Хоча сезон відпусток лише розпочався, туроператори вже підраховують прибутки, які значно перевищили минулорічні, оскільки з середини травня попит на тури до Туреччини, Єгипту, Болгарії, Чорногорії та Хорватії перевищив пропозиції. Проте, відправляючись на такий відпочинок, українці навіть не замислюються над тим, на які ризики вони наражаються. Більше того, у випадку виникнення будь-яких проблем наші туристи залишаються безпорадними та безправними за кордоном. І ось чому.

Підступна довірливість українців

В Україні щороку виникають гучні скандали, пов’язані із закордонними подорожами, здебільшого через неналежне обслуговування авіаперевізниками та туроператорами. Якщо перші діють за обставинами, адже погодні умови та технічні можливості авіапарку не завжди дозволяють виконати свої зобов’язання із доставкою вчасно пасажирів до місця призначення, то останні можуть без вагомих причин не виконати надані туристам обіцянки з належної організації відпочинку. У зв’язку з цим у нас постійно намагаються удосконалити туристичне законодавство, підвищуючи рівень захисту туристів від недбалості організаторів закордонних поїздок. Щоправда, представники туристичного бізнесу вміють вправно відстоювати свої інтереси.

Одним із найефективніших методів захисту є договір, укладений між туроператором (турфірмою) і туристом. Як правило, наші громадяни, купуючи тур, не надто переймаються тим, що підписують, чим користуються представники туристичного бізнесу. Адже, якби кожен з потенційних туристів під час укладання договору із туроператором чи турфірмою прочитав його умови та висловив свою незгоду з тим чи іншим пунктом цього документа, можливо, тоді якість надання послуг на ринку туризму була б у десятки, а то й сотні разів кращою. А зараз ми маємо те, на що заслуговуємо, оскільки саме через нашу довірливість у договорі з’являються такі «перли», як, цитую: «Турист зобов’язаний відшкодувати Туроператору і Турагенту судові витрати та витрати на консультаційні послуги, що виникли внаслідок задоволення судом позову до Туроператора та Турагента про відшкодування збитків або шкоду у зв’язку із переданими Туристом персональними даними». Іншими словами, якщо вам таки і вдасться виграти судову тяганину з представником туристичного бізнесу, що трапляється вкрай рідко, то присуджені на виплату кошти у вигляді матеріальної та моральної компенсації можуть бути значно нижчими за ті витрати, які поніс відповідач (туроператор), залучаючи до захисту у суді своїх бізнес-інтересів досвідчених адвокатів із престижних юридичних компаній.

Такі умови договору виникли у відповідь нещодавнім змінам до Закону України «Про туризм», якими намагалися усунути існуючу неоднозначність у питанні розподілу зобов’язань та відповідальності перед туристами між туристичними операторами та турагентами. Відповідно до ч.12 ст.20 зазначеного законодавчого акта, викладеній у новій редакції, було визначено, що відповідальність перед споживачем туристичних послуг (туристом) несе туристичний оператор, адже саме він є організатором відпочинку.

Розуміючи це, туристичний бізнес вирішив перестрахуватися. Яскравим тому підтвердженням є текст типових договорів із покупцями турів, доповнений пунктом, який дозволяє туроператору компенсувати свої втрати у випадку пред’явлення до них претензій у судовому порядку. Крім того, у ньому не забули згадати й про новоприйнятий Закон України «Про захист персональних даних». Адже різні люди до туроператорів звертаються за послугами, серед яких є й такі, що тримають свої паспортні дані та подробиці особистого життя в секреті. Серед них – багато бізнесменів, зірок шоу-бізнесу, політиків, правоохоронців та навіть державних діячів. Тож не виключено, що будь-який працівник туроператора чи фірми може в корисних цілях розголосити зацікавленим особам, наприклад, журналістам, про плани на відпочинок своїх іменитих клієнтів та їх контактні дані. Тому на випадок позову та програшу справи представники туристичного бізнесу вирішили, шляхом «удосконалення» договору, «прикритися» чималою сумою компенсації за понесені на судову тяганину витрати.

Страхові реалії

За таку винахідливість їм можна лише поаплодувати, ну, а їх клієнтам – поспівчувати. Особливо після дослідження низки типових договорів на надання туристичних послуг, в яких йдеться про звільнення туроператора (турфірми) від відповідальності при виникнення форс-мажорних обставин. Адже останнім часом помітно збільшилася їхня кількість. Так, окрім природних катаклізмів, пожеж, вибухів, прописуються ще й страйки, саботажі, оголошена чи неоголошена війна, революція, масові безладдя. Останні регулярно відбуваються практично у кожній країні, до якої їдуть наші туристи на курорти. Таким чином, вони ризикують отримати не лише зіпсований відпочинок і травми, але й залишитися без будь-якої матеріальної допомоги та компенсації.

На додаток, якщо в такій кризовій ситуації щось трапиться зі здоров’ям, їм доведеться самотужки подбати про лікування, оскільки страховий договір українського туриста не передбачає повного погашення медичних витрат. На відміну від тих же росіян, які лише за перше звернення до лікарні повинні викласти зі своїх кишень близько 30 доларів, нам доведеться платити стільки ж за кожну таку консультацію. У випадку із більш серйозним медичним втручанням (госпіталізацією, операціями) витрати сягатимуть значно більших розмірів.

Щоб переконатися у цьому, не потрібно ставати жертвою кривавої війни чи революції, достатньо отримати травму під час поїздки до аквапарку, яку зазвичай пропонують нашим туристам місцеві екскурсійні бюро, що взагалі не укладають зі своїми клієнтами жодного договору. Відтак і претензій пред’являти ні до кого. Крім того, турист, який заради екстремальних спусків з багатометрових водних гірок добровільно наражається на небезпеку, зазнавши травм, може отримати відмову страхової компанії на відшкодування витрат на лікування. І таких випадків травматизму у наслідок екстремальних екскурсій на практиці трапляється дуже багато. Лише за тиждень відпочинку в готелі Аланії я стала свідком п’яти каліцтв відпочиваючих разом зі мною туристів, які постраждали саме під час перебування в аквапарку.

Однак задля отримання екстриму часом не треба вдаватися до карколомних розваг. Іноді можна із ним зіткнутися, користуючись послугами українських авіаперевізників. Пригадую, як мене налякала інформація про затримання наприкінці травня цього року чартерного рейсу до Анталії на 10 з половиною годин, яким через тиждень я мала відправлятися до Туреччини. Приводом багаточасового очікування пасажирів у стінах аеропорту стала несправність єдиного літака компанії-перевізника марки Boeing-737-400, який здійснює перевезення пасажирів до аеропорту Анталії. На всі свої претензії вони отримали лише вибачення з уст комерційного директора компанії-перевізника Ольги Дубовик, яка зазначила, що від таких прикрощів ніхто з пасажирів не застрахований. У чому вона має рацію, адже в договорі, який турист укладає з перевізником, зазначено, що літак має право змінити не лише місце посадки, але й час відправлення рейсу. Найбільше цим користуються, як засвідчує практика, саме ті компанії, які здійснюють чартерні рейси. Тому, відправляючись на курорт, туристам слід морально підготуватися до довготривалого очікування польоту або ж висадки у зовсім іншому аеропорті.

Екстрений переліт

На щастя, під час мого перельоту таких неприємностей не трапилося. Наш літак курсував за прописаним у авіаквитках часом. Щоправда, наближаючись до Києва, довелося двічі відчути на собі всі побічні ефекти турбулентності. Пізніше з Інтернету я дізналася, що тим туристам, які вилетіли з Анталії на півгодини раніше, поталанило менше. Адже їх літак через серйозну бурю, після якої нас трохи потрусило в повітрі, замість аеропорту «Бориспіль» приземлився на летовищі Дніпропетровська. Серед цих «щасливчиків» виявилася і відомий політик Олександра Кужель. У телефонному режимі вона розповіла мені про ті поневіряння, які їй разом майже з двома сотнями пасажирів чартерного рейсу довелося пережити.

За її словами, за аеропортом Дніпропетровська закріплений статус резервного, тобто саме він у екстрених випадках приймає літаки, які не змогли здійснити посадку за місцем призначення. Хоча для цього там не створені відповідні умови. Зокрема, відсутня транзитна зона, завдяки якій пасажирів літака, що здійснив екстрену посадку, не зобов’язують проходити паспортний та митний контроль. «Однак нам довелося проходити це все спочатку, — продовжує пані Кужель. – Спершу видали багаж. Розуміючи, що із його отриманням ми змушені будемо знову готуватися до обтяжливої процедури оформлення своїх валіз, я закликала пасажирів не розбирати їх, а залишати на рухомій стрічці. Однак не всі дослухалися моєї поради, і дехто таки позабирав свій багаж. У результаті, через них ми вимушені були після 4-годинного очікування в аеропорту півтори години просидіти в салоні літака. Адже у цьому аеропорті весь цей час не могли відшукати вантажника, який би доправив розібрані пасажирами валізи на борт нашого літака. На моє прохання викликати керівництво аеропорту, мені надали відповідь, що у вихідні ніхто до нас не приїде. Єдиними, хто одразу ж прибув після екстреної посадки нашого літака, виявилися… бійці загону «Беркут».

Не зрозумілою, на думку пані Кужель, виявилася і робота представників аеропорту Бориспіль, які цілих 40 хвилин не надавали інформацію про те, де ж знаходиться літак, який мав прибути з Анталії. Люди, які зустрічали своїх родичів та близьких, впали у паніку, оскільки через мережу Інтернет дізналися шокуючу новину про аварію літака під Києвом (йдеться про падіння авіасудна, що перевозило парашутистів, серед яких є загиблі). Зустрічаючих вдалося заспокоїтися лише після того, як телефоном із ними зв’язалися пасажири, висаджені у Дніпропетровську.

Щоб таких неврегульованих ситуацій із обслуговуванням екстрених пасажирів на запасному аеропорті Дніпропетровська надалі не траплялося, Олександра Кужель вирішила направити офіційний лист до Прем’єр-міністра України Миколи Азарова та віце-прем’єр-міністра, міністра інфраструктури Бориса Колеснікова із своїми зауваженнями та пропозиціями. Одна з них полягає у тому, що екстрений аеропорт не може знаходитися у приватній власності (відомо, що аеропорт Дніпропетровська належить авіаційному приватному підприємству, яке пов’язане з бізнесом відомого політика та олігарха Ігоря Коломойського). Крім того, задля прийняття пасажирів літаків, що здійснили екстрені посадки, слід створити транзитний термінал, а для всіх служб аеропорту (митного, паспортного контролю, багажного відділення, обслуговуючого персоналу терміналів тощо) розробити та затвердити на державному рівні правила дій та поведінки у таких випадках. На думку пані Кужель, саме із запровадженням усіх цих заходів подорожувати авіатранспортом стане набагато зручніше та безпечніше. У чому ми її повністю підтримуємо.

Олександра ТИМОЩУК,

Київ – Аланія (Туреччина) – Київ