Із набуттям 18 жовтня чинності Законом України «Про охоронну діяльність», який розширює повноваження приватних охоронців, у суспільстві здійнявся галас. Одні говорять про небезпечність таких змін для звичайних громадян, які постійно стикаються у торгових центрах, супермаркетах та банках із хамством «секьюріті», а тепер, завдяки наданню їм права застосовувати спецзасоби для самозахисту, ще й ризикують стати жертвами фізичної розправи. Інші – радіють таким нововведенням, адже вони дозволяють не з голими руками зустрічати злочинців, як це відбулося у випадку із затриманням «караванського» стрілка, а із травматичною зброєю, яка не відноситься ні до розряду заборонених предметів, ні до дозволених винятків. Відтак її застосування та навіть зберігання залишається під питанням.

«Травматик» поза законом?

А все через те, що травматична зброя, до якої українці відносять передусім револьвери з гумовими кулями, досі не отримала чіткого законодавчого визначення, а вважається об’єктом регулювання дозвільної системи МВС. Категорія ж осіб, які мають право на її носіння, визначається наказом МВС від 13.06.2000 року №379. Щоправда, ознайомитися із ним через присвоєння грифу ДСК (для службового користування) не мають можливості громадяни. Завдяки роз’ясненням, наданим начальником Управління дозвільної системи та ліцензування Департаменту громадської безпеки МВС України Валентином Медвідєм, до такої категорії осіб входять працівники судів, правоохоронних органів, особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, штатні та позаштатні журналісти, народні депутати України, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовці (крім тих, що проходять строкову службу), а також державні службовці, які мають категорії й ранги.

Як бачимо, до цього списку не потрапили працівники приватних охоронних структур, яким Законом «Про охоронну діяльність» надане право носіння та застосування травматичної зброї. Відтак отримати її законним шляхом стає практично неможливо. Тому більшість приватних охоронців можуть вдатися до вирішення цього питання нелегальним шляхом – купуючи «з рук» револьвер із гумовими кулями. При цьому вони, як не дивно, не ризикують потрапити до в’язниці за порушення статті 263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами). І ось чому.

Суддівське роз’яснення

Уже 10 років існує роз’яснення Пленуму ВСУ, який у своїй постанові «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» зазначив, що, відповідно до п.4 цього документа, пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за властивостями метальними снарядами несмертельної дії, не можуть бути віднесені до предметів злочинів, відповідальність за які настає за ст. 263 Кримінального кодексу України.

Примітно, що відповідальність за придбання, зберігання та носіння «травматиків» не передбачена також і Кодексом України про адміністративні правопорушення. Таким чином, фактично єдиним покаранням для людини, яка придбала револьвер з гумовими кулями, буде всього-на-всього його вилучення. Тому охоронці зі збільшенням законом «Про охоронну діяльність» повноважень можуть почати масово озброюватися.

Хоча експерти стверджують, що травматична зброя навряд чи може з’явитися в тих з них, хто працює, приміром, в супермаркеті. Скоріш за все, це стосується приватної охорони великих структур. Однак закон цього не забороняє, а, як відомо, те, що не заборонено, то дозволено. І тут все буде залежати від настроїв тих, хто замовляє охорону і від того, наскільки щедро вони готові платити за надання таких послуг. Тим більше, що для охоронних фірм існує легальний, хоч і вельми витратний спосіб озброїти своїх співробітників револьверами з гумовими кулями. Для цього потрібно заразувати їх до членів формувань з охорони громадського порядку, що не важко зробити, маючи зв’язки у районному управлінні міліції.

Державний нагляд у проекті

За таких умов відвідувачам торгових центрів, супермаркетів, барів, нічних клубів та банків слід бути обачними, адже охоронці в разі виникнення підозр у тій же крадіжці, можуть після пред’явлення словесних вимог вдатися до більш серйозних засобів впливу. При цьому прописані в Законі «Про охоронну діяльність» повноваження чітко не регламентують механізм, за яким вони мають право і повинні діяти у випадках застосування сили. У наслідок чого, не виключено, приватні охоронні структури можуть перевищувати свої повноваження.

Уже сьогодні громадськості відомі випадки, коли співробітники служб охорони магазинів і торгових точок, користуючись корупційними зв’язками в міліції, затримували людей, били їх, вимагали гроші за те, щоб не порушувати проти них кримінальні справи. Крім того, добре озброєна приватна охорона здатна стати реальним інструментом для рейдерських захоплень. Опинитися в кайданках, отримати серйозні травми ризикують і учасники будь-яких акцій протесту, які, як сказано в законі, можуть становити загрозу охоронюваному майну або особі.

Однак один із його авторів – депутат-регіонал Василь Грицак зазначає, що в українців поки що немає підстав для хвилювання. Адже, завдяки новому закону, діяльність охоронних структур буде дуже пильно контролюватися державою. Так, відповідно до його норм кожна з таких фірм має отримати ліцензію. Після чого зобов’язується навчити своїх охоронців у спеціальних навчальних закладах, а потім прийняти в них відповідні іспити. «Вже сьогодні розробляється методика і методологія підготовки фахівців охоронної справи. Крім того, Кабінет Міністрів України затвердить нормативну документацію, яка має бути на охоронному підприємстві і визначатиме не лише порядок застосування спецзасобів, але й процедуру навчання та прийому на роботу охоронців», — додає Василь Грицак.

Щоправда, здійснення таких заходів поки що залишається у проекті, а от Закон «Про охоронну діяльність» — уже в дії, про що, в першу чергу, слід пам’ятати пересічним українцям.

Шокуюча статистика

Зараз у нашій країні чисельність законних власників револьверів з гумовими кулями наближається до 200 тис., і в перспективі ця армія обіцяє стрімко зростати. За статистикою МВС, більш як 635 тис. українців володіють вогнепальною зброєю. У їх розпорядженні знаходиться 694 940 одиниць гладкоствольної, 90 375 нарізної та 4411 одиниць зброї комбінованого типу. І є ще 2 тис. іменної вогнепальної зброї, яка, як правило, на руках у нинішніх та колишніх працівників правоохоронних органів.

Крім того, в країні ходить величезна кількість пневматичної зброї, але з усієї цієї маси дозвіл потрібен лише на ті зразки, калібр яких перевищує 4,5 мм, а початкова швидкість польоту кулі – 100 м / с. У той же час за оцінкою Української асоціації власників зброї, у країні 2,5 млн стволів у легальному обороті і близько 3 млн у нелегальному. У МВС число українців, озброєних пневматичною зброєю, вважають перебільшеним. «Можливо, заявляючи про це, хтось хоче легалізації для вогнепальної», — зазначив речник МВС Володимир Поліщук.

У щорічному рейтингу найбезпечніших для життя країн, який складає австралійський Інститут економіки і світу, Україна посіла 71-те місце зі 158 – поруч з Тунісом і Гаяною. Сусідня Румунія знаходиться на 32 місці, Польща – на 24-му, Угорщина – на 17-му. При створенні рейтингу враховувалися кількість ув’язнених у країні, статистика злочинності та інші супутні фактори.

Закордонний досвід:

У США, де кожен громадян має право на зброю, у приватному володінні американців знаходиться близько 250 млн одиниць вогнепальної зброї. За різними даними, в Америці на сьогодні проживає близько 250 млн людей. Тому виходить, що кожен громадянин є озброєним. Хоча, насправді, вогнепальною зброєю володіють близько 65 млн американців.

У Канаді в 1934 році була в обов’язковому порядку проведена реєстрація зброї, що знаходиться у власності громадян. Впродовж наступних 60 років керівники країни неодноразово наголошували, що правила реєстрації зброї не стануть причиною масової конфіскації. Однак у 1995-му уряд прийняв закон С-68, за яким майже 553тис. власників вогнепальної зброї зобов’язали здати її без будь-якої компенсації.

Франція, Німеччина, Австрія, Велика Британія мають дуже специфічну ситуацію з володінням зброєю. Громадяни та піддані можуть купити її у своїх країнах, але мають пройти сім кіл пекла: реєстрацію, ліцензування, отримання дозволу на купівлю набоїв, поліцейські перевірки, доведення необхідності купівлі зброї тощо.

А от у більшості кантонів Швейцарії громадяни не тільки мають право тримати зброю вдома, але всі дієздатні особи мають це робити в обов’язковому порядку. Попри це, рівень злочинності пов’язаний із застосування вогнепальної зброї, там, є чи ненайменшим у світі.

У Південній Америці, Азії та Африці представники ООН, починаючи з травня 1995 року, намагаються привести до ладу обіг зброї. Тому офіційно в більшості південноамериканських, азійських, африканських країн мати її заборонено. Почали кампанію щодо заборони купівлі зброї приватними особами Індонезія та Китай. У 1996  році останньою країною в цьому списку стала Австралія. Її уряд наказав конфіскувати та знищити зброю, що належить населенню. На сьогодні знищено більше 640 тис. пістолетів та рушниць. Попри це, кожний рік кількість злочинів із використанням зброї зростає на 20%.

Олександра ТИМОЩУК