ЩО КАЖЕ ЗАКОН…

Поняття адвокатської таємниці визначено у ст.22 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі – Закон).

Адвокатською таємницею визнається будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.

   Таким чином, статус адвокатської таємниці певна інформація набуває незалежно від того чи укладався договір про надання правової допомоги з особою, яка таку інформацію адвокату передала. Визначальним тут стає сам факт звернення до адвоката по допомогу з метою, наприклад, отримання лише консультації з якогось правового питання, складання окремого юридичного документа тощо. Закон не обмежує сферу дії адвокатської таємниці лише кримінальним провадженням, тобто її дія поширюється на усі види правової допомоги.

    Закон передбачає, що інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.

     Обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.

   У разі пред’явлення клієнтом претензій, скарг у зв’язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов’язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред’явлення таких вимог, зобов’язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення.

     Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.

          Стаття 23 Закону забороняє  вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею. З цих питань зазначені особи не можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов’язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом.

     Проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя. Істотне уточнення самого Закону  – забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності.

      Далі починається традиційна для нашого законодавства плутанина і явні протиріччя у тексті Закону. Попри вищенаведеному, ч.2 ст.23 Закону дозволяє за певних умов (дозвіл суду) обшук, огляд, тимчасовий доступ до речей і документів адвоката. Ще більше ситуація заплутується, якщо одночасно послатись на положення ч.6 ст.290 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).        Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Майже так само це питання врегульоване і у ст.161 КПК – речами і документами, до яких заборонено доступ, є листування або інші форми обміну інформацією між захисником та його клієнтом або будь-якою особою, яка представляє його клієнта, у зв’язку з наданням правової допомоги, а також об’єкти, які додані до такого листування або інших форм обміну інформацією.

    Цікаво, що одночасно відповідно до переліку, наведеному у ст.162 КПК вищезгадана інформація та речі, що зберігаються у адвоката, не включені до переліку охоронюваної законом таємниці. Остаточно все заплутує ч.6 ст.163 КПК – слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про надання тимчасового доступу до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю, якщо сторона кримінального провадження, крім обставин, передбачених частиною п’ятою цієї статті, доведе можливість використання як доказів відомостей, що містяться в цих речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів.

      При буквальному сприйнятті усіх вищенаведених норм можна дійти такого висновку: порушувати адвокатську таємницю не можна в принципі, але якщо дуже потрібно, то можна і порушити…

    ЯК УСЕ ЦЕ ПРАЦЮЄ НА ПРАКТИЦІ…

 Візьмемо ухвалу судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернігівської області  від 16.09.2013 провадження № 11-сс/795/199/2013 .

     Суд задовольнив клопотання слідчого, погодженого з прокурором,  про тимчасовий доступ до речей і документів та можливості їх вилучення, які перебувають у володінні Адвокатського об’єднання (далі – АО) у м.Києві.  Дані документи містять відомості та дані, що можуть бути використані як докази під час проведення досудового розслідування по кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

     Представник АО звернувся з апеляційною скаргою, мотивуючи свої вимоги тим, що ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, винесена з  порушенням вимог  ст.163 КПК України, ст.22 Закону.  України « Про адвокатуру та адвокатську діяльність».  

    Апеляційний суд встановив, що йдеться про документи, пов’язані з спорудженням, будівництвом молочнотоварної ферми з багатофункціональним комплексом і  ніяким чином не відносяться до надання правової допомоги за відповідним договором з АО, тобто не є документами, доступ до яких заборонено згідно ст.161 КПК України.    

     До протилежних висновків дійшов апеляційних суд Донецької області за іншою справою в ухвалі від 10.10.2013.       На підставі ухвали районного суду м. Донецька було проведено обшук за місцем знаходження офісного приміщення юридичної компанії (далі – ЮК) у м.Києві. Під час проведення зазначеного обшуку було виявлено та вилучено майно, а саме документи на паперових та електронних носіях, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку.

    Згідно отриманої оперативної інформації та матеріалів кримінального провадження оригінали документів щодо фінансово-господарських відносин, у тому числі щодо розтрати коштів банку “У…” знаходяться на 3 поверсі в приміщенні, яким фактично користується ЮК. Саме за вказаною адресою здійснюють свою діяльність адвокати ЮК.

     Крім того під час досудового розслідування встановлено, що співробітник ЮК , водночас засновник, директор та головний бухгалтер інших структур, брали участь у злочині, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, а також оглянутими документами виявленими та вилученими у ході обшуку за місцем знаходження офісного приміщення ЮК. Під час проведення обшуку слідчими було тимчасово вилучено копії документів, які стосуються зокрема, матеріали кредитної справи (кредитні договори, договори забезпечення, документи, що підтверджують факт видачі коштів) та процесуальні документи пов’язані з діями Банку направленими на повернення кредитних коштів. Вказані копії документів були надані адвокату за двостороннім актом в рамках підписаної угоди між ним, як адвокатом та Банку «У…».

      Адвокат вказує, що вилучені в нього копії документів не мають ніякого відношення до фабули кримінального провадження, в зв’язку з чим у слідства відсутні підстави для тимчасового вилучення і тим більш арешту копій ввірених йому документів банку «У…» та інших структур.   

     Суд встановив, що під час проведення зазначеного обшуку було виявлено та вилучено майно, а саме документи на паперових та електронних носіях, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку. Крім цього, вивченням матеріалів кримінального провадження колегія судій дійшла висновку, що тимчасово вилучені копії документів, не мають ніякого відношення до вищезгаданого кримінального провадження.  Колегія суддів, погоджується з доводами апеляції і вважає, що за вищевказаних обставин, документи, які було вилучено у адвоката є адвокатською таємницею відповідно до ст.ст. 22-23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» вилучення яких є забороненим.

     Крім того, із постанови про створення слідчої групи та визначення місця проведення досудового розслідування, вбачається, що місцем здійснення досудового розслідування визначено приміщення УБОЗ ГУМВС України в Донецькій області за адресою місто Донецьк, …

     Між тим, досудове розслідування повинно було здійснюватися слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцію якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення відповідно до вимог ч.1 ст. 218 КПК України. За матеріалами справи це м.Київ. Законодавець прямо зазначив, що місце проведення досудового розслідування визначає відповідний прокурор лише у випадку якщо місце вчинення кримінального правопорушення невідоме (ч.3 ст. 218 КПК України), слідчий суддя при розгляді клопотання проігнорував той факт, що Головне Слідче Управління МВС України знаходиться у місті Києві як і місце вчинення кримінального правопорушення, тому можливо зробити висновок, що клопотання слідчого було розглянуто з порушенням статей 132, 218 КПК України, а саме з порушенням спеціальних правил територіальної підсудності.

        В цілому ж, наведена категорія судових справ потребує подальшого вивчення та узагальнень практики, тому ЮВУ ще повернеться до цього питання у майбутньому.

     Сергій Теньков