Люди втрачають здатність соромитись за аморальну поведінку, переживати почуття провини за вчинений гріх (це поняття майже зникло з лексикону), відчувати докори сумління за протиправні вчинки. Відбувається кількісне і якісне зростання шахрайства, жорстокості, байдужості до потреб інших, ворожості у взаємних відносинах, що особливо помітно на фоні економічних кризових явищ. Щоденно з „провідного“ радіо ми чуємо фальшиві, повідомлення стосовно надзвичайної ефективності „нових“ препаратів і методів лікування. Жертвами радіошахраїв стають переважно люди похилого віку.

Етика і мораль як регулятори людської поведінки

Норми моралі є найпоширенішою різновидністю соціальних норм. Мораль (від латинського „mor“, множина „mores“ – звичаї) визначається як сукупність принципів і норм поведінки людини в суспільстві, на роботі, у побуті. Це норми відносин між людьми. Моральний простір ширше правового, оскільки охоплює усі сфери людської життєдіяльності. Мораль засуджує будь-які прояви непорядності, нечесності, служить основою, еталоном для правомірної поведінки особи. Етика – наука, що вивчає людські чесноти, встановлює типові правила та стандарти поведінки особи у певному суспільстві, які визначають її практичний вибір, в основі яких лежить відмінність між поганим і хорошим.

Існують два основні взаємопов’язані види етики — офіційна і корпоративна. Офіційна етика — це етичні вимоги, що містяться в правових нормах, невиконання яких може мати юридичні наслідки (звільнення з посади, відсторонення від роботи, адміністративне стягнення, відшкодування моральної шкоди тощо).

На відміну від правових норм, дотримання яких забезпечується в необхідних випадках силою державного примусу, морально-етичні норми спираються переважно на громадську думку і впливають на переконання, мотивацію, звички людини.

Відтворення морально-етичних норм у кодифікаційних актах 

Загальні морально-етичні вимоги до працюючих осіб встановлені Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України). Так, його статтею 139 визначено обов’язок працювати чесно та сумлінно. Нормами КЗпП України до певних категорій працівників висуваються вимоги дотримуватися морально-етичних норм як у період дії трудового договору, так і в неробочий час. Пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України надає власникові або уповноваженому ним органу право розірвати трудовий договір у випадку вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи.

КЗпП України не визначає зміст проступку, який можна класифікувати як аморальний, а лише визнає цю правову категорію як підставу для звільнення. В енциклопедичних джерелах проступок визначається як вчинок, що порушує які-небудь норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина (Великий тлумачний словник сучасної української мови під ред. В.Т.Бусела, К., Ірпінь, видавництво „Перун“, 2001, стор. 990).

До категорії аморальних вчинків можна віднести: появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (пункт 7 частини першої статті 40), прогул без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40) тощо. За такі вчинки передбачено розірвання з ініціативи власника або уповноваженого ним органу трудового договору з особою, що його вчинила (Докладніше див.: Головченко В.В., Головченко О.В. Правозастосування і захист прав людини.  – Чернігів. – 2012. – С. 224-260).

У межах кримінального законодавства України нормами, що зобов’язують людину дотримуватися морально-етичних принципів, є, зокрема, статті Кримінального кодексу України: 126 (побої і мордування); 130 (зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби); 138 (незаконна лікувальна діяльність); 190 (шахрайство); 192 (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою); 225 (обман покупців та замовників); розділ ХІІ „Злочини проти громадського порядку та моральності“ тощо.

До суспільних відносин, що регулюються не лише нормами моралі, а й нормами законодавства можна віднести і деякі норми адміністративного законодавства, зокрема, дрібне хуліганство (стаття 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення), розпиття спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадському місці у п’яному вигляді (стаття 178 Кодексу України про адміністративні правопорушення) та інші.

Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947–ХІV (частина друга статті 161) передбачає імперативну норму, яка забороняє органу опіки та піклування або суду у разі наявності спору між матір’ю та батьком щодо місця проживання малолітньої дитини передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Морально-етичні норми спеціальних законів

Відповідно до статті 54 Закону України „Про освіту“ від 23 травня 1991 року № 1060–ХІІ педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями. Згідно зі статтею 66 цього Закону посадові особи, винні у порушенні законодавства про освіту (а отже, і ті, що втратили високі моральні якості), несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Наявність високих моральних якостей є суттєвою вимогою для перебування на посаді державного службовця. Згідно зі статтею 5 Закону України „Про державну службу“ від 16 грудня 1993 року № 3723–ХІІ „Етика поведінки державного службовця“, державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов’язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця. Особи, винні у порушені законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.

Вимоги морального змісту встановлені Законом України „Про прокуратуру“ від 5 листопада 1991 року № 1789–ХІІ. При призначенні осіб на посади прокурорів та слідчих прокуратури кандидати повинні мати необхідні моральні якості. Законом передбачено, що за порушення присяги „чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов’язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури“ прокурори та слідчі прокуратури можуть бути звільнені з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину (пункт 2 частини другої статті 46-2).

Згідно з частиною третьою статті 1 Закону України „Про статус народного депутата України“ від 17 листопада 1992 року № 2790–ХІІ народний депутат України при виконанні своїх повноважень повинен керуватися не лише Конституцією і законами України, а й загальновизнаними нормами моралі. Якщо аморальний вчинок, скоєний народним депутатом України, мав вищий ступінь суспільної небезпеки (тобто кваліфікується як злочин), то з набранням законної сили обвинувальним вироком повноваження такого парламентаря припиняються достроково (пункт 2 частини першої статті 4).

Під дію „моральної правоорієнтації“ підпадають також і члени Вищої ради юстиції. Так, пунктом 8 частини першої статті 18 Закону України „Про Вищу раду юстиції“ від 15 січня 1998 року № 22/98 ВР для зазначених посадовців за скоєння аморального вчинку передбачена санкція – припинення повноважень на цій посаді.

Проведення добору кандидатів на посаду судді не виключає можливості з’ясування морально-етичних якостей кандидата, адже суттєвою вимогою для перебування на посаді судді мають бути високі моральні критерії. У зв’язку з цим частиною четвертою статті 54 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 7 липня 2010 року № 2453  VІ  встановлено, що суддя зобов’язаний дотримуватися правил суддівської етики (пункт 2) та виявляти повагу до учасників процесу (пункт 3).

Згідно із частиною другою статті 19 Закону України „Про Службу безпеки України“ від 25 березня 1992 року № 2229–ХІІ до органів Служби безпеки України приймаються на конкурсний, добровільній і договірній основі громадяни України, здатні за діловими та моральним якостями виконувати службові обов’язки.

Корпоративна етика

Сукупність етичних правил, що містяться в документах, прийнятих добровільно представниками конкретної професії, галузі, громадського об’єднання, й обов’язкові для виконання членами локального об’єднання, що ухвалило цей документ, складають корпоративну етику (див. Лепко Богдан. Юридична етика: Навч. посібник. – Чернівці: книга ХХІ, 2008. – 280 с.).

В різних суспільствах, залежно від економічних інтересів, релігійних уявлень, складаються “свої” правила поведінки. Скажімо, у непобудованому комуністичному суспільстві мали б діяти норми комуністичної моралі, які начебто акумулюють як загальнолюдські моральні цінності, так і норми поведінки людей та стосунки між ними, що породжені народними масами у багатовіковій боротьбі проти експлуатації, за свободу та соціальну рівність, щастя і мир.

У наш час всередині певних груп існують правила, які мають на меті підтримку високоморального клімату серед професіоналів, колег по роботі або участі у громадській діяльності. Сукупність таких правил складає корпоративну етику (медична етика, етика адвокатів, суддів, журналістів тощо). Ці етичні правила є своєрідними деталізованими додатками до галузевого законодавства.

Рекомендації етичного характеру містяться й у міжнародних корпоративних актах. Так, Положенням про захист прав конфіденційності пацієнта, прийнятим Всесвітньою медичною асоціацією у жовтні 1993 року, зазначено, що етичні обов’язки медичних працівників мають пріоритет над договірними обов’язками, що пов’язані з прийняттям на роботу (Докладніше див.: В.В.Головченко, О.В.Головченко. Правозастосування і захист прав людини. – Чернігів, 2012. – С. 261-262).

Нині в Україні існує значна кількість кодексів професійної етики: Кодекс етики українського журналіста; Етичний кодекс працівника органів МВС; Етичний кодекс лікаря України; Етичний кодекс психолога; Етичний кодекс медичної сестри України; Правила адвокатської етики; Кодекс суддівської етики та інших фахівців. Наслідками порушення норм корпоративної етики, вимоги якої багато в чому збігаються або відповідають вимогам етики офіційної, можуть бути заходи як морального, так і юридичного впливу, передбаченого чинним законодавством.

Загальні висновки

• Більшість суспільних відносин регулюються нормами моралі, але там, де вплив цих норм є недостатнім, повинні діяти норми закону. Як свідчить багатовікова історія, самі лише моральні й релігійні норми неспроможні забезпечити моральну поведінку людей (навіть віруючих) без допомоги норм права.
• Далеко не все, що засуджується нормами моралі як проступок, є діянням протиправним і карається законом, але переважна більшість правопорушень засуджується суспільною думкою і є аморальною.
• Вимоги етичних норм до людини значно вищі, ніж юридичні. Аморальні вчинки, що мають вищий ступінь суспільної небезпеки, кваліфікуються у законодавстві як злочин.
• Норма про аморальний вчинок має персоніфікований характер. Навіть за наявності типових ознак, аморальність проступку винної особи встановлюється посадовими особами або правозастосовним органом (судом) щодо конкретної особи з урахуванням конкретних обставин справи. Тобто аморальний вчинок є оціночною категорією і юридичним фактом. Ця обставина впливає на перебіг правовідносин після відповідної персоніфікації.
• Враховуючи особливу суспільну небезпеку наслідків недобросовісної реклами лікарських засобів рекламодавцями-шахраями,  вважаємо за необхідне доповнити Закон України „Про рекламу“ нормою, котра б забороняла рекламу лікарських засобів та встановлювала юридичну відповідальність рекламодавця за введення або можливість введення в оману споживачів реклами лікарських засобів і способів лікування.  Компанії, що поширюють оманливу рекламу, повинні притягатись до відповідальності як співучасники.

Валентин  Головченко,

кандидат юридичних наук,

заслужений юрист України