20 січня Конституційний Суд України розглянув справу за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України. Прийняте рішення стало предметом жвавого обговорення у ЗМІ.

Рішення КСУ торкається насамперед ЗМІ і журналістів, які спеціалізуються на зборі та поширенні інформації про державних діячів, про інших публічних осіб. Предметом розгляду КСУ стали норми Конституції України, що стосуються недоторконаності особистого і сімейного життя громадян, в аспекті таких питань:

– що слід розуміти під інформацією про особисте і сімейне життя, зокрема, чи належить така інформація до конфіденційної інформації про особу;
– чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте і сімейне життя.

КСУ зазначив, що згідно з положеннями ст. 32 Конституції ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених самою Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вказаним нормам Конституції України відповідають  положення законодавства України, згідно з якими збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 1 ст. 302 ЦКУ). Вищенаведені норми узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Так, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).

Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).

Відповідно до ст. 270, 271, 301 ЦКУ зміст права на недоторканність особистого і сімейного життя, полягає в тому, що фізична особа вільно, на власний розсуд визначає свою поведінку у сфері свого приватного життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб та має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Сімейне життя – це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім’ї, яке здійснюється на засадах, визначених у Сімейному кодексі України: кожна особа має право на повагу до свого сімейного життя (частина четверта статті 4); ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України (частина п’ята статті 5); регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя (частина четверта статті 7) та інше.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657). Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.
Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним.

Вирішуючи питання щодо конфіденційності інформації про особу, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, та членів її сім’ї, Конституційний Суд України виходить з того, що належність інформації про фізичну особу до конфіденційної визначається в кожному конкретному випадку. Перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів – суб’єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.

Системний аналіз положень Конституції України дає підстави КСУ вважати, що реалізація права на недоторканність особистого і сімейного життя гарантується кожній особі у тому числі й публічній, державному службовцю, громадським діячам.

КСУ визначив, що інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Далі, збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, конкретизоване поняття «будь-яка відкрита за режимом доступу інформація» про яку йдеться у ст.2 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Нагадаємо зміст цієї норми: «Свобода діяльності друкованих засобів масової інформації. Свобода  слова  і  вільне  вираження у друкованій формі своїх поглядів   і   переконань   гарантуються  Конституцією  України  і відповідно  до  цього  Закону  означають право кожного громадянина вільно  і  незалежно  шукати,  одержувати,  фіксувати,  зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію  за  допомогою  друкованих  засобів масової інформації».

Отже, слід розрізняти порушення права людини на особисте життя, інформація про яке є конфедінційною, і приниженням його честі, гідності та ділової репутації. Іноді ці справи схожі, хоча у них є принципова відмінність. У випадках порушення честі і гідності закон говорить про поширення неправдивих відомостей, які порочать репутацію (у широкому розумінні) тієї чи іншої людини. При порушенні ж права на особисте життя відповідність або не відповідність дійсності поширених  відомостей ролі не грає, як і те, порочать вони його чи є схвальними. Важливо, що зібрання відповідної інформації або її поширення можуть кваліфікуватись, як втручання в особисте життя.

Сергій Теньков