Проблема підприємницьких ризиків вивчена здебільшого у своєму економічному аспекті. Правові нюанси ще чекають на системні дослідження, особливо з урахуванням реалій сьогодення.

Саме поняття підприємницького ризику по-різному розглядається дослідниками цього питання. Західні вчені визначають підприємницький ризик то як рівень невпевненості пов’язаний з проектом або з інвестуванням, то як небезпеку взагалі, можливість збитку або втрат, загрозу або небезпеку виникнення збитку в найширшому сенсі слова. У вітчизняній науці можна знайти таке визначення – це діяльність суб’єктів господарювання, пов’язана з доланням невизначеності в ситуації необхідного вибору, у процесі якого вони мають можливість оцінити ймовірність досягнення бажаного результату, невдачі й відхилення від мети.

Відповідним чином здійснюється й класифікація цих ризиків. За належністю до країни розташування бізнесу ризики є внутрішні й зовнішні. За рівнем виникнення ризик може бути: на рівні окремого підприємства, галузевий, міжгалузевий, регіональний, державний, глобальний. За причинами виникнення: соціально-політичний, адміністративно-законодавчий, виробничий, комерційний, фінансовий, природно-екологічний, – демографічний. геополітичний. Залежно від причин виникнення бувають ризики, пов’язані з: невизначеністю майбутнього, нестачею інформації, суб’єктивним впливом.

Залежно від можливого результату підприємницькі ризики прийнято поділяти на  чистий і спекулятивний. Чисті ризики – передбачають отримання або нульового, або негативного результату. До них належать: погодні, виробничі ризики. Спекулятивні – існуюча можливість отримання як позитивного, так і негативного результату. До них відноситься більша частина фінансових ризиків, у тому числі інвестиційний ризик.

Правовий аспект підприємницьких ризиків має адміністративно-законодавчу, пов’язану з нестачею інформації, складову.

Необізнаність з чинним законодавством або хибне про нього уявлення, помилкове тлумачення.

На наш погляд, найбільш негативні наслідки у наведеному аспекті має недостовірна, перекручена інформація про податки і у сфері трудових відносин.

 Що стосується податкових відносин, то практика свідчить про недостатність наявних знань податкового законодавства у значної кількості правників-консультантів з договірного права і відповідно про наявність елементарної цивільно-правової і господарсько-правової необізнаності, навіть певного правового нігілізму, у значної кількості бухгалтерів і податківців. Це призводить до негативних наслідків, є фактором ризику.  

У сучасних умовах будь-які юридичні консультації повинні враховувати й податкові наслідки, бажано ще й бухгалтерський аспект поставлених юристу запитань. Обізнаність з основними положеннями податкової системи – необхідний елемент правової культури правника, який практикує. Наприклад, відчуження майна може здійснюватись у різноманітних формах – купівля-продаж, дарування, лізінг, передача до статутного фонду тощо. Оподаткування буде різним, кваліфікований консультант має вибрати найбільш оптимальний варіант. Натомість окремі наші недолугі високоурядовці, які довели країну до економічного занепаду, і досі  вважають податкову оптимізацію різновидом шахрайства, навіть, економічним злочином. Натомість у розвинених країнах – це цілком легальна форма і прийнятний результат податкового консалтингу. Податкова адвокатура – окремий напрям правничих практик. Навіщо платити більше! – платять там набагато менше, а живуть набагато краще.

Так само актуальною є цивільно-правова, господарсько-правова обізнаність, особливо з питань договірного права, для бухгалтерів і податківців. Слід відмітити, що останнім часом у податківців спостерігається з цього питання значний прогрес. Офіційні роз’яснення Державної податкової служби України (ДПС) дедалі більше містять посилань на Цивільний і Господарський кодекси України, узгоджуються з договірним правом. Причому це здійснюється не так, як раніше, коли старанно вибирали лише те, що підтверджує суто фіскальну позицію, а подається системний виклад відповідного чинного законодавства. Як приклад можна навести лист ДПС від 14.04.2011 р. 7233/6/15-0315 з приводу дати виникнення доходу у податковому обліку операцій з продажу (реалізації) товарів. Відповідно до п. 137.1 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. ДПС, цілком правильно, послалася на ст. 334 Цивільного кодексу України, за яким право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, стаття 334 ЦКУ дає підприємцю декілька варіантів вирішення цього питання, а відповідно і варіантів відображення у податковому обліку.

На жаль на місцях узгодження податкової практики з нормами цивільного,  господарського, земельного інших галузей не податкового законодавства є недостатнім. Сакраментальне питання, природне для юриста, «а де це написано?», яким законодавчим актом передбачено, стає каменем спотикання для багатьох податківців низових рівнів. Так, і досі дехто з них позовну давність обчислює з дати укладення відповідного договору.

Багато хто з бухгалтерів теж не обтяжує себе правовими знаннями – дебет з кредитом можна і без цього звести. Досі не вдалося довести таким бухгалтерам той простий факт, що приватний підприємець-фізична особа не може виписувати сам на себе довіреність. Не є для них аргументом положення ч. 3 ст.244 ЦКУ, за якими довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. А слово бухгалтера для багатьох підприємців – закон!

Погано виглядає ситуація і з трудовим законодавством

Зустрічаються підприємці (на жаль, і юристи), які щиро дивуються, коли дізнаються, наприклад, про те, що трудовий контракт (строковий трудовий договір) можна укладати з працівником не коли заманеться, а лише у випадках визначених законом (не взагалі законодавством, а саме законом). Втім, саме так написано у ч.3 ст.21 КзПП.

Ще більше порушень у питаннях матеріальної відповідальності працівників. Повну матеріальну відповідальність часто-густо покладають на охоронців, водіїв, штатних юрисконсультів тощо. Між тим суд зобов’язаний перевірити, чи належить працівник до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладено лише обмежену матеріальну відповідальність, якщо згідно із чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди. Виключний перелік підстав для повної матеріальної відповідальності встановлений у ст.134 КЗпП. 

Програш підприємцем трудової справи з найманим працівником тягне цілу низку негативних фінансових наслідків, хоча цьому можна було запобігти частіше заглядаючи до Кодексу законів про працю.

Зміни чинного законодавства  

Україна лишається державою, де господарське, податкове законодавство перебуває у стані постійних змін. Так, рекордсменом став Податковий кодекс України, тридцять одна зміна з 2.12.2010, тобто за два роки! І це не враховуючи кілька рішень Конституційного Суду з цих же питань.  

Слід віддати належне, держава створює дедалі більше можливостей для вчасного інформування підприємців про зміни. Було б бажання і час з цими змінами знайомитись. Велику і корисну справу зробили, наприклад, творці сайта  http://iportal.rada.gov.ua/ – офіційний портал Верховної Ради України. Маємо безкоштовний доступ не лише до тексту законів, а й до інших нормативно-правових актів, актів судової влади. Єдина база правових знань на офіційному сайті ДПС містить систематизовані відповіді й консультації. Приймаються запити у електронній формі.

Судова практика також представлена у відкритому режимі на відповідних офіційних сайтах. Підприємці тепер мають враховувати, що у нас вже кілька років, як почало діяти прецедентне право, тобто суди на пряму посилаються на судові рішення інших судів за аналогічними справами. Це істотно впливає на правозастосовну практику, насамперед судову, посилює її актуальність.  

Регулювання підприємницьких ризиків за допомогою договорів

Відповіддю на виклики сучасної економічної і правової ситуації є спроби підприємців оптимізувати наявні ризики за допомогою договорів. Останне ноу-хау – включення до господарського договору положень про покладення на контрагента відповідальності за негативні податкові наслідки, зокрема, за проблемні податкові накладні, не враховані під час перевірки. Питання лишається дискусійним, як частина більш складних доктринальних проблем. На наш погляд, йдеться фактично про деліктні зобов’язання, що виникають з публічно-правових відносин, хоча можливі й інші погляди на цю проблему.

Почастішали випадки відмови контрагентів від власних підписів, графологічна експертиза ускладнює ситуацію своїми висновками, на кшталт, «не виключено, що це підпис саме вказаної особи». Або починається епопея із з’ясуванням повноважень на прийняття товару, робіт тощо. Підпис мій, але підписувати я права не мав – щось таке. Аби запобігти подібним хитрощам у договорах почали вказувати прізвища конкретних осіб, які мають право підписувати відповідні документи на виконання цього договору – акти приймання-передачі, звірки тощо. Це також не панацея, особливо з урахуванням вимог податкового і бухгалтерського обліку.

У цілому ж проблема правового аспекту підприємницьких ризиків лишається недостатньо вивченою і чекає на своїх дослідників.

Сергій ТЕНЬКОВ