, працювали разом у Конституційному Суді. І от зараз ми виходимо, можливо, на якийсь новий етап цього процесу, і продовжуються всілякі спекуляції.

– Які саме?

– Дуже багато з’явилося людей, які говорять те, чого не було.

– На якому матеріалі написана ця книжка?

– На матеріалі стенограм засідань Верховної Ради, коли обговорювалися питання Конституції, стенограм Конституційної комісії, живих свідчень, оцінки роботи різних структур і комісій, робочих груп, так чи інакше інфільтрованих у цю роботу. Я думаю, що у принципі ми були об’єктивними у своїх оцінках. Ми нікого не забули. Можливо, там є певні пристрасті, когось ми не зовсім сприймаємо, але якихось прямих характеристик уникали. Окрім того, нашим завданням було згадати тих, хто писав цей проект і кого вже немає серед нас, і віддати їм шану (книжка присвячена памяті В.Б. Авер’янова, Ф.Г Бурчака, В.В Копєйчикова та В.Ф. Погорілка. – Ред.).

– Через рік почнеться виборчий процес. Чи можете Ви певним чином прокоментувати підготовку до нього?

– Я виходжу з чинного закону, бо всі проекти, прожекти є абстракцією. Одначе підготовка до виборів уже супроводжується певними законодавчими рішеннями. Пам’ятаєте, як у Аркадія Райкіна: «Дайте нам довідку, що нам потрібна довідка». От приблизно у такому режимі у нас іноді коригується Конституція. Так от, останні зміни, внесені єдиним, як на мене, легальним шляхом – прийняттям 1 лютого 2011 року Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо проведення чергових виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», стосуються саме виборчої проблематики. І там є кілька таких сюжетів, які мене особисто і здивували, і насторожили, навіть і шокували як юриста: безпосередньо майбутні парламентські вибори і конституційний процес на нинішньому його етапі.

«Феноменальне явище: Конституційний Суд відновив положення Конституції»

– Цікаво. І як би Ви охарактерзували цей процес у часових межах із червня 1996 року і до сьогодні?

– Коротко: це процес гвалтування Конституції. Майже безперервний.

– Різко…

– Я відповідаю за свої слова. Гвалтування різними органами, різними посадовими особами…

– Включаючи і Конституційний Суд?

– Зокрема і його, який повинен плекати Конституцію, але так, на жаль, воно відбувалося.

– Можете конкретизувати, які саме речі Вас насторожили і шокували?

– Для мене як юриста, який достатньо давно фахово займається конституційним правом, або, як кажуть, практикою конституціоналізму, було шоком, коли до Перехідних положень вносяться зміни. Як свідчить практика розвинутих порівняно з Україною країн, це положення, які мають тимчасовий характер. Я вже не кажу про те, що у нас такий собі подвійний кульбіт відбувся: Верховна Рада, прийнявши цей закон, продовжила строк своїх повноважень. Я думаю, що це неприйнятно з точки зору стерильної юриспруденції. І ще один момент. У законі є цікава констатація, на яку ніхто не звертає уваги. Оці Перехідні положення – п.п. 15 і 16 – до чинного розділу Перехідних положень містять дуже своєрідну, я би сказав, красномовну форму. От послухайте, наприклад, п. 15: чергові вибори до Верховної Ради України після відновлення положень Конституції в редакції… ну, і так далі. Ми маємо юридичний факт, констатований законом і уже вживлений у Конституцію, що у нас відбулося відновлення положень Конституції. А хто відновив? Конституційний Суд. Який не має повноважень відновлювти положення Конституції. Феноменальне явище. У світі існує лише одна достатньо екзотична країна – Колумбія, у конституції якої є положення, згідно з яким можна вносити Національним конгресом зміни до чинної конституції А чинна конституція була прийнята після чергового перевороту і це положення жодного разу не застосовувалося. Отже, там розуміють, що це дурниця.

«Зараз усе передбачувано»

– Ви вважаєте чинну владу нелегітимною?

– Я такого не говорив. Я взагалі розрізняю слова «легітимність» і «легальність». Можливо, я трохи звужено трактую, але легально – це те, що відбулося на підставі формального закону, а легітимно те, що ставиться під сумнів, причому на суспільному рівні. Якщо існує суспільна проблема визнання законності або правильності, то це якраз питання нелегітимності.

– То ж і я про це…

– У широкому сенсі можна говорити, що дійсно створено проблему. Навіть оцей реверс або, як сказано, поновлення дії Конституції 1996 року нібито поставило під сумнів усе, що відбувалося в Україні протягом періоду між груднем 2004 року і до прийняття рішення Конституційним Судом 10 вересня 2010 року. Це очевидно. І це саме питання легітимності. Якщо виникають сумніви у юристів… ну, скажу відверто, слава Богу, юристи – не переважна більшість суспільства, тому що взагалі неможливо було би жити через постійніі загадки, що їх вони продукують… тож коли у них виникають сумніви – то це проблема. І якщо ці сумніви будуть насаджуватися у суспільній свідомості – це питання якраз оцінки влади. Будь-якої.

– Виходячи з такої оцінки, можемо спрогнозувати, якими будуть наступні вибори і чи взагалі вони відбудуться?

– Зараз ми маємо справу з більшою прогнозованістю, ніж раніше. Я не хотів би давати якісь оцінки. Раніше дійсно важно було уявити, яким може бути введений нормативний акт – якийсь там указ чи постанова уряду. Зараз усе передбачувано. І оця передбачуваність, очевидно, має позитив. Виборче законодавство для мене – найбільш політична частина конституційного права. Це рафінована чи кристалізована політика. Немає політичної сили, яка би, знаходячись при владі, не хотіла виборчого закону, який би задовольняв її інтереси і забезпечував їй якісь додаткові бонуси на виборах. Інша справа, наскільки це стає, як кажуть, ідефіксом. наскільки проявляється і якими засобами діє. Чим мені, наприклад, імпонують західні демократії: там достатньо банальні, вульгарні речі, але їх не називають, такий собі політес. У нас без докорів сумління обговорюються речі, які свідчать про те, що ми маніпулюємо політичною свідомістю, і це вважається цілком нормальним. Я думаю, все, що задеклароване, буде реалізовано.

«Нам не потрібен закон про лідера нації»

– Що Ви маєте на увазі?

– Декларацію про вибір виборчої системи. Зокрема, стосовно прохідного відсоткового бар’єра, який буде саме тим, котрий пропонується, тобто у межах 5 відсотків. Тут повинна бути адекватність відсоткового бар’єра і стану політико-партійної системи. Хоча, проживши у цій країні двадцять років, я не можу відкидати якихось екзотичних подій.

– А як Ви ставитеся до змішаної системи?

– Я не є її прибічником. Бо мені здається, це буде такими собі вихилясами. Ми неодноразово декларували, що нам потрібно створювати реальну партійну систему, тож треба робити відповідні кроки.

– І який крок, по-вашому, правильний?

– Пропорційна система з відкритими списками, з преференціями. На 450 народних депутатів – 20-30 виборчих округів. Тоді буде вибір у виборця, який, на відміну від закритих списків, де втрачає своє соціальне покликання, матиме статус громадянина з правом голосу.

– З виборчого закону прибрали «противсіхів». Наскільки це, на Вашу думку, сприятиме об’єктивності голосування і чи не є це порушенням права виборців?

– Знаєте, вибір завжди є, можна просто прийти і перекреслити бюлетень. Ясно, що це своєрідний спосіб стимулювння виборців. Порушення я тут не бачу. Звичайно, це спосіб покращити ситуацію та набути більших результатів для тих, хто має можливість такий спосіб запровадити. Це є протест або абсентеїзм, від латинського absentis – відсутній чи англійського аbsenteeism, тобто ухиляння виборців від голосування. Людина може прийти на вибори, і якщо вона добре підготовлена і рівень виборчої свідомості у неї високий, – просто перекреслити бюлетень. Але такий спосіб прихований, закамуфльований, а коли є противсіхи – це означає відсутність у суспільстві політикуму.

– Зараз багато хто пропонує провести вибори президентські та до парламенту одночасно. Ваша думка?

– Вибори мають відбуватися тоді, коли вони мають відбуватися за законом. Як юриста мене хвилюють посили, коли запускається теза: мовляв, давайте у 2015 році разом оці вибори й проведемо. Ну як?! Продовжимо ще раз депутатам строк? Такий собі «довгий парламент»? І ці тези серйозно обговорюються! Їх треба просто таврувати, бо це неможливо. Тому що ми тоді встанемо в ряд із Таджикистаном, Узбекистаном, Казахстаном або Туркменистаном. Залишиться лише прийняти закон про лідера нації. Нам такий закон не потрібен.

Розмовляв Любомир ШЕВЧЕНКО

Теги: