Володимир ЗЕЛЕНЕЦЬКИЙ,
академік НАПрНУ, доктор юридиних наук,
заслужений діяч науки і техніки України,
професор кафедри кримінального процесу
Національної юридичної академії
імені Ярослава Мудрого

У «Юридичному віснику України» (див. № 45 за 2010 рік) вийшла друком стаття C.B. Слінька «Треба бачити науку у собі, а не себе у науці», де він, заперечуючи факт плагіату у своїй дисертації, про що я писав раніше (Зеленецький B.C. Плагіатори атакують ВАК // Юридичний вісник України. – 12-18 червня 2010 р. – № 24. – С. 6-7), звинувачує мене у плагіаті, зводить наклеп, займається фальсифікаціями і брехнею.

Плагіат

C.B. Слінько пише про те, що «при написанні своїх монографій B.C. Зеленецький списує текст з російських видань. У 1999 році Кальницький В.В. захистив дисертацію «Восстановление утраченных уголовных дел». I B.C. Зеленецький у 2002 р. видає монографію: Зеленецький B.C., Кузьмінова В.Ю. «Технология восстановления (реконструкция) утраченных уголовных дел».

З цього приводу зазначу, що перед тим, як писати таке, слідувало би навести хоч якісь довідки про згадувані ним наукові праці та їх авторів. Володимир Васильович Кальницький – кандидат юридичних наук, професор, начальник кафедри кримінального процесу Омської академії МВС Росії – закінчив ад’юнктуру Московської вищої школи МВС СРСР ще у 1982 році (а не у 1999, як пише «доктор наук») і цього ж року захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. А дисертацію «Восстановление утраченных уголовных дел» не у 1999, а у 2001 році захистила у Омську Надія Павлівна Єфремова.

Науковим керівником, а не автором, по дисертації був В.В. Кальницький.

У В.Ю. Кузьмінової тема кандидатської дисертації «Проблеми процесуальної реконструкції (відновлення) кримінальних справ» затверджена у 1995 році і захищена у 2001 році за уточненою темою «Правові та наукові основи відновлення (реконструкції) втрачених кримінальних справ». Публікації за темою дисертації В.Ю. Кузьмінова почала робити з 1995 року, будучи ад’юнктом Університету внутрішніх справ. При чому дві публікації зроблені нею у цьому університеті, про що має бути відомо і C.B. Сліньку – на той час доценту кафедри. Порівняння навіть планів дисертаційних досліджень В.Ю. Кузьмінової і Н.П. Єфремової дає підстави стверджуватие, що тексти їх не збігаються.

Спочатку C.B. Слінько у статті пише, що я списав дисертацію у В.В. Кальницького (чи у Н.П. Єфремової?) і видав її як свою монографію, а далі у тій же статті, що я привласнив працю своєї учениці В.Ю. Кузьмінової (я був у неї науковим керівником) шляхом видання у співавторстві цієї монографії. Зазначу, що назви дисертації останньої та монографії не збігаються. Після захисту дисертації, матеріал, що у ній містився, був суттєво доповнений за рахунок включення положень, розроблених особисто мною. У зв’язку із цим і назва монографії, порівняно із назвою дисертації, була змінена. Тому я мав повне право на те, щоб бути співавтором названої монографії. До речі, Н.П. Єфремова та її науковий керівник В.В. Кальницький видали спільну книгу (навчальний посібник) «Восстановление утраченных уголовных дел» ще за рік до захисту дисертації Єфремовою.

Щодо «списування мною дослівно» книги Ф.М. Кудіна і Р.В. Костенко, виданої ними у Краснодарі у 2000 році, і видання її як своєї монографії зауважу таке. Сканування текстів моєї книги, яку я «дослівно переписав», та книги, із якої я «переписав», і порівняння їх за допомогою комп’ютерної техніки на предмет збігу дозволило встановити, що збігаються найчастіше слова «доказ» («докази») і «кримінальний процес» у різноманітних відмінках. Збігу трьох слів підряд у текстах не виявлено. Якщо Слінько виявив там плагіат, то нехай доведе це, покаже наглядно, як це зробив я у випадку із плагіатом у його дисертації.

Отже, мої монографії, про які йдеться у статті C.B. Слінька, не містять ознак плагіату.

Наклеп

Згідно з довідкою Національної академії правових наук України Ф.М. Кудін ні у 2005 році, як пише горе-доктор наук, ні у будь-які інші роки, тобто ніколи, не звертався до академії із вимогами «розібратися» зі мною за начебто вчинений плагіат. Факт звернення цього автора до НАПНУ – це черговий безглуздий наклеп C.B. Слінька.

Фальсифікації

Твердження C.B. Слінька про заперечення експертами і Президією ВАКу України випадків плагіату в його дисертації спростовується висновками незалежного спеціаліста у сфері захисту прав інтелектуальної власності. Згідно з цими висновками у «докторській дисертації» (ну не можу дозволити собі писати про цю купу паперу як про дисертацію, тобто без «лапок») Слінька є 131 фрагмент плагіату, а загальний його обсяг складає 16, 2 % (і це лише дослівне переписування!).

Можна припустити, що я через якісь суб’єктивні причини зводжу наклеп на C.B. Слінька. Але ж спеціаліст явно не зацікавлений в умисному наданні фактів, що не відповідають дійсності.

Слінько не гребує і прямим перекручуванням фактів. Так, він звинувачує мене у тому, що я не знаю прізвища російського ученого К.Ф. Куценка, а пишу у статті «Гузенко». І це при тому, що саме я виявив у «дисертації» Слінька факт неодноразового неправильного написання ним прізвища професора К.Ф. Куценка! А у статті лише констатую цей факт. Щодо знання прізвищ учених зазначу, що і у пасквільній статті, так само як у дисертації, C.B. Слінько плутає прізвища відомих учених-процесуалістів. Так, Ф.М. Кудіна він двічі називає «Кудріним».

Фальсифікації та перекручування з метою уникнути відповідальності у вигляді позбавлення диплома доктора наук за плагіат, вчинений в особливо великих розмірах, стало кредом C.B. Слінька. Заради того, щоб диплом доктора наук, отриманий внаслідок плагіату, маніпуляцій і корупційних дій працівників і керівництва ВАКу, залишився у нього, Слінько вводить в оману не лише науковців, а й редакцію поопулярної у державі газети «Юридичний вісник України». Мета одна – відволікти увагу наукової громадськості від проблеми, що виникла у нього і його наукового консультанта у зв’язку із виявленням мною факту плагіату.

Отже, замість того, щоб спростувати викладені мною факти плагіату посторінково або поступово за кожним із 131 його фрагментів, C.B. Слінько включає фантазію і пише вигадані ним факти. Хоча у мене є великий сумнів, що статтю він написав сам. Інтелектуальний і науковий рівень C.B. Слінька не дозволяє йому сформулювати грамотно, із дотриманням правил лексики і граматики жодного речення.

Від плагіату, що складається із 131 фрагмента (16,2 %) із трьох робіт уже не відмитися, тим паче із використанням порочних, наклепницьких засобів. Відмитись не допоможе навіть витягування із архівів (це ж треба так постаратися !) факту наявності у моєму атестаті «трійки» з математики.

Що стосується мого «переходу» у спеціальність 12.00.08, то діапазон моїх знань дозволяє досліджувати не лише загальну теорію боротьби зі злочинністю, а й інші, у тому числі філософські проблеми, що ніяк не позбавляє мене статусу процесуаліста. Це підтверджується наявністю диплома кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09, а також наявністю більше 200 наукових праць, присвячених актуальним проблемам кримінального процесу.

Я би ніколи не опустився до відповідей на безглузді звинувачення з боку плагіатора у тому, чого немає і не могло бути, і що легко перевіряється документально. Але мене непокоїть те, що диплом доктора юридичних (!) наук та ще й у галузі кримінального процесу отримує людина, яка займається плагіатом, а коли попадається на цьому, то ще й нахабно відбивається від звинувачень шляхом наклепу та фальсифікацій.

Хоча публікація C.B. Слінька надуманих ним «достовірних даних» має і позитивний момент. Тепер у мене з’явився офіційний привід для звернення до суду з метою їх спростування.

Диплом доктора юридичних наук у С.В. Слінька – це величезний ляпас науці взагалі і юридичній науці зокрема, а також і всім науковцям.

Теги: