Згідно зі звітом про роботу органів Державної виконавчої служби (далі – органи ДВС), розміщеним на веб-сайті ДВС України, лише протягом минулого року на виконання до органів ДВС надійшло 5 150 808 виконавчих документів. Крім того, на виконанні перебували 3 510 631 документів, які лишились ще з попередніх років. А державних виконавців на початку 2012 року в Україні налічувалося всього 7 051. Тож можна сміливо припустити, що протягом року на одного державного виконавця припадало понад 1200 виконавчих документів. Таке значне навантаження не сприяє оперативному та якісному здійсненню виконавчих дій.

Правове регулювання

Кілька років тому ситуацію намагалися виправити через ініціювання введення інституту приватних судових виконавців. Та 03.06.2011 року законопроект №5151 «Про присяжних виконавців» було знято з розгляду.

Однак нині існують інші дієві способи, вже апробовані нашими північно-східними сусідами, використання яких дозволяє забезпечити виконання судових рішень, а також сприяє суттєвому зниженню навантаження на державних виконавців. При цьому, інтересам стягувачів і боржників не завдається жодної шкоди. Саме про такі можливості розповімо в цій статті. Для цього порівняємо норми вітчизняного законодавства про примусове виконання судових рішень у цивільних справах з відповідними нормами, що діють у Російській Федерації.

В Україні та Росії існує практика видачі виконавчих листів. Це документи, які видаються судами на підставі судових рішень і містять їх резолютивні частини. Вони призначені для подання їх певним суб’єктам з метою забезпечення подальшого примусового виконання рішень судів.

Норми, які регулюють видачу судами виконавчих листів у цивільних справах, містяться в розділі VI «Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» Цивільного процесуального кодексу України та в розділі VII «Провадження, пов’язане з виконанням судових рішень та рішень інших органів» Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації.

Засади створення та діяльності органів, на які покладаються обов’язки з примусового виконання судових рішень, регулюються в Україні Законом «Про державну виконавчу службу», а в Росії – федеральним законом «Про судових приставів». Безпосередні ж процедури примусового виконання рішень судів в обох країнах виписані в законах, які діють на території України і Росії, маючи однакову назву: «Про виконавче провадження».

Крім того, окремі норми, які регулюють певні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, містяться і в інших актах законодавства. Але зараз не про це.

Органи примусового виконання рішень

В Росії, як і в Україні, створені та діють державні органи, на які покладаються функції з примусового виконання судових рішень (у цій ситуації ми розглядаємо лише питання виконання судових рішень у цивільних справах). Зокрема, Закон України «Про державну виконавчу службу» вказує, що своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, є завданням ДВС. У сусідів здійснення подібних функцій покладається на Федеральну службу судових приставів, діяльність якої регулює федеральний закон «Про судових приставів».

Посадовими особами органів ДВС, які вчиняють виконавчі дії, спрямовані на примусове виконання судових рішень в Україні, є державні виконавці. У Росії ж відповідними повноваженнями наділені судові пристави-виконавці.

Виконання судових рішень в Україні

Згідно з ч. 2 і ч. 3 ст. 368 ЦПК України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено… видається один виконавчий лист. Для виконання судового рішення в примусовому порядку сам стягувач чи його представник повинен потурбуватися про отримання виконавчого листа в суді та подання його на виконання до органу ДВС. Лише виконавчі документи про стягнення судового збору суди самостійно надсилають до місцевих органів державної податкової служби.

Після отримання виконавчого листа особа, на користь якої ухвалено судове рішення (стягувач), звертається до органу ДВС із заявою про примусове виконання рішення. До такої заяви додається, як правило, лише оригінал виконавчого листа. В окремих випадках – й інші визначені в законі документи. Після отримання відповідних документів, у разі відсутності формальних перешкод, державний виконавець органу ДВС відкриває виконавче провадження та здійснює дії, спрямовані на виконання судового рішення.

Слід відзначити, що на початку боржнику, крім окремих вказаних у законі випадків, пропонується добровільно до встановленої державним виконавцем дати виконати судове рішення (сплатити кошти чи вчинити певні дії або інше, зазначене у виконавчому листі). У разі невстановлення строку на добровільне виконання рішення суду чи невиконання рішення в такий встановлений строк державний виконавець вчиняє виконавчі дії, направлені на примусове виконання судового рішення. Крім цього, в такому випадку, крім самого «боргу», із боржника стягується виконавчий збір. Процедури за участю державного виконавця чітко прописані в Законі України «Про виконавче провадження».

Тож фактично виходить, що після відкриття виконавчого провадження питання виконання судового рішення, прийнятого на користь певної особи, стає «головним болем» державного виконавця, який і повинен зробити все можливе у межах закону для того, щоб рішення було виконано. Проте і сам стягувач або його представник (наприклад, адвокат) не повинен бути пасивним і лише очікувати виконання. Оскільки це його інтерес, то для того, щоб державний виконавець все робив вчасно, а також реально вчиняв всі потрібні дії для виконання судового рішення, стягувачу чи його представнику необхідно самостійно відслідковувати роботу посадової особи ДВС. І у випадку виявлення неефективної роботи державного виконавця чи допущення ним порушень – оскаржувати його рішення, дії або бездіяльність в адміністративному та/або судовому порядку.

Разом з тим, нарівні з формалізованими законом процедурами виконання судових рішень, люди інколи використовують неформальні шляхи. Наприклад, боржник добровільно до того, як стягувач звертається до органу ДВС, віддає борг і отримує від стягувача розписку про відсутність претензій.

Російський досвід виконання судових рішень

У порівнянні з вітчизняною практикою, коли стягувач безпосередньо отримує виконавчий лист у суді і передає його до органу ДВС на примусове виконання, крім випадку з надсиланням виконавчого листа про стягнення судового збору, в Росії панує дещо інший підхід. Так, згідно з ч. 1 ст. 428 ЦПК Російської Федерації, виконавчий лист видається судом стягувачу після вступу судового рішення в законну силу… Виконавчий лист видається стягувачу або на його прохання направляється судом для виконання. За рішенням суду про присудження компенсації за порушення права на судовий розгляд у розумний строк чи права на виконання судового рішення у розумний строк виконавчий лист направляється на виконання судом у п’ятиденний строк з дня прийняття судового рішення незалежно від наявності прохання стягувача про це.

Тож, на відміну від України, в Росії в окремих випадках виконавчі листи в інтересах стягувачів на виконання можуть направлятися не самою особою, на користь якої було винесено рішення (стягувачем), а судом.

Аналізуючи особливості пред’явлення виконавчого листа стягувачем на виконання до територіального органу Федеральної служби судових приставів, а також правила вчинення виконавчих дій судовими приставами-виконавцями, можна впевнено говорити про їх подібність до української практики. У Росії теж, як і в Україні, разом з виконавчим листом стягувач має подавати відповідну заяву. І за відсутності формальних перешкод, після отримання таких документів відповідальний посадовець Федеральної служби судових приставів порушує виконавче провадження. Передбачає російське законодавство, а саме федеральний закон «Про виконавче провадження» від 02.10.2007, року й надання боржнику в окремих випадках строку для добровільного виконання рішення (ч. 14 ст. 30). І саме в разі ненадання такого строку чи невиконання протягом нього добровільно рішення боржником у Росії судовим приставом-виконавцем вчиняються дії, спрямовані на примусове виконання судового рішення.

Однак, поруч з такими близькими і подібними до вітчизняних правил виконання судових рішень, у Російській Федерації застосовуються і досить передові, на наш погляд, процедури, які дозволяють не лише суттєво знизити навантаження на державних виконавців, але й при цьому жодним чином не погіршити ситуацію з виконанням судових рішень. Зокрема, переконані, що на особливу увагу заслуговують статті 8, 8.1. і 9 федерального закону «Про виконавче провадження». Вони передбачають направлення виконавчого документа стягувачем не до територіального органу Федеральної служби судових приставів, а безпосередньо до того суб’єкта, який у певних випадках здатен забезпечити виконання судового рішення боржником. Отож проаналізуємо хоча б один з них.

Так, стаття 9 вищевказаного федерального закону передбачає, що стягувач може сам направити виконавчий документ про стягнення періодичних платежів, про стягнення грошових коштів, сума яких не перевищує 25 тисяч рублів, організації чи іншій особі, яка виплачує боржнику заробітну плату, пенсію, стипендію або інші періодичні платежі. Тобто «напряму», оминаючи судового пристава-виконавця як проміжну ланку, звертатися до того, хто сплатить кошти, які винен боржник. Ця процедура передбачає, що одночасно з виконавчим листом стягувач повинен надати заяву, в якій зазначити: 1) реквізити банківського рахунку, на який варто перераховувати грошові кошти, або адресу, на яку необхідно відправляти грошові кошти поштовим переказом; 2) прізвище, ім’я та по батькові, реквізити документа, який посвідчує особу стягувача-громадянина; 3) найменування, ідентифікаційний номер платника податку чи код іноземної організації, державний реєстраційний номер, місце державної реєстрації і юридичну адресу стягувача-юридичної особи.

У статтях 8 і 8.1. федерального закону «Про виконавче провадження» йдеться про схожі можливості та процедури, як і в статті 9, проте в дещо інших випадках.

Висновок

З метою зниження навантаження на державних виконавців варто розробити та внести зміни до Закону України «Про виконавче провадження», якими надати можливість стягувачу в таких «дрібних» справах, як про стягнення аліментів чи інших періодичних платежів (наприклад, коли одноразовий місячний платіж не перевищує 2-2,5 тис. грн) звертатися або до державних виконавців або самостійно направляти заяву і виконавчий лист тим, хто виплачує боржнику заробітну плату, пенсію, стипендію або ін. При впровадженні подібної альтернативи за основу можна взяти досвід Російської Федерації.

P.S. Днями фахівці РОГО «Комітет виборців України» розробили відповідні законодавчі пропозиції та направили їх народним депутатам, котрі представляють п’ять фракцій у нинішньому складі Верховної Ради України.

Микола ГЛОТОВ,

спеціальний кореспондент ЮВУ в м. Рівне, адвокат