Сергій ТЕНЬКОВ,
доктор філософії у галузі права,
спеціально для «ЮВУ»

Прийнято довгоочікуваний Закон України «Про безоплатну правову допомогу» (далі – Закон). Він визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії.

Мета прийняття

Основним завданням Закону є створення ефективної системи надання безоплатної правової допомоги з метою реалізації встановленого статтею 59 Конституції України права кожного на правову допомогу.

На сьогодні в Україні врегульовані питання надання безоплатної правової допомоги лише в кримінальних справах відповідно до положень Кримінально-процесуального кодексу України. Щорічно законами України про Державний бюджет України передбачаються кошти на надання правової допомоги за бюджетною програмою «Надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави».

Загалом у багатьох законах України передбачено право на правову допомогу для різних категорій осіб. Зокрема, йдеться про закони «Про охорону дитинства», «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», «Про біженців», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» тощо.

Хто ж має право на безоплатну правову допомогу?

Перелік осіб з правом на безоплатну правову допомогу залежить від виду правової допомоги, якої вони потребують, – первинної або вторинної (класифікація встановлена Законом).

Відповідно до ст.8 Закону на безоплатну первинну правову допомогу мають право усі особи, які перебувають під юрисдикцією України, тобто тут не мають значення статки та соціальний статус особи, яка звернулась по допомогу.

Відповідно у ст.7 встановлюється поняття такої правової допомоги. Це вид державної гарантії, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Безоплатна первинна правова допомога включає такі види правових послуг:

1) надання правової інформації;

2) надання консультацій і роз’яснень з правових питань;

3) складення заяв, скарг та інших документів правового характеру (крім документів процесуального характеру);

4) надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації.

Встановлюється певний порядок подання звернень про надання безоплатної первинної правової допомоги та закріплюється обов`язок органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування надавати таку допомогу.

Якщо коротко, то безоплатна первинна правова допомога має включати консультування та складання різноманітних скарн та заяв, крім судових. Предмет консультування визначено, зокрема, посиланням на поняття правової інформації. Це поняття розкривається у ст.17 Закону України «Про інформацію» — будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Фахівці звертали увагу, що незрозумілою лишається різниця між наданням «правової інформації» та наданням «консультацій і роз’яснень з правових питань». Конкретизації потребують дії, виконання яких вимагається у разі надання первинної правової допомоги щодо «надання допомоги в забезпеченні доступу особи до вторинної правової допомоги та медіації». Що таке «медіація» з тексту Закону не зрозуміло.

Окрему категорію складають особи, які мають на безоплатну вторинну правову допомогу.

Згідно зі ст.14 Закону право на безоплатну вторинну правову допомогу мають, зокрема, такі особи:

1) особи, у яких середньомісячний сукупний дохід їхньої сім’ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України “Про прожитковий мінімум” для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, — захист від обвинувачення; здійснення представництва своїх інтересів в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами;

2) діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, діти, які можуть стати або стали жертвами насильства в сім’ї — такий само обсяг правових послуг, як до попередньої категорії;

3) ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, особи, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, — на правові послуги, стосовно питань, пов’язаних з їх соціальним захистом.

Усього Законом передбачено 12 різних категорій осіб, які мають на безоплатну вторинну правову допомогу.

На підставі ст.13 Закону безоплатна вторинна правова допомога — вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Хто має надавати безоплатну правову допомогу?

Відповідно до ст.9 безоплатна первинна правова допомога має надаватись:

1) органи виконавчої влади;

2) органи місцевого самоврядування;

3) фізичні та юридичні особи приватного права;

4) спеціалізовані установи.

Втім, перелік, наприклад, вищезгаданих фізичних та юридичних осіб приватного права потребує, на наш погляд, додаткових роз’яснень і уточнень. Системний аналіз тексту Закону, зокрема ч.8 ст.12, дає підстави стверджувати, що до цієї категорії належать адвокати, інші фахівці у відповідній галузі права, відповідні адвокатські та юридичні фірми. Їх участь у наданні безоплатної первинної правової допомоги має здійснюватись на підставі відповідного договору про надання первинної правової допомоги (ч.8 ст.12).

При буквальному тлумаченні вищенаведеного виходить, що фізичні та юридичні особи приватного права (у т.ч. адвокати) можуть брати участь у наданні безоплатної первинної правової допомоги лише добровільно, після укладанні відповідного договору з іншими суб’єктами надання такої допомоги (органами виконавчої влади, місцевого самоврядування тощо). До такого висновку можна дійти на підставі системного аналізу положень ч.1 ст.10, ч.8 ст.12 Закону. Втім, належної чіткості з цього питання відповідні норми Закону не містять, отже, можливе й інше тлумачення зазначених норм. Характерно, що на відміну від положень закону про вторинну правову допомогу розділ про первинну правову допомогу не містить окремої норми про права суб’єктів надання такої допомоги, зокрема, у частині оплати своєї праці.

Відповідно до ст.15 Закону безоплатна вторинна правова допомога має надаватись:

1) центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги;

2) адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі за контрактом;

3) адвокатами, включеними до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі на підставі договору.

На підставі ч.1 ст.21 і ч.1 ст.22 можна дійти висновку, що участь адвокатів у наданні безоплатної вторинної правової допомоги є їхнім обов’язком (Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги адвоката призначає). Під час призначення адвоката враховуються його спеціалізація, досвід роботи, навантаження, складність справ, у яких адвокат бере участь. Судячи з усього, наступна оплата праці адвоката, фахівця з права має здійснюватись за відповідним договором чи контрактом. Це передбачено у п.8 ч.1 ст.25 — суб’єкт надання безоплатної вторинної правової допомоги має право на належну оплату діяльності з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Законом передбачене створення такої спеціальної установи, як Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги. Міністерство юстиції України до 1 січня 2013 року має утворити такі центри при головних управліннях юстиції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги з 1 січня 2013 року забезпечують надання правової допомоги особам, зазначеним у пунктах 3-7 частини першої статті 14 цього Закону.

До початку надання центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги такої допомоги особа, яка провадить дізнання, слідчий чи суд призначають захисника через адвокатські об’єднання, а на території адміністративно-територіальних одиниць, на якій центри розпочали надання такої допомоги, — через зазначені центри.

Хто буде платити?

Безоплатна правова допомога є безкоштовною для тих, хто за нею звертається, а не для тих, хто таку допомогу надає. Втім, як вже зазначалося вище, відповідні норми Закону потребують додаткових роз’яснень.

На підставі ст.29 Закону фінансування безоплатної первинної правової допомоги здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету України на утримання відповідних органів виконавчої влади, місцевих бюджетів та інших джерел. Фінансування безоплатної вторинної правової допомоги здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету України. Що стосується адвокатів, то поки зберігає свою чинність ст.12 Закону України «Про адвокатуру» — у разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Теги: