ОГЛЯД СУДОВОЇ ПРАКТИКИ

Все більшого поширення набуває ведення ділового листування електронною поштою. Зручно, швидко, сучасно. Пересилаються тексти договорів, акти прийому-передачі, замовлення, різноманітні підтвердження, рахунки-фактури тощо. Втім, останнім часом, у цій сфері побільшало суто правових проблем. Предметом цієї публікації не є податкова звітність і податкові накладні.

ЩО КАЖЕ ЗАКОН

З прийняттям чинних Цивільного і Господарського кодексів України (далі відповідно – ЦКУ і ГКУ) ведення ділового листування за допомогою електронної пошти отримало чіткий правовий статус і відповідну регламентацію.

     Відповідно до ст.207 ЦКУ правочин вважається  таким,  що  вчинений  у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного,  електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Використання   при   вчиненні   правочинів   факсимільного відтворення  підпису  за  допомогою засобів механічного або іншого копіювання,  електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису  допускається  у  випадках,  встановлених  законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій   мають   міститися   зразки   відповідного   аналога   їхніх власноручних підписів.

     Аналогічно це питання вирішується у ст. 181 ГКУ.   Допускається   укладення  господарських  договорів  у спрощений  спосіб,  тобто  шляхом  обміну  листами,  факсограмами, якщо  законом  не  встановлено спеціальні  вимоги  до  форми  та  порядку  укладення відповідного виду договорів.

     При використанні вказаних загальних правових норм слід взяти до уваги, що з приводу листування електронною поштою наявна ціла низка спеціальних законодавчих актів. На жаль, листування факсом врегульоване набагато менше і тут більше прогалин.

     УНІВЕРСАЛЬНИЙ РЕЦЕПТ ВІД НЕПРИЄМНОСТЕЙ

Практикою розроблені певні формулювання, які варто заздалегідь  включати до договорів, інших документів, зобов’язального характера, якщо вони пересилаються електронною поштою або факсом. Так, вдалим можна вважати формулювання сприйняте Вищим господарським судом України (далі – ВГСУ) у постанові від 15.01.2013 у справі №5008/419/2012.

Сторони зафіксували у своєму договорі наступну умову: «…документи, які відправлені факсом чи електронною поштою, мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами, породжують права та обов’язки для сторін, можуть бути подані в судові інстанції в якості належних доказів і не можуть заперечуватись стороною, від імені якої вони були відправлені”.

   Загальна ж вимога судів така – сторони мають заздалегідь у договорі обумовити, що листування за таким договором буде вестися саме за допомогою відповідних технічних засобів, вказати свої електронні адреси або номери телефонів (факсів). Оцінка вказаних документів  як доказу починається із з’ясування судом саме цієї обставини. Отже, надання таким документам доказової сили має відбутись, насамперед, у самому договорі.

       Корисним може бути також міжнародний досвід, ознайомлення з правилами листування за зовнішньоекономічними контрактами. Зокрема, з Уніфікованими правилами поводження при міжнародній передачі торгових даних засобами комп’ютерного зв’язку 1988 р., Правилами ММК для електронних коносаментів тощо.

      ЯК ПРАЦЮВАТИ З ЕЛЕКТРОННОЮ ПОШТОЮ

Електронне листування регулюється цілою низкою спеціальних законодавчих актів, що складають самостійну підгалузь законодавства про інформаційні відносини.

      Основними нормативно-правовими актами у цій сфері є (рекомендований мінімум для ознайомлення):

·        Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” (далі – Закон про електронні документи);

·        Закон України “Про електронний цифровий підпис” (далі – Закон про електронний підпис);

·        постанова Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 р. № 680 “Про затвердження Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу” (з наступними змінами і доповненнями, далі – постанова КМУ №680).

     У ст.5 Закону про електронні документи зазначено, що електронний документ це  документ, інформація в якому зафіксована у вигляді  електронних  даних,  включаючи  обов’язкові реквізити документа. Відповідно до ст.8 юридична сила електронного документа не може бути  заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

Дві головних біди і можливі халепи електронного листування:

1)   заперечення самого факту одержання певної інформації електронною поштою;

2)   заперечення свого авторства або факту відправлення повідомлень контрагентам.

Розглянемо кожну з наведених проблем.

Заперечення отримання електронного повідомлення

    Згідно із ст.10 Закону про електронні документи – вимоги підтвердження  факту одержання документа,  встановлені законодавством у випадках відправлення  документів  рекомендованим листом   або  передавання  їх  під  розписку,  не  поширюються  на електронні  документи.  У  таких  випадках   підтвердження   факту одержання  електронних  документів  здійснюється згідно з вимогами цього Закону.

      Далі слід керуватись положеннями ст.11 Закону про електронні документи. Електронний документ вважається одержаним  адресатом  з  часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора,  якщо  інше  не передбачено   законодавством   або  попередньою  домовленістю  між суб’єктами електронного документообігу. Якщо попередньою  домовленістю  між  суб’єктами  електронного документообігу  не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа,  таке підтвердження може бути здійснено  в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа  на  папері.  Зазначене  підтвердження повинно  містити  дані  про  факт  і  час  одержання  електронного документа та про відправника цього підтвердження.
     У разі  ненадходження  до  автора  підтвердження   про   факт
одержання цього електронного документа вважається,  що електронний документ не одержано адресатом (нагадуємо – крім випадків, коли інший порядок підтвердження не був передбачений самими сторонами в договорі). Цікаво, що можливість встановлення факту одержання електронного документа за допомогою відповідних експертиз або за довідкою провайдера, що здійснив відповідні трафіки. –  Законом прямо не передбачена, хоча, судячи з усього може бути предметом певних домовленостей між сторонами. . 

        Якщо ж звернутись до постанови КМУ №680, то тут визначені   умови  та  вимоги  до  процедури засвідчення наявності електронного документа  (електронних  даних) на певний момент часу. Така послуга  надається акредитованими центрами сертифікації  ключів та центрами сертифікації ключів на договірних засадах. Перевірка позначки часу проводиться  користувачем  за  допомогою  сертифіката  відкритого  ключа, наданого акредитованим центром сертифікації ключів. Акредитований  центр   сертифікації   ключів   забезпечує надання послуги фіксування часу цілодобово.

Заперечення свого авторства або факту відправлення повідомлень

Відповідно до ст.12 Закону про електронні документи перевірка цілісності   електронного   документа   проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису. На підставі ст.7 оригіналом електронного  документа   вважається   електронний
примірник  документа  з обов’язковими реквізитами,  у тому числі з
електронним цифровим підписом автора. Таким чином, далі слід звернутись до Закону про електронний підпис.

      Відразу слід зауважити, що дія цього  Закону  не поширюється на відносини,  що виникають під час використання інших  видів  електронного  підпису,  в  тому числі   переведеного  у  цифрову  форму  зображення  власноручного підпису. Тобто йдеться про певний  криптографічний набір перетворених електронних  даних, на кшталт того, що можна отримати у податківців для електронної звітності. Простіше кажучи, у Законі йдеться не про просте факсимільне (візуальне) відтворення підпису, скопійованного сканером, а про спеціальну комп’ютерну програму ідентифікації особи (електронний ключ).    

       Отже, чинне законодавство передбачає 2 можливих варіанту встановлення авторства і факту відправлення листа контрагентом:

·        Використання електронного числового підпису.

·        Інший спосіб ідентифікації відправника, встановлений сторонами у договорі.

А ЩО СКАЖЕ СУД?

Наслідки недбалого ставлення сторін до правил електронного листування добре видно з постанови ВГСУ від 2.04.2013 у справі №5008/587/2012.

Предметом спору стало заперечення відповідачем факту відправлення позивачу електронної заявки на перевезення вантажів (укладення у спрощений спосіб договору на транспортно-експедиційне обслуговування). Суд встановив, що позивач-транспортне підприємство електронною поштою дійсно отримав заявку-договір на транспортно-експедиційне обслуговування з певної адреси. Повідомлення містило відтиск печатки відповідача та підпис, але без ідентифікації особи, яка здійснила таку заявку (не було електронно-цифрового підпису).

       ВГСУ дійшов висновку, що цей документ не є належним доказом того, що зазначений договір було відправлено саме відповідачем та скріплено сторонами накладенням цифрового підпису. Позивачем,  відповідно до ч.3 ст.207 ЦКУ не надано ані укладеної між сторонами окремої письмової згоди на факсимільне вчинення підпису, ані зразку аналогу власноручного підпису підписанта договору з тим, щоб можна було допустити факсимільну копію договору (у якій факсимільно відтворено підпис), як доказ його дійсного укладення у письмовій формі саме з відповідачем по справі.

      У цілому ж практика електронного листування потребує подальшого вивчення і відповідних роз’яснень з боку вищих судових органів.

Сергій Теньков