Володимир НАГРЕБЕЛЬНИЙ,
директор Центру банківського права
при Інституті держави і права
ім. В. М. Корецького НАН України,
кандидат юридичних наук,
член-кореспондент НАПрН України

Виникнення проблеми щодо правомочності Національного банку України (НБУ) при запровадженні мораторію на виконання зобов’язань банківської установи передусім пов’язано з неоднозначним тлумаченням окремих норм банківського законодавства України. Йдеться, зокрема, про норми законів України «Про банки і банківську діяльність» та «Про Національний банк України», які визначають правовий статус НБУ і регулюють його відносини з банківськими установами.

Правовий статус НБУ

На сьогодні правовий статус НБУ визначений статтями 99 і 100 Конституції України, Законом «Про Національний банк України» та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, статтею 61 Закону «Про Національний банк України» передбачено, що одним із завдань НБУ є державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України «Про банки і банківську діяльність» як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду.

Згідно зі ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» НБУ здійснює державне регулювання діяльності банків у формах адміністративного (реєстрація банків і ліцензування їх діяльності, встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків, застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру, нагляд за діяльністю банків, надання рекомендацій щодо діяльності банків) та індикативного регулювання (встановлення обов’язкових економічних нормативів, визначення процентної політики, рефінансування банків, управління золотовалютними резервами тощо).

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про Національний банк України» головною метою банківського регулювання та нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників та кредиторів. Крім того, на НБУ покладено функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків лише у межах та в порядку, передбачених законодавством України. Отже, НБУ, як слідує з наведених положень, є центральним органом державної влади з особливими повноваженнями, що поширюються на банківську сферу, здійснює нагляд за іншими банками, а також застосовує заходи впливу на них у передбачений законом спосіб.

Заходи впливу на банківську установу

Більш детально мету, організацію, підстави нагляду, обсяг і зміст функції банківського нагляду регламентовано норами ст. 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, відповідно до ч. 1 ст. 67 цього Закону метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках. При здійсненні банківського нагляду НБУ має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів НБУ для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному здійсненню банківської діяльності.

Порядок застосування та перелік заходів впливу на банківську установу передбачений ст. 73 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ, або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати відповідні заходи впливу. До числа таких заходів відносяться видання НБУ розпорядження щодо призначення тимчасової адміністрації банківської установи.

Щодо конкретного банку, серед іншого, НБУ може запроваджувати мораторій на задоволення вимог кредиторів такого банку. Визначення поняття мораторію у банківській сфері міститься у ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою мораторієм вважається зупинення виконання банком зобов’язань перед кредиторами та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань.

Основні ознаки мораторію в банківській сфері

Порядок та умови запровадження мораторію в банківських установах регулюються нормами глави 15 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, ст. 85 цього закону передбачено, що право запровадження мораторію, як і право призначення тимчасової адміністрації банківської установи, належить НБУ, який під час призначення тимчасової адміністрації банку має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Системне тлумачення наведеної норми дає підстави стверджувати, що в ч. 1 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено два види мораторію: повний – тобто той, який стосується усіх зобов’язань банківської установи перед кредиторами, та частковий – тобто той, який стосується окремих зобов’язань банку. Водночас ч. 3 ст. 85 цього закону встановлено, які зобов’язання банку не можуть бути предметом мораторію. Так, мораторій не поширюється на зобов’язання, які пов’язані з обслуговуванням господарської діяльності банку, у тому числі виплатою заробітної плати, авторської винагороди, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю працівників банку, а також вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, соціальних допомог у межах встановлених тимчасовим адміністратором лімітів. При цьому необхідно зауважити, що дана норма Закону України «Про банки і банківську діяльність» була викладена у новій редакції згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків» від 24 липня 2009 р., який набрав чинності з 5 серпня 2009 р.

У зв’язку із зазначеним при застосуванні відповідних норм законодавства України про банки і банківську діяльність варто враховувати загальноправове визначення мораторію як «відстрочення виконання зобов’язань, що встановлюються державою на певний строк або до припинення обставин надзвичайного характеру; може поширюватись на всі зобов’язання, деякі їх категорії або на окремих боржників» (Юридична енциклопедія, т. 3, с. 770 // Юридична енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : «Укр. енцикл.», 2001).

Наведене дає можливість констатувати, що мораторій у банківській сфері характеризується такими основними ознаками: 1) він запроваджується виключно НБУ у разі призначення тимчасової адміністрації банку; 2) у будь-якому випадку його суб’єктом є конкретний банк; 3) предмет мораторію складають усі зобов’язання, стороною яких є банк (за винятком тих, що визначені ч. 3 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), або ті, які визначені НБУ; 4) мораторій завжди є тимчасовим явищем.

Виходячи з положень законодавства про роль і функції НБУ

Повноваження центрального банку країни щодо діяльності банківських установ визначаються також Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, яке затверджене постановою Правління НБУ від 28 серпня 2001 р. № 369. Відповідно до п. 2.3 Положення постановою Правління НБУ при призначенні тимчасової адміністрації може вводитись повністю або частково мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Згідно з п. 5.10 вказаного ж Положення виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, повинно забезпечити усунення причин, що зумовили запровадження тимчасової адміністрації, накопичення протягом строку дії мораторію коштів у сумі, достатній для задоволення вимог кредиторів, а також стабілізації діяльності банку, а нормами глави 7 цього ж Положення врегульовано порядок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів банку. Серед іншого передбачається, що протягом дії мораторію: а) забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України; б) не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання або неналежне виконання зобов’язань перед кредиторами і зобов’язань щодо сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів (п. 7.5 Положення).

Разом з тим, чинне банківське законодавство України не містить положень про те, на яку саме частину зобов’язань поширюється дія мораторію і які види зобов’язань можуть підлягати мораторію та не передбачено будь-яких формальних критеріїв поділу зобов’язань банку при прийнятті рішень НБУ. Тому, виходячи з наведених вище положень законодавства про роль і функції НБУ, він має діяти виходячи зі своїх повноважень та поставлених завдань, а відтак може самостійно обирати ступінь та форму впливу на відповідну банківську установу в межах тих, які визначені законодавством.

Отже, НБУ при запровадженні мораторію вправі встановлювати усі або частину зобов’язань, які є предметом такого мораторію. При цьому дія мораторію обмежена виключно положенням ч. 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а яка саме частина зобов’язань є предметом мораторію, має визначатись банківською установою.

Теги: