Експертне середовище висловило свій супротив введенню біометричних посвідчень особи в Україні

У Києві в приміщенні Київської торгово-промислової палати пройшов круглий стіл «Введення біометричних документів в Україні: доцільність, актуальність та перспективи», ініційований громадськими радами при Міністерстві юстиції України та Державній службі з питань захисту персональних даних України за участю представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Державної служби з питань захисту персональних даних, Державної міграційної служби, громадськості, церкви, експертів, юристів та автора законопроекту народного депутата України Василя Грицака.

Нині важко когось здивувати нетолерантністю висновків, появою неправдивої інформації і перекрученням фактів. Однак, коли це ініціює і демонструє народний депутат Василь Грицак, автор сумнозвісного Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», це викликає подив і розчарування. Подив тому, що генерал, досвідчений політик і бізнесмен дозволив собі, м’яко кажучи, безтактність, коли у вступному слові заявив про непрофесійність присутніх експертів, порекомендувавши «навчитись зводити собачі будки» з дощок, на які він дасть грошей бажаючим. З іншого боку, через годину вже на сайтах УНІАН, Багнету, Інформаційного агентства «Наш продукт» з’явилися матеріали про повний «одобрямс» закону «експертами» та іншими учасниками цього ж круглого столу. Таке цинічне ставлення до думки компетентного експертного середовища й грубе перекручення з точністю до навпаки позиції учасників зібрання закономірно викликає заперечення і протест.

Якщо коротко підсумувати все сказане під час дискусії, то присутні на круглому столі експерти висловилися за те, що закон про Єдиний державний демографічний реєстр не може існувати в такій редакції і не повинен бути підписаний Президентом України з огляду на наступне: в центр законопроекту поставлений інтерес держави на противагу інтересам та правам особи та захисту її приватності; в законопроекті не визначена конкретна мета створення єдиного демографічного реєстру — глобальної мегабази персональних даних, а також не визначений володілець бази, який повинен відповідати за збереження та непоширення цих даних; зміст законопроекту порушує принцип ненадмірності та пропорційності збирання персональних даних – основних вимог міжнародного права; введення в дію цього законопроекту може викликати створення реальної загрози несанкціонованого доступу невизначеного кола осіб до персональних даних мільйонів осіб в Україні; законопроект містить велику кількість відсилань до ще неіснуючих норм законодавства України, а також містить положення з надмірним делегуванням нормотворчих функцій органам виконавчої влади (зокрема, вони повинні визначити, які саме додаткові біометричні дані будуть внесені до Реєстру, перелік документів, які повинна подавати особа для отримання біометричних документів, вартість послуг та тощо).

Зокрема, представник Уповноваженого ВРУ з прав людини Олександр Павліченко прокоментував закон так: «Цей закон повністю не відповідає тому, що називається європейськими стандартами. І не може існувати в такій редакції. Положення закону не відповідають Конституції, суперечать міжнародно-правовим зобов’язанням України та порушують права людини».

У свою чергу, голова громадської ради при Державній службі з питань захисту персональних даних Валентин Калашник відзначив, що «перш за все закон повинен передбачати співвідношення між правами людини і біометрією, збалансувати можливі переваги та недоліки для приватного життя суб’єкта даних, виходячи з поставлених законом цілей, і, звичайно ж, мати альтернативи, які є менш нав’язливими для приватного життя. Про це йдеться і в Конвенції № 108 про захист фізичних осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру».

На думку першого заступника голови Державної служби з захисту персональних даних України Лілії Олексюк, «зміст закону порушує принцип ненадмірності  і пропорційності збору персональних даних — основних вимог міжнародного законодавства. Дані треба збирати не надмірно і виключно в рамках відповідної мети».

Зі свого боку експерт Центру політико-правових реформ Віктор Тимощук наголосив, що цей закон створює нові проблеми для громадян як споживачів адміністративних послуг. Зокрема, впроваджуючи нові форми документів («внутрішнього» паспорта, посвідчення водія), автор законопроекту залишає паспортну систему нереформованою змістовно. Нові внутрішні документи стають дорогими у виготовленні та експлуатації (адже для зчитування інформації з чіпів потрібне спеціальне обладнання на кожному робочому місці у державному та приватному секторі, де необхідне підтвердження особи та її місця проживання. У законі не врегульовані процедури видачі документів; питання оплати паспортних документів, залишаючи невизначеність та умови для існування корупції у цій сфері. Закон зберігає централізовано-мілітаризовану систему видачі паспортних документів, що не відповідає стандартам демократичних країн, з чим не погодитись важко.  

Далекий від захоплення цим законом і юрист, представник громадської організації соціальних ініціатив «Просвіта» Дмитро Йовдій, який звернув увагу на проблему створення так званої «мегабази». «У законі не визначено конкретну мету створення єдиного демографічного реєстру — глобальної мегабази персональних даних, при цьому не визначається власник бази, яка має відповідати за збереження і нерозповсюдження цих даних. Набуття чинності цим законом може викликати створення реальної загрози несанкціонованого доступу невизначеного кола осіб до персональних даних мільйонів осіб в Україні», — зазначив юрист.

А представник Священного Синоду Української Православної Церкви Геннадій Таранюк до всього сказаного додав, що «якщо закон набуде чинності, то, по суті, держава через систему електронного біометричного обліку — Єдиного державного демографічного реєстру за формальними ознаками і фактично набуває права власності на права і свободи громадянина, а відтак і на саму людину. Функціонування людини в суспільстві поза системою електронного біометричного обліку і при відсутності у людини «цифрового імені» стає неможливим.

Нічого доброго в законі не бачить й Українська Гельсінська спілка з прав людини. Її представляв під час круглого столу Максим Щербатюк, який від імені всіх учасників цієї спілки (а це більше 30 правозахисних організацій) сказав: «Наша офіційна позиція однозначна: ми повністю підтримуємо всі зауваження до закону і виступаємо проти його підписання Президентом. До того ж, автору даного законопроекту Українська Гельсінська спілка присудила нагороду за найгрубіше порушення прав людини».

Натомість позиція автора законопроекту народного депутата Василя Грицака, який в кінцевому підсумку все ж погодився із «деякими» зауваженнями експертів, була агресивною та зверхньою. При тому він із впевненістю стверджував, що Президент вже підписав закон, хоча подібна інформація ніде не була озвучена.

Учасникам круглого столу важко повірити, що народний депутат Грицак має такий вплив на главу держави, що може говорити від його імені, і, в свою чергу, ми звертаємося до Президента України з проханням ветувати цей закон. Ми формуємо громадянське суспільство і закон повинен насамперед захищати інтереси суспільства і людини. Наша спільна акція полягає в тому, щоб ще раз уголос, професійно, демократично заявити, що ми проти такого закону. Ми — за розумні закони. Але ці закони не повинні прийматися галопом, особливо такий, який має доленосний характер для кожної людини.

Данило КУРДЕЛЬЧУК,

президент «Укрінюрколегії»,

голова громадської ради при Міністерстві юстиції України

та Державної реєстраційної служби України,

заслужений юрист України