Внаслідок відмови від блоків на парламентських виборах-2012 спостерігається досить цікавий парадокс: політичні союзники, котрі ввійшли до однієї фракції, вже ризикують опинитися по різні боки барикад і, врешті-решт, побити між собою горщики.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ, 
спеціально для ЮВУ

18:48=3?

Ухвалення чергового закону про вибори народних депутатів породжує чимало проблем, пов’язаних із формуванням територіальних виборчих комісій.

За новими правилами гри, місцеві парторганізації можуть подавати до Центрвиборчкому свої кандидатури для включення до ТВК (територіальних виборчих комісій). Але це лише в теорії. На практиці ж набагато складніше.

Згадаймо, як на місцевих виборах-2010 до складу кожного тервиборчкому вирішили ввести не більше 18 чоловік: 15 членів комісії ТВК за квотою парламентських партій, а трьох – за жеребкуванням (з числа позапарламентських партій). Чи не станеться й цього разу така “весела арифметика”, як і позаторішньої осені?

Наразі у Верховній Раді налічується 16 партій, що входять до п’яти фракцій. Кожна з них має право на висування трьох кандидатів до кожного тервиборчкому. З огляду на це виникає цікаве питання: якими чином розподілити 18 місць відповідної ТВК між 48 парламентськими претендентами? Невже знову доведеться користуватися лише суто суб’єктивним критерієм – «з урахуванням досвіду роботи у виборчих комісіях»?

Досить цікаве тлумачення з цього приводу надав представник Партії регіонів Михайло Чечетов: оскільки в момент формування нового парламенту було п’ять юридичних осіб, то нехай бютівці і нунсівці розподіляють квоти між тими партіями, котрі й увійшли до їхніх парламентських блоків. Можна собі уявити, з якою “радістю” і “чесністю”, скажімо, тимошенківська “Батьківщина” захоче ділитися місцями в тервиборчкомах з іншими членами БЮТ – українськими соціал-демократами та партією “Реформи і порядок”. А що робити представникам блоку НУ-НС, в якому нараховується не три, а цілих дев`ять політсил?

У Центрвиборчкомі це пояснюють дуже просто: мовляв, у таких випадках подання готуватиме голова парламентської фракції. Тобто одна особа, а не ціла фракція (шляхом голосування) визначатиме кандидатів для формування окружних і дільничних виборчих комісій.

І що ж тоді вийде? Візьмемо для прикладу фракцію БЮТ-Батьківщину, яку очолює Андрій Кожемякін. Ясна річ, він керуватиметься інтересами своєї партії, а не УСДП і ПРП. Ще «веселіша» ситуація в блоці НУ-НС: навряд чи головний нунсівець Микола Мартиненко відмовиться гнути лінію однієї політисили, а враховуватиме інтереси всіх дев`яти партій. Де ж справедливість?

– Списки кандидатів до виборчих комісій надає голова фракції одноосібно! Він обраний більшістю депутатів відповідної фракції, відтак має мандат представляти її інтереси, – говорить заступник голови ЦВК Андрій Магера. – Звісно, й до цієї норми можна ставитися критично. Але! Уявіть, що таке право нададуть всім партіям, які входять до парламентських фракцій. Що з того вийде? Не хочу робити якісь прогнози. Проте я глибоко сумніваюся в тому, що дев`ять політ сил, які входять до блоку НУ-НС, зможуть знайти спільну позицію щодо формування виборчих комісій. Причина очевидна: на парламентських виборах вони не дружитимуть, а конкуруватимуть.

Виграє той, хто рахує

Вже сьогодні можна навіть не сумніватися: боротьба за квоти в тервиборчкомах буде не менш запеклою, аніж за голоси електорату. І це зрозуміло: на виборах частенько виграє не той, хто голосує, а той, хто рахує.

Ще один “сюрприз” для БЮТ і НУ-НС полягає в тому, що їхні партії фактично не мають досвіду самостійної боротьби: на трьох парламентських виборах (2002, 2006 і 2007 років) вони “виїжджали” на популярності двох політиків – Юлії Володимирівни і Віктора Андрійовича. А що ж робити тепер, коли екс-прем`єр «відпочиває» в колонії, а рівень довіри до екс-президента опустився нижче його любих вуликів?

Ось таке «ноу-хау»: мало того, що колишні союзники по обох блоках вже втратили свої політичні «знамена» (в образі Тимошенко і Ющенко), вони ще й позбавлені права на повноцінну участь у формуванні територіальних та дільничних виборчих комісій. Проте в Центрвиборчкомі вважають, що насправді ніяких порушень тут немає.

– Припустимо, що кожна з партій, яка входить до складу БЮТ і НУ-НС, отримує право на подання своїх кандидатів для формування виборчих комісій, – продовжує пан Магера. – У такому разі ми дійдемо до того, що провладні Партія регіонів, Компартія і Народна партія зможуть подати своїх кандидатів, а опозиційні – не зможуть. Така ситуація невигідна навіть самій владі. Оскільки на її адресу звучатиме критика з боку опозиціонерів. Тому нинішній варіант найбільш оптимальний. Зрештою, всі суб’єкти виборчого процесу мають право подавати своїх кандидатів за результатами жеребкування.

Звісно, з представником Центрвиборчкому сперечатися важко. Але! Хіба ж можна порівнювати жеребкування з гарантією? Нагадаємо, до складу територіальних виборчих комісій входить 18 осіб: перша п’ятірка кандидатів формується за поданням парламентських фракцій, а решта (13) – за результатами жеребкування. Проте, як відомо, участь у парламентських виборах братимуть не 13 партій, а щонайменше 30-40. Тобто під час формування тервиборчкомів левова частка партійців ризикують «пролетіти» як відома річ над відомим містом…

Така ж ситуація виникне й під час формування дільничних виборчих комісій (ДВК), максимальна чисельність якої – 24 особи (тобто 5 – від фракцій і 19 – за результатами жеребкування). Отже, переважна більшість політичних партій (насамперед, опозиційних) ризикує опинитися на політичному узбіччі ще задовго до початку парламентських перегонів. Чому ж опозиціонери про це мовчать?

Не хотілося б ображати жодну політичну силу, але відповідь очевидна: якщо хоча б дві-три партії знайдуть кандидатів для формування всіх дільничних комісій (а це понад 30 тисяч чоловік), то це буде дуже добре.

За даними ЦВК, головна проблема ДВК – знайти хоча б мінімальну кількість кандидатів для формування своїх комісій. На превеликий жаль, зробити це дуже непросто. Причина загальновідома: коштів для підготовки членів ДВК узагалі не передбачено. Замість необхідних 1,2 мільярда гривень Центрвиборчкому надали тільки 800 мільйонів. Грошей не вистачає навіть на зарплату членам виборчих комісій. А як же бути з багатомільйонними витратами на друкування бюлетенів, транспорт, зв’язок, облаштування дільниць?

Таке враження, що народні обранці вибрали нову виборчу систему, а видатки залишили як для старої (пропорційної). Чи можна в такому разі вірити в те, що вибори-2012 будуть чесними й демократичними? Як кажуть росіяни, «свежо предание, да верится с трудом»…

Теги: