Роль суду присяжних у США та Україні

Порівняльний Аналіз

            З прийняттям нової Конституції Україна зробила спробу здійснити перехід у сфері гарантій прав людини, та і загалом у правовій галузі, до демократичної системи, що базується на верховенстві права. Однак, як свідчить досвід інших демократичних країн, єдиного шляху захисту і здійснення прав людини, необхідних для збереження демократії, не існує. Слід також зазначити, що Конституція України чітко не передбачає механізму забезпечення та реалізації певних прав та свобод, залишаючи ці питання для врегулювання на рівні законів. У такий спосіб Конституція залишила декілька ключових питань відкритими для дискусії під час підготовки цих законів. Серед таких питань є роль суду присяжних в Україні. Конституція гарантує право на розгляд справи судом присяжних, проте ані Конституція, ні Закон України «Про судоустрій України» від 2001 року не встановлюють процедур, необхідних для реалізації права на суд присяжних. Новий Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2010 року також не торкається цього питання. Однак зміни до закону, прийняті Верховною Радою 13 квітня 2012 року, доповнюють і пояснюють положення щодо здійснення правосуддя через присяжних та інших пов’язаних з цим питань. (Закон 4652- VI,  ухвалений Верховною Радою 13 квітня 2012 року (Зміни і доповнення до закону про «судоустрій і статус Суддів»). Хотілось би вірити, що ці зміни до закону зможуть на практиці втілити права, гарантовані Конституцією 1996 року щодо суду присяжних.

Суддя Богдан А. Футей,

  спеціально для ЮВУ

 Суд присяжних у США

Конституція Сполучених Штатів Америки гарантує суд присяжних у всіх кримінальних справах. Верховний Суд США визначив право на суд присяжних як «основоположне в американській системі правосуддя» та як найважливіший елемент шостої поправки до конституції США, яка стосується права на суд присяжних у кримінальних справах, та сьомої щодо права на суд присяжних у цивільних справах (Sullivan v. Louisiana, 113 S. Ct. 2078, 2080 (1993). Суд присяжних що складається з громадян, які обираються сторонами у справі, є невід’ємною частиною судової системи у Сполучених Штатах. Під час судового розгляду присяжні визначають факти по справі та визначають чи ці факти свідчать на користь сторони обвинувачення, чи сторони захисту. На час прийняття конституції США суд присяжних складався з дванадцяти членів. Така кількість не є вимогою Конституції, оскільки Верховний Суд дозволив розглядати судові справи у тяжких злочинах на рівні штату судом, що складається з шести присяжних (Williams v. Florida, 399 U.S. 78 (1970).

Оскільки доля підсудного у судовій системі США багато в чому залежить від рішень суду присяжних, який складається з пересічних громадян, то вирішальне значення має забезпечення безсторонності суду присяжних. Ця безсторонність гарантується двома вимогами щодо формування суду присяжних. По-перше, суд присяжних повинен обиратися з представників громадськості. Однак наявність того факту, що вибірка присяжних не є пропорційно представлена різними групами населення (чи то жінки, чи афро-американці) не є достатньою підставою для демонстрування порушення цієї вимоги. Сторона, що подає протест, повинна також довести факт маніпулювання присяжними, задля того, щоб відсторонити цей конкретний склад суду присяжних. Другою вимогою є те, що присяжні повинні бути безсторонні та повинні ухвалити рішення лише на підставі доказів, представлених на судовому розгляді. Таким чином, якщо хтось з присяжних був схильний піддатися тиску або впливу (наприклад хабар), це є порушенням права обвинуваченого на безсторонній розгляд справи судом присяжних. А отже, якщо подібне трапляється, суддя повинен провести слухання з метою визначення, чи є суд присяжних неупередженим, чи ні. Іншими обставинами, що загрожують безсторонності і можуть бути підставами для подання протесту, є приватне спілкування учасників судового процесу з присяжними, факт, що місце проведення судового процесу було «бомбардовано» інформацією про судовий розгляд, а також факт, що присяжні володіють інформацією щодо істотних обставин справи ще до початку процесу.

З метою запобігання цим обставинам суди першої інстанції у Сполучених Штатах використовують досудову процедуру, відому як voir dire (з давньофранцузького – говорити правду – допит судом присяжного або свідка на предмет з’ясування його безсторонності чи неупередженості), протягом якої сторони та суддя можуть ставити майбутнім присяжним запитання стосовно їхньої можливої зацікавленості у результаті справи та можливих упереджень. У випадку, якщо кандидат у присяжні має якісь переконання щодо справи, він чи вона можуть бути належним чином звільнені від обов’язку присяжного. Якщо сторона відхиляє кандидатуру присяжного на цій підставі, це називається «відмова за конкретною підставою». Але не кожна точка зору (переконання), сформована перед судовим розглядом справи, може дискваліфікувати присяжного. Суддя повинен визначити, чи характер такої думки (переконання) є таким, що перешкоджає безсторонності присяжного (Reynolds v. United States, 98 U.S. 145 (1879).

Крім того, під час судового розгляду кримінальних справ процес voir dire є дещо ускладненим, оскільки як сторона обвинувачення, так і сторона захисту можуть звільняти від обов’язків певну кількість присяжних без зазначення будь-якої причини свого рішення. Такий відвід кандидатур присяжних відомий як «відвід без зазначення причини». У федеральних цивільних справах кожна сторона має право на три «відводи». Але якщо може бути доведено, в кримінальних чи цивільних справах, що обвинувачення використовує відводи без зазначення причини для виключення певної расової групи, то такі дії вважатимуться порушенням конституції (Batson v. Kentucky, 476 U.S. 79 (1986) (race); J.E.B. v. Alabama ex rel. T.B., 511 U.S. 127 (1994) (gender).

У кримінальних справах у континентальній Європі прості громадяни використовуються не лише для визначення фактів. Серйозні судові розгляди включають поєднання професійних суддів та нефахівців, що займають місце суддів (непрофесійних суддів) при розгляді справи. Ці непрофесійні судді, на додаток до того, що вони встановляють питання факту у справі, також тлумачать закон. У Німеччині, наприклад, місця суддів у суді під час розгляду кримінальної справи займатимуть один професійний суддя та два непрофесійних. Під час судових розглядів кримінальних справ у Франції використовуються три професійні судді та дев’ять непрофесійних. Один з професійних суддів працює як головуючий та відіграє найактивнішу роль серед інших. У той же час менш серйозні судові справи розглядає один професійний суддя.

Відразу після того, як обидві сторони завершили подання доказів у своїх відповідних справах, присяжні у Сполучених Штатах обговорюють вердикт без присутності судді. У кримінальних справах на федеральному рівні обвинувальний вердикт вимагає одностайності присяжних. Крім того, на цьому етапі у кримінальному процесі суд присяжних лише вирішує питання вини, винесення вироку є окремою процедурою. Коли обвинувачений у кримінальних справах не є задоволений вироком суду присяжних, він чи вона може внести апеляцію аж до Верховного Суду. Однак прокурор не має права апелювати. У цивільних справах обидві сторони можуть вносити апеляцію.

 У континентальній Європі судді обдумують вердикт і голос кожного непрофесійного судді є такої ж сили, як і голос професійного. Одностайність не вимагається, і вердикт щодо вини включає судове рішення у справі.

Конституція України

Конституційна гарантія на суд присяжних поєднує елементи характерні як для континентальної системи права, так і для системи загального (звичаєвого) права. Це може бути наслідком міжфракційного компромісу, необхідного в той час для прийняття конституції. Така двозначність також може свідчити про невизначеність щодо остаточної ролі суду присяжних у правовій системі України. Наприклад, стаття 124 вказує, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, не даючи визначення цим термінам. Подібно, стаття 127 передбачає, що «правосуддя  здійснюють  професійні  судді  та,  у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні». Ані термін «народні засідателі», ні «присяжні» не роз’яснено статтею 127, і незрозуміло, чи Конституція передбачає існування «народних засідателів» і «присяжних» окремо, чи як взаємозамінювані суб’єкти. Конституція відокремлює присяжних від суддів, отже, автори, очевидно, бачили роль присяжних такою, якою вона є у Сполучених Штатах Америки, де завдання присяжних полягає у встановленні фактів у справі та визначенні вини підсудного, не роблячи при цьому жодних інших правових висновків.

З іншого боку, називаючи в цій статті суддів «професійними суддями», розробники, очевидно, мали на увазі, що присяжні діють як непрофесійні судді, як це є у системі континентального права. Наступне свідчення саме такого значення  терміна «суд присяжних» міститься в статті 129, якою встановлено що «[с]удочинство провадиться суддею одноособово,  колегією  суддів чи судом присяжних». Таким чином, спосіб формулювання цього положення видається таким, що дозволяє судочинству здійснюватись безпосередньо «судом присяжних» без головування судді. У цьому випадку малоймовірно, що розробники мали намір визначити, що суд присяжних складається лише з непрофесійних суддів, які здійснюють судочинство. Це положення мало б сенс лише у тому випадку, якби розробники визначили термін «суд присяжних» як такий суд, що містить принаймні одного професійного суддю серед декількох присяжних. Більше того, варто зазначити, що стаття 129 не передбачає участі народних засідателів.               

 Особливості складу суду присяжних

Незважаючи на неіснування  чітко виписаних обов’язків суду присяжних в Україні, сама згадка про запровадження цього інституту без подальшої деталізації викликає ряд інших питань. Наприклад, Конституція не деталізує чи має особа право на суд присяжних  у цивільних та кримінальних справах, чи лише у кримінальних справах. Стаття 124 Конституції взагалі не встановлює право особи на суд присяжних, а лише визначає, що “‘народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через […] присяжних”. У Сполучених Штатах Америки ця проблема вирішується шостою поправкою до конституції, яка гарантує право на суд присяжних у всіх кримінальних справах. Сьома Поправка зберігає право на суд присяжних у позовах, що стосуються загального (цивільного) права, коли «сума позову перевищує двадцять доларів». Собівартість двадцяти доларів була набагато вищою у 1791 році, коли ця поправка була ратифікована, проте ця сума ніколи не була збільшена.

Варто також зазначити, що професійний суддя має бути громадянином України (стаття 127), тоді як Конституція України дозволяє «народу» формувати суд присяжних (стаття 124). Тим не менш, присяжні обиратимуться з числа зареєстрованих виборців, які повинні бути громадянами України. Ця система подібна до системи Сполучених Штатів Америки, оскільки відповідно до 28 U.S.C. § 1865 громадянство є необхідною умовою для виконання обов’язків присяжного засідателя у федеральному судочинстві.

Конституція України не визначає загальну кількість присяжних та кількість голосів, необхідних для прийняття рішення. Конституція Сполучених Штатів Америки також не зазначає точної кількості присяжних, але процедурні правила та Верховний Суд виходять з практики системи загального (звичаєвого) права, де в розгляді федеральних кримінальних справ прийнято призначати дванадцяти особовий склад суду присяжних. Див. Williams v. United States, 399 U.S. 78 (1970); Fed.R.Crim. Pr. 23). У федеральних цивільних справах кількість присяжних становить від шести до дванадцяти осіб. (Fed. R. Civ. Pr. 48). Як у цивільних, так і в кримінальних справах у системі федерального судочинства рішення приймається одноголосно. Таку практику суду присяжних Україна запозичила із системи загального (звичаєвого) права, проте Україна не має добре розвинутої концепції системи суду присяжних. Це може викликати додаткову невизначеність конституційних гарантій. Тепер недавно ухвалені поправки (4652-VI) до закону про судоустрій встановлюють і пояснюють статус присяжних і народних засідателів, їхню кваліфікацію, обов’язки, функції, а також порядок формування списків присяжних та інші вимоги та повноваження.

 Необхідність подальшого законодавства

Залишаючи завдання визначення деталей майбутнім законодавчим актам, розробники піддали право на суд присяжних загрозі знецінення («видирання»). Тобто, з одного боку, Конституція має на меті забезпечити право на суд присяжних, проте з іншого, наступні законодавчі акти можуть різко обмежити це право чи цілком у ньому відмовити. Верховна Рада України простою більшістю голосів може прийняти законодавчий акт, який обмежить право на суд присяжних (але слід зазначити, що КСУ може визнати неконституційність такого закону). У такий спосіб Верховна Рада має можливість обійти проблему конституційної більшості у дві третини голосів, необхідних для зміни Конституції.   

Конституція України, даючи гарантію існування суду присяжних, підняла ряд питань, які мають бути вирішені наступним законодавством. Одне з цих питань – це характер судочинства і яку форму суду присяжних обере для себе Україна – континентального чи загального (звичаєвого) права. 

Судочинство в континентальній Європі, наприклад, наслідує інквізиторний (опитувальний) підхід до розгляду справи, коли суддя бере активну участь у процесі судочинства. У кримінальних справах суддя розпочинає процес зачитуючи обвинувачення, чи навіть узагальнюючи докази, також суддя може викликати та ставити запитання свідкам у справі.

Судочинство у Сполучених Штатах відбувається за змагальною системою, коли сторони беруть активну участь у поданні своїх доказів. Суддя є набагато пасивнішим у цій системі: він головним чином реагує на заперечення сторін та відповідає на письмові чи усні запити. Суддям штатів у кримінальних справах заборонено коментувати докази, утримуються від цього, як правило, і судді федеральних судів. Сторони відповідальні за виклик свідків, і судді здебільшого уникають постановки їм своїх власних запитань. Причина, чому судді в Сполучених Штатах відіграють таку пасивну роль, полягає в намаганні уникнути неналежного впливу на присяжних, адже безсторонній суд присяжних є найважливішим чинником забезпечення прав особи та обмеження державної влади шляхом залучення таких же, як і сторони захисту, громадян до вирішення його долі.            

Україна повинна усвідомлено підходити до питання, яким саме чином їй втілювати конституційну гарантію суду присяжних. Якщо Україна поєднує інквізиторну систему із системою суду присяжних, схожою до тої, що існує в Сполучених Штатах Америки, то виникає великий ризик, що активна роль судді поставить під загрозу безсторонність присяжних. Це суперечитиме правам обвинуваченого і достовірному розслідуванню обставин справи. Якщо Україна наслідуватиме змагальну систему, то суду буде необхідна зрозуміла система процедурних і доказових правил для справедливого забезпечення прав обвинуваченого, справедливості судового процесу, безсторонності присяжних. Таким чином, важко переоцінити важливість майбутнього законодавства для виконання конституційних гарантій.

 Законодавство про судоустрій

Навіть попри те, що ці правозастосовчі акти мають вирішальне значення, вони і далі залишаються предметом нехтування. Відповідно до статті 127 Конституції народні засідателі і присяжні здійснюють правосуддя «у визначених законом випадках». Закон України «Про судоустрій України» від 2001 року встановлює, що народні засідателі вирішують  у  складі суду  справи  у  «випадках,  визначених процесуальним законом» (стаття 65),  і що суд присяжних утворюється для розгляду по першій інстанції «судових справ, визначених процесуальним законом» (стаття 68). Проте процесуальні кодекси, які були введені в дію після 2001 року, не передбачили діяльності суду присяжних чи народних засідателів (згадка про народних засідателів є у 18, 19, 234 статтях ЦПК). Таким чином, у практичному забезпеченні гарантії на розгляд справи судом присяжних як Конституція України, так і Закон України «Про судоустрій України» від 2001 року покладаються на подальші законодавчі акти.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2010 року, з поправками (4652-VI) від 13 квітня 2012 року, разом з Кримінальним процесуальним кодексом України (КПК), ухваленим того самого дня, пояснюють конституційні гарантії щодо присяжних у кримінальних справах. Стаття 31 (3) КПК встановляє, що  «кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне  позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається судом присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд». Далі, стаття 31 (9) КПК встановлює правила для службових осіб на державних посадах. Підпункт (1) передбачає, що «в суді першої інстанції – колегіально судом у складі трьох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, а в разі здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого – судом присяжних у складі двох професійних суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років, та трьох присяжних».  Незрозуміло, чому КПК робить різницю між громадянами та службовими особами. Також, ніде не зазначено, чи рішення має бути одностайним, як у США.

Підпункт 1 пункту 26 розділу ХІ “Перехідні положення” КПК України рекомендує Державній судовій адміністрації України протягом одного місяця з дня опублікування цього Кодексу (19 травня 2012 року) забезпечити звернення своїх територіальних управлінь з поданнями до відповідних місцевих рад про формування і затвердження ними списків присяжних відповідно до вимог Закону України „Про судоустрій і статус суддів“. Хочеться вірити, що все буде виконане на час до 20 листопада 2012 року, коли вимоги закону щодо гарантій закону про суд присяжних як і КПК набирають чинності.

Висновки

Конституція України гарантує її громадянам право на розгляд справи судом присяжних, але для конкретизації і застосування цього права Конституція вимагає подальших законодавчих актів. Цей рік знаменує шістнадцяту річницю затвердження Конституції України, тому треба покінчити з подальшою невизначеністю конституційних гарантій. Новими поправками (Закон 4652-VI) до Закону про «Судоустрій і статус суддів» Верховна Рада намагається пояснити право на суд присяжних і установити певну процедуру в кримінальних судових процесах. Однак немає там жодних пояснень щодо цивільних судових процесів (у ЦПК суд присяжних також не передбачено). Тому додатковий закон ще мусить бути прийнятий. Але треба визнати, що Верховна Рада зробила певний крок уперед.