Василь ФАРИННИК,
начальник Головного слідчого управління МВС,
генерал-майор міліції,
заслужений юрист України

Удосконалення кримінально-процесуального законодавства у напрямі його демократизації й приведення у відповідність з Конституцією України стало одним з вагомих етапів здійснення судово-правової реформи, реформи кримінальної юстиції України. Правова реформа, що покликана гармонізувати кримінально-процесуальне законодавство відповідно до міжнародних стандартів, зумовила перегляд низки положень різних галузей права, у тому числі й кримінально-процесуального.

Обґрунтування необхідності прийняття КПК

Сьогодні Україна, як ніколи, потребує прийняття нового Кримінально-процесуального кодексу. Необхідність прийняття нового КПК України зумовлена економічними, соціальними та політичними змінами в нашій державі. Діючий більше п’ятдесяти років КПК 1960 р. зазнав численних змін та доповнень, але не всі вони сприяли поліпшенню судочинства. Впродовж усього часу незалежності України постає одне питання: яким бути КПК України, щоб, з одного боку, відповідати європейським стандартам, а з іншого – слугувати надійним засобом захисту прав, свобод та законних інтересів конкретної особистості нашої держави.

Відомо, що новий КПК України – це засіб та спосіб реалізації норм Кримінального кодексу нашої держави. Невдале використання цього інструменту (КПК України) зводить нанівець навіть найкращі та найпрогресивніші ідеї, які можуть бути закладені в кримінальному законодавстві України. Особливо, коли це стосується безпеки людини, охорони її життя і здоров’я, честі і гідності, прав та свобод особи або коли йдеться про недоторканність особи.

Існуюча в Україні система не забезпечує ані належного захисту прав людини, ані ефективної та результативної системи відправлення правосуддя та боротьби із злочинністю. Вона не відповідає європейським стандартам і одночасно не користується підтримкою або повагою з боку громадян нашої держави.

Цілком очевидно, що лише досконале кримінально-процесуальне законодавство, яке базується на сучасних досягненнях вітчизняної кримінально-процесуальної науки та передової правозастосовчої практики, може слугувати надійним захистом прав, свобод та законних інтересів людини, а недосконалий КПК – призвести до їх порушення, завдати шкоди як конкретній особі, так і суспільству та нашій державі.

З травня поточного року Україна вперше за 16-річну історію членства приступила до головування в Комітеті Міністрів Ради Європи. Це підтверджує високу довіру європейської спільноти до нашої держави та визнання її дійсно правовою.

У зв’язку із зазначеним особливої актуальності набувають питання щодо виконання Україною вимог міжнародних зобов’язань.

Адже ще п. 11.5 Висновку Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 (1995) «Щодо заявки України на вступ до Ради Європи» однією з умов надання Україні статусу «члена Ради Європи» визначено необхідність «протягом року з дня вступу до Ради Європи» прийняти новий Кримінально-процесуальний кодекс. Аналогічне завдання було визначено й у інших резолюціях Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1244 (2001), № 1513 (2001), № 1346 (2003), №10676 (2005) № 1755 (2010). До того ж відповідно до п. 7.3.7 Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи від 04.10.2010 № 1755 («Функціонування демократичних інституцій в Україні») Асамблеєю закликано органи влади України якнайшвидше ухвалити КПК та звернутися за експертизою цього Кодексу до Венеціанської комісії, а також врахувати будь-які можливі зауваження до його остаточного ухвалення.

Ми поділяємо стратегічні плани Президента України В.Ф.Януковича щодо прийняття у найкоротші строки Кримінально-процесуального кодексу. Але й зрозумілим є те, що прийняття одного КПК буде замало. Тому в процесі реформування є очевидною потреба прийняття в новій редакції ряду таких законів, як «Про прокуратуру», «Про органи досудового розслідування і статус слідчих», «Про міліцію», «Про адвокатуру» тощо.

Робота МВС над проектом КПК

У Міністерстві внутрішніх справ створено Робочу групу з підготовки пропозицій щодо реформування кримінально-процесуального законодавства України (Розпорядження МВС від 17.11.2010 № 1081), до складу якої увійшли досвідчені працівники ОВС, фахівці Ради національної безпеки та оборони України, провідні вітчизняні вчені-процесуалісти Національної академії внутрішніх справ, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого».

З урахуванням практики провадження кримінального судочинства та наукових напрацювань на основі проекту КПК під реєстраційним № 1233 Робочою групою МВС підготовлено проект Кримінально-процесуального кодексу України, який було направлено до владних інституцій.

Питання реформування кримінально-процесуального законодавства неодноразово розглядалися за участю його представників на нарадах, семінарах, конференціях, круглих столах тощо.

Так, 25 травня 2011 року у Національній академії внутрішніх справ (м. Київ, пл. Солом’янська, 1) на базі кафедри кримінального процесу було проведено круглий стіл на тему “Проблеми реформування кримінально-процесуального законодавства України на сучасному етапі”.

Метою заходу було визначено обговорення загальнотеоретичних і прикладних питань удосконалення кримінально-процесуального законодавства України як складової частини реалізації Концепції реформування кримінальної юстиції України, затвердженої Указом Президента України від 8 квітня 2008 року № 311.

У роботі круглого столу, окрім мене, взяли участь: перший заступник Генерального прокурора України, державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України Кузьмін Р.Р.; ректор Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, член-кореспондент НАПрН України, генерал-лейтенант міліції Коваленко В.В.; завідувач кафедри теорії діяльності та управління в органах прокуратури Національної академії прокуратури України, доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України Литвак О.М.; професор кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України Костицький М.В.; проректор з підготовки кадрів для судових органів Національної школи суддів України, кандидат юридичних наук, професор Кучинська О.П.; керівник Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБО України, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, заслужений юрист України Романюк Б.В.; начальник кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ, доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, полковник міліції Удалова Л.Д. та інші провідні фахівці.

Під час доповідей і виступів учасниками обговорювалися актуальні питання удосконалення кримінально-процесуального законодавства України та практики його застосування в умовах реформування кримінальної юстиції. Найбільшу дискусію викликали питання щодо створення та організації діяльності Слідчого комітету, ролі і місця прокуратури в системі органів досудового слідства, суб’єктів міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності, застосування «угоди про визнання вини» в кримінальному судочинстві, розвитку змагальних засад кримінального судочинства, кримінально-процесуальної форми виконання завдань кримінального судочинства.

За результатами проведення круглого столу учасники затвердили рекомендації щодо внесення змін та доповнень до проекту КПК України, підготовленого Робочою групою при Адміністрації Президента України.

Характеристика КПК, підготовленого Робочою групою при Адміністрації Президента України

Однак, враховуючи те, що на сучасному етапі державотворення реформа кримінально-процесуального законодавства вимагає максимального наближення системи кримінального судочинства до європейських вимог, вважається, що саме проект КПК, розроблений Робочою групою при Адміністрації Президента України, найбільше відповідає цим стандартам та є надзвичайно прогресивним.

Аналіз положень проекту КПК дає підстави стверджувати, що в ньому знайшли відображення найпрогресивніші та найдемократичніші положення.

У першу чергу це стосується реального забезпечення прав громадян шляхом закріплення принципу змагальності сторін у кримінальному провадженні. Зокрема, надання сторонам рівних можливостей щодо збирання та подання до суду клопотань, скарг, речей, документів, інших доказів, а також реалізації інших процесуальних прав (ст.ст. 23, 92 проекту).

Сприятимуть реалізації принципу змагальності також і норми, які спрямовані на ефективне забезпечення права особи на захист. Зокрема, обов’язковість участі у судочинстві лише «професійного» захисника (захисником зможе бути тільки адвокат – ст. 48 проекту).

Врегулювання положень щодо участі захисника в кримінальному провадженні покращить власне й швидкість його здійснення, оскільки нез’явлення захисника для участі у проведенні процесуальної дії не буде підставою для визнання цієї дії незаконною (ст. 49 проекту).

Важливим також є положення щодо відмови від інституту порушення кримінальної справи. За таких умов громадяни матимуть змогу реалізувати право на захист одразу після надходження заяви чи повідомлення про злочин. Адже нині щодо значної кількості заяв виноситься рішення про відмову в порушення справи й, відповідно, унеможливлюється відновлення порушених прав громадян.

Досудове розслідування розпочинатиметься з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тобто невідкладно (але не пізніше одного дня) після подання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення (ст. 212 проекту). І з цього моменту можна проводити увесь комплекс заходів для розкриття злочину. Зазначене виключить «конфлікти» між працівниками правоохоронних органів та громадянами.

Абсолютно вірною є й позиція розробників проекту щодо оптимізації окремих форм досудового провадження за спрощеною процедурою («у формі дізнання») по всіх кримінальних проступках (до кримінальних проступків відноситимуться діяння, що за чинним Кримінальним кодексом України відносяться до злочинів невеликої тяжкості, а також передбачені чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення діяння, які мають судову юрисдикцію і не є адміністративними за своєю суттю (наприклад, дрібне хуліганство, дрібне викрадення чужого майна тощо).

Нині саме за такими скороченими формами вбачається «майбутнє» кримінального судочинства. Їх запровадження підвищить ефективність судочинства завдяки наближенню моменту вчинення злочину до покарання, відповідно, зменшиться витрата часу громадян на участь у провадженні занадто формалізованих, у більшості випадків «не потрібних» процесуальних дій (відібрання пояснень-допит).

Також це зменшить дублювання в роботі органів досудового розслідування й, відповідно, витрати робочого часу та державних коштів.

Важливим для кримінального судочинства є зменшення строків розслідування кримінальних правопорушень з моменту встановлення особи: проступків – протягом одного місяця, злочинів – протягом двох місяців (ст. 217 проекту КПК), що наблизить момент вчинення злочину до прийняття рішення судом.

Революційним кроком розробників проекту КПК стало введення в кримінальне судочинство інституту «укладення угод» (про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим; про визнання винуватості між підозрюваним, обвинуваченим та прокурором) (ст. 461 проекту) Це надасть можливість вже на початку провадження з особою направляти матеріали до суду для вирішення й, таким чином, не проводити громіздке розслідування у кримінальним правопорушенням, де збитки в десятки разів є меншими, ніж затрати на розслідування. При цьому права жодної зі сторін не порушуватимуться за рахунок прозорості схеми «укладення угод».

Спрощенню досудового провадження сприятиме декриміналізація окремих складів злочинів, та встановлення за їх вчинення високих штрафів.

МВС підтримує позицію щодо декриміналізації понад 190 складів злочинів (в більшою мірою невеликої тяжкості та окремих складів злочинів середньої тяжкості (зокрема, ч.1 ст. 309 КК України), які не становлять значної суспільної небезпеки та не вимагають обов’язкового застосування кримінальної відповідальності. Виключивши зазначені діяння з КК України та перевівши їх у розряд кримінальних проступків (або «антигромадських проступків»), необхідним є встановлення за їх вчинення адміністративної відповідальності, що обумовлюватиме спрощений порядок провадження за даною категорією кримінальних правопорушень (на зразок протокольної форми підготовки матеріалів).

Матимуть позитивний економічний ефект і положення, якими передбачено можливість застосування економічних санкцій до суб’єктів кримінального провадження «за невиконання процесуальних обов’язків» (ст. 141 проекту), «нез’явлення на виклик» (ст. 136 проекту), та у випадках недотримання умов застосування запобіжного заходу «особисте зобов’язання» (ст. 176 проекту).

Сприятимуть процесуальній економії й норми проекту, що регламентуватимуть порядок провадження допиту, впізнання у режимі відеоконференції (ст. 229 проекту), розгляду обвинувального акта в спрощеному провадженні (ст. 298 проекту) тощо.

Слід також позитивно відзначити встановлення в проекті КПК чіткого порядку провадження негласних слідчих (розшукових) дій та фіксації результатів (ст. 248 проекту), використання їх результатів у доказуванні (ст. 252 проекту).

З метою захисту прав та інтересів громадян визначено заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій (ст. 250 проекту), порядку втручання у приватне спілкування (§ 2 проекту) тощо.

Наявність зазначених та інших норм унеможливить випадки порушення прав громадян під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій.

Заслуговує на підтримку пропозиція щодо розширення переліку запобіжних заходів: введення, наприклад, такого запобіжного заходу, як домашній арешт (ст.178 проекту); розширення випадків щодо застосування застави тощо (ст.179 проекту).

Напрацювання МВС до проекту КПК, які вже враховано Робочою групою

МВС плідно співпрацює з Робочою групою при Адміністрації Президента України.

Зокрема, на початку цього року МВС підготовлено та направлено до Адміністрації пропозиції до проекту КПК, а також проекти інших важливих нормативних актів – змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення) і Кримінального кодексу України (щодо запровадження інституту кримінальних проступків).

Більшою мірою висловлені МВС зауваження та пропозиції були враховані членами Робочої групи при АПУ в «оновленому» варіанті КПК. Зокрема, щодо розширення процесуальних повноважень слідчого (застосовувати заходи кримінального провадження, повідомляти особі про підозру (нинішнє пред’явлення обвинувачення), звертатись з клопотанням до слідчого судді та складати за результатами розслідування обвинувальний акт тощо).

30 березня 2011 року «оновлений» проект КПК знову ж таки було направлено на погодження до МВС. Узгоджені з Генеральною прокуратурою України пропозиції Міністерства були направлені до Адміністрації Президента України.

І вже в оновленому проекті КПК знайшли відображення наші пропозиції, зокрема, щодо врегулювання взаємодії слідчих та оперативних підрозділів (ст. 44 проекту), порядку делегування повноважень слідчого органу досудового розслідування іншим співробітникам (ст.ст. 41, 44 проекту), забезпечення процесуальної самостійності та незалежності учасників кримінального провадження (слідчого – ст. 43, прокурора – ст. 38 проекту) тощо.

Необхідність доопрацювання проекту КПК

У той же час, деякі положення проекту КПК потребують доопрацювання.

Так, вважається за доцільне доповнити проект нормами, які б регулювали порядок «опитування по телефону», забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, визначення форми ведення Єдиного реєстру досудового розслідування, приведення у відповідність повноважень прокурора та слідчого в частині позбавлення прокурора функції процесуального керівництва досудовим розслідуванням, реальне забезпечення процесуальної самостійності та незалежності слідчого, наділення керівника органу розслідування виключним правом відстороняти слідчого від проведення досудового розслідування, призначати іншого слідчого, передавати матеріали кримінального провадження іншому слідчому чи до іншого слідчого підрозділу, над яким він здійснює процесуальний контроль, розширення повноважень слідчого при вирішенні питання про закриття кримінального провадження та проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій, конкретизація підстав провадження негласних слідчих (розшукових) дій тощо.

Окрім того, для забезпечення об’єктивного досудового провадження необхідним є організація розслідування слідчими Слідчого комітету при МВС України. Слідчий на досудовому провадженні повинен стати незалежною фігурою, яка підкорюється лише закону і не входить до установ, що здійснюють захист чи розглядають кримінальні справи по суті. Одночасно слідчий, як і суддя, має виконувати у ході слідства роль суб’єкта, котрий забезпечує у визначених законом рамках змагальність сторін. У результаті цього виникне оновлений «технологічний ланцюг» кримінального судочинства: будуть діяти незалежні й не підпорядковані один одному державні органи, що провадять процес (орган досудового розслідування, слідчий суддя і суд), і де змагатимуться сторони обвинувачення та захисту, що є основою «демократизації» всього кримінального провадження.

Нині основною проблемою слідчої діяльності залишається відсутність можливостей відстоювати свої права, адже вони фактично належним чином законом не захищені. Вирішення цього питання в проекті КПК можливо шляхом законодавчого врегулювання таких основоположних гарантій слідчої діяльності, як: заборона під загрозою відповідальності втручання в процесуальну діяльність слідчого осіб, які не мають на те законних повноважень; відповідальність за неповагу до слідчого та за вчинення перешкод його діяльності з провадження досудового розслідування, невиконання процесуальних рішень та законних вимог; установлення порядку його призначення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення з посади; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності слідчого; матеріальне і соціальне забезпечення слідчого відповідно до його статусу; визначеними законодавством засобів забезпечення особистої безпеки слідчого, членів його сім»ї, майна, а також інших засобів їх правового захисту; можливістю оскарження процесуальних рішень та вказівок керівника органу досудового розслідування та прокурора.

Подібні положення на законодавчому рівні необхідно правильно «збалансувати» для приведення механізму кримінальної юстиції до стану, який би відповідав демократичним стандартам і міжнародним вимогам.

Теги: