Вищий господарський суд України (далі – ВГСУ) прийняв постанову №4 від 23.03.2012 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи». Актуальні питання призначення й проведення судових експертиз отримали нарешті своє вирішення.

Сергій ТЕНЬКОВ

Згідно з частиною першою статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) експертиза призначається для з’ясування питань, що потребують спеціальних знань. Відтак ВГСУ зазначив, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Відповідно не може розглядатись як судова експертиза у розумінні статті 1 Закону «Про судову експертизу» та статті 41 ГПК дане вченими тлумачення законодавчих актів, пов’язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, суперечностей чи інших недоліків. Документ, виданий за результатами тлумачення вченими правової норми, доказового значення не має і посилатись на нього в обґрунтування рішення не можна.

Таким чином, ВГСУ ще раз підтвердив неможливість використання як доказ висновків свого часу широко вживаної науково-правової експертизи, що проводилась на підставі Закону «Про наукову і науково-технічну експертизу». Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Варто додати, що на практиці вчені-правники можуть брати участь у розгляді конкретної справи як представники сторони і таким чином довести свою думку до суду.

ВГСУ звернув увагу на можливості судової експертизи для розв’язання протиріч між доказами у справі. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

У постанові Пленуму ВГСУ окремо розроблені питання участі у судовому процесі відповідних спеціалістів, яких слід відрізняти від експертів. Участь саме спеціалістів нормами ГПК, на відміну від участі експертів, прямо не передбачена. На нашу думку, як орієнтир для з’ясування функцій спеціаліста можна використати положення статті 67 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ). Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Спеціаліст може бути залучений до участі в процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта. Відповідно до КАСУ спеціаліст зобов’язаний прибути за викликом суду, відповідати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз’яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, у разі потреби – надавати суду технічну допомогу. Спеціально зазначається, що допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

З приводу господарського судового процесу ВГСУ зазначив, якщо обставини справи свідчать про доцільність отримання пояснень спеціаліста з питань, що виникають під час розгляду справи, зокрема, з метою з’ясування її фактичних обставин, господарський суд може скористатися правом, наданим йому статтею 30 ГПК, і викликати відповідного спеціаліста для участі в судовому процесі, притому як у підготовці справи до розгляду, так і під час її розгляду. Нагадаємо, що ст.30 ГПК регламентує участь у процесі посадових осіб та інших працівників підприємств, установ, організацій для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

ВГСУ вказав, що виклик спеціаліста здійснюється ухвалою суду. Його пояснення подаються суду у вигляді висновку або в іншій прийнятній для суду письмовій формі. Спеціаліст вправі відмовитися від надання пояснень, якщо наявних у нього матеріалів недостатньо або він не має необхідних знань. Окремо зазначено, що відповідні пояснення спеціаліста не є висновком експерта. За наявності в одній і тій же справі протилежних за змістом висновків як спеціаліста, так і судового експерта, їх оцінка здійснюється за правилами статей 42, 43 ГПК з наданням у зазначеному випадку переваги висновкові судового експерта.

Важливе значення, з огляду на численні помилки і поширене нерозуміння цього питання, мають позиції ВГСУ з приводу того, хто саме може бути судовим експертом. Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, – навіть якщо відповідний документ має назву “висновок судового експерта” або подібну до неї, оскільки особа набуває прав та несе обов’язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи. Згідно з частиною другою статті 10 Закону «Про судову експертизу» судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта. Передбачена можливість залучення також судових експертів, які не є працівниками державних установ.

За загальним правилом доручати проведення судової експертизи можливо лише тим особам, яких атестовано відповідно до закону і включено до Державного реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладено на Міністерство юстиції України. Водночас за приписами частини другої статті 9 і частини четвертої статті 7 Закону «Про судову експертизу» для проведення деяких видів експертиз, суд може залучити інших, крім атестованих судових експертів, фахівців з відповідних галузей знань, але з обов’язковим дотриманням вимог законодавства щодо призначення судової експертизи.

Визначаючись з експертною установою, яка проводитиме судову експертизу, господарський суд має враховувати положення пункту 1.5 Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, Інструкції, згідно з якими експертизи проводяться, як правило, за зонами регіонального обслуговування. Цим же пунктом передбачено, що за наявності обставин, які зумовлюють неможливість або недоцільність проведення експертизи за зоною обслуговування, особа або орган, які призначають експертизу, зазначивши відповідні мотиви, можуть доручити її виконання експертам іншої установи. З урахуванням наведеного, а також припису пункту 3 частини другої статті 86, у разі призначення господарським судом судової експертизи не за зоною регіонального обслуговування мотиви такого призначення мають бути зазначені в ухвалі про призначення експертизи. Конкретні зони обслуговування, закріплені за відповідними експертними установами – НДІСЕ, встановлені у Переліку, що є додатком до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень.

Формулювання питань, які ставляться перед експертом, повинно, як правило, здійснюватись з урахуванням Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень і атестованих експертних методик, у яких зазначаються питання, на вирішення яких спрямовані ці методики та реєстр яких ведеться Міністерством юстиції України. Згаданий реєстр створено на підставі постанови КМУ від 2.07.2008 №595 «Порядок атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз». Атестація методик полягає в оцінці звіту про наукову роботу, виконану з метою розроблення методик, шляхом проведення його рецензування та апробації методик спеціалізованими установами. Наказом Мін’юсту від 2.10.2008 №1666/5 затверджено відповідний Порядок ведення Реєстру методик проведення судових експертиз. Реєстр – офіційна електронна база даних, що ведеться з метою створення інформаційного фонду про наявність методик проведення судових експертиз, які атестовані та рекомендовані до впровадження в експертну практику відповідно до Порядку атестації та державної реєстрації методик проведення судових експертиз, Інформація, яка міститься у Реєстрі, є відкритою для запитів правоохоронних органів, судів та заінтересованих юридичних і фізичних осіб.

Питання, які ставляться перед експертом, мають бути сформульовані чітко, ясно і таким чином, щоб вони виключали неоднозначне їх розуміння й тлумачення та відповідали тим об’єктам і матеріалам, які направляються на експертизу.

ВГСУ нагадав, що експертиза, для вирішення питань якої необхідно знання з різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань, є комплексною. До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих установах, у тому числі працівники інших установ, органів виконавчої влади тощо.

ВГСУ спеціально зазначив, що попри подекуди поширену думку, висновок судового експерта не є актом державного чи іншого органу і не може бути оскаржений у господарському суді. Тому в прийнятті заяв про таке оскарження (в тому числі про визнання даного висновку недійсним) слід відмовляти. Заперечення щодо висновку експерта можуть бути викладені учасником судового процесу господарському суду, в тому числі й апеляційної інстанції, на загальних підставах у письмовій або в усній формі.

Чинним законодавством, зокрема статтею 8 Закону “Про аудиторську діяльність”, передбачено обов’язкове проведення аудиту, за результатами якого складається аудиторський висновок. Проте господарським судам слід мати на увазі, що аудиторський висновок не є висновком судової експертизи, яку може бути призначено лише судом і тільки після порушення провадження у справі.

Актуальними є позиції ВГСУ з приводу оплати експертиз. Так, вказано, що у разі відмови чи ухилення заінтересованої сторони або сторони, зобов’язаної до оплати експертизи ухвалою господарського суду, суд може запропонувати здійснити таку оплату іншій стороні, а за відсутності і її згоди та за неможливості проведення судової експертизи без попередньої оплати її вартості суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

У постанові Пленуму ВГСУ розглянуто й інші актуальні питання призначення та проведення судових експертиз.