Нещодавно Апеляційний суд Сполучених Штатів Першого Округу розглянув справу (O’Connor v. Oakhurst Dairy, No. 16-1901) за позовом водіїв вантажівок до компанії – роботодавця про стягнення плати за понаднормову роботу більш як за чотири роки, в оплаті якої їм було відмовлено. Згідно з законом штату Мен, кожна наступна після 40 годин праці голина має бути оплачена у 1,5-кратному розмірі нормальної ставки, за деякими виключеннями. Виключенням є консервування, обробка, маринування, заморожування, сушіння, збут, зберігання, пакування для відвантаження або дистрибуція (розподіл): сільськогосподарської продукції; м’яса та рибних продуктів; швидкопсувних продуктів.

Водії доставки здійснювали дистрибуцію швидкопсувних продуктів, але самі коробки вони не пакували. Спір виник щодо трактування даного положення закону: закон щодо оплати понаднормової роботи не розповсюджується на «пакування для відвантаження або дистрибуції» чи на «пакування для відвантаження» та «дистрибуцію».

Суд першої інстанції виніс рішення на користь компанії, але апеляційний суд його скасував, зазначивши, що якщо кома стояла б після слова «відвантаження», то однозначно було б зрозуміло, що виключення також поширюється на дистрибуцію товарів, але з урахуванням того, що її там немає, ця неоднозначність дала підстави трактувати цю норму на користь водіїв, що коштувало компанії мільйони доларів США.

Цей судовий спір вкотре змушує замислитись над тим, яке значення може мати на перший погляд незначна помилка або неточність, допущена законодавцем в законі або сторонами в договорі. Іноді особи, які уклали певний договір, до моменту виникнення якогось спору навіть не помічають, що в договорі є якісь помилки або неточності, а навіть якщо вони це помітили, то вважають, що така помилка не має ніякого значення. Хоча на практиці вона може мати суттєві наслідки: для когось позитивні, а для когось – не дуже. Тому пропонуємо розглянути типові помилки в договорах та наслідки, до яких вони можуть призвести.

Приклад 1. Договір містить двозначні формулювання, які можуть по-різному тлумачитись сторонами. В судовій практиці існує окрема категорія спорів щодо тлумачення умов договору. Як приклад можна навести спір, пов’язаний з розташуванням коми у реченні. Між сторонами договору після його укладення виник спір щодо тлумачення п. 7.2 договору, відповідно до якого за прострочення терміну оплати продукції згідно з підписаними ТТН та ТН, покупець (позивач) сплачує постачальнику (відповідачу) пеню за кожний день прострочення оплати. Предмет спору – чи відноситься ціна відвантаження та перевезення продукції до вартості продукції, на яку нараховується пеня, тому що іншими умовами договору визначені як ціна продукції, так і ціна відвантаження та перевезення. Розглянувши даний спір Господарський суд м. Києва у своєму рішенні від 18.03.2010 року по справі № 38/107 зазначив, що: «… у п. 7.2 договору сторони домовились, що за прострочення терміну оплати продукції згідно з підписаними ТТН та ТН, Покупець (Позивач) сплачує Відповідачу пеню за кожний день прострочення оплати, при цьому кома у цьому реченні стоїть не перед словом «згідно», а перед словом «покупець» … Враховуючи вказані граматичні, логічні та системні правила тлумачення суд приходить до висновку, що в п. 7.2. договору сторони домовились, що Позивач сплачує Відповідачу пеню, яка нараховується на виключно вартість неоплаченої вчасно продукції, без врахування вартості відвантаження та транспортування даної продукції. В подальшому це рішення суду вплинуло на розрахунок штрафних санкцій при стягненні заборгованості за договором.

Таким чином, при розробці та погодженні договору важливо уникати двозначних формулювань, викладати текст чітко, дотримуючись пунктуаційних правил та використовуючи одні й ті самі поняття в однаковому значенні по всьому тексту.

Олена Сулима

Приклад 2. Договір містить описки. Наприклад, допущено описку в найменуванні покупця в договорі купівлі-продажу нерухомого майна. Ця, на перший погляд незначна описка, може призвести до того, що особа не зможе в подальшому розпоряджатися придбаним майном. У багатьох випадках виправити таку помилку можна лише через суд, тому на сьгоднішній день Єдиний державний реєстр судових рішень містить безліч судових рішень, підставою для винесення яких стало звернення осіб про встановлення тих чи інших юридичних фактів, визнання права власності тощо. Тобто ці помилки спричинили для осіб проблеми в подальшому: паперова тяганина, необхідність звертатися до суду, додаткові витрати коштів та часу тощо.

Також доволі часто в договорах помилково робляться невірні посилання на додатки договору. Сторони помилково вважають це незначними описками, які не потрібно виправляти, мовляв, все зрозуміло зі змісту документу. Однак на практиці це не завжди так, наприклад, 31.01.2017 року Вищий господарський суд України виніс постанову у справі № 926/968/13, в якій зазначив: «Як вбачається із встановлених судами обставин, існують суттєві помилки в договорі та додатках до нього… За умовами договору … банк зобов`язався здійснювати овердрафтне обслуговування клієнта лише на підставі заявки на встановлення овердрафтного кредиту на картковий рахунок (додаток №1 до даного договору). Як встановлено судами, така заявка до спірного договору в матеріалах справи відсутня. Місцевим господарським судом безпідставно прийнято додаток №2 до договору № CV288Z/1 як належну заявку – додаток №1 до договору CV255Z/1. З огляду на це, апеляційний господарський суд правильно відмовив у стягненні з відповідача спірної суми коштів, в тому числі процентів та пені». Тобто через описки в договорі та додатках до нього банку було відмовлено у стягненні заборгованості за договором, і, певно, що він не отримав те, на що розраховував при укладенні договору.

Отже, до підписання договору важливо ще раз уважно передивитися хоча б основні його дані: найменування та реквізити сторін, визначення предмету договору та його ознаки, реквізити договору та додатків тощо.

Приклад 3. Це може виглядати дивним, однак в преамбулі та підписах сторін договору зазначають різних осіб. Зазвичай така помилка може виникнути, коли особа використовує шаблонні договори зі своїми контрагентами. Одним із таких прикладів може слугувати справа № 911/764/16 про звільнення торгового місця, по якій Господарським судом Київської області було винесено рішення від 18.04.2016 року. Підприємство звернулось з позовом до ФОП, в якому просило зобов’язати відповідача звільнити торгове місце через те, що він продовжує його займати після закінчення терміну дії договору. Здавалося б, вимога є правомірною, однак під час розгляду справи суд встановив, що: «… надані сторонами договори … не є тотожними в частині такої обов’язкової умови як предмет договору, а саме: номер торгового місця; що вказані в преамбулах договорів найменування сторони договору (прізвище) не відповідають найменуванню (прізвищу) особи, яка їх підписала, а саме: в преамбулі – ОСОБА_4, а підписані договори ОСОБА_1; при цьому будь-які ідентифікуючі відомості особи, вказаної у преамбулі і в розділі 10 «Місцезнаходження, реквізити і підписи сторін», як-то: код платника податків або інші дані, відсутні. За таких обставин, зважаючи на те, що предметом спору є вимога про зобов’язання звільнити торгове місце …, суд виключає з числа доказів по справі надані сторонами договори … З цих же підстав суд відхиляє доводи відповідача про те, що договір про надання їй торгового місця … є діючим на теперішній час». Тобто по суті ця помилка призвела до того, що договір взагалі був неукладений.

Таким чином, в договорі необхідно обов’язково зазначати не лише найменування сторін, а й їх ідентифікуючі ознаки, за якими у разі наявності помилки в найменуванні сторони можна встановити, хто саме уклав договір, наприклад, ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків.

Приклад 4. Сторони невірно використовують в договорах встановлені законом поняття, що має наслідком те, що вони не отримують того, на що розраховували при укладенні договору. Особливо це стосується відповідальності, визначеної в договорі.

Прикладом такої помилки може слугувати справа, яка була розглянута Господарським судом Донецької області: сторонами договору субпідряду в п. 8.6. було встановлено, що за кожний випадок порушення працівниками субпідрядника правил внутрішнього трудового розпорядку та виробничої дисципліни субпідрядник сплачує генпідряднику штраф за кожний виявлений факт порушення. У свою чергу, третіми особами, які були залучені до виконання певних робіт, начебто було допущено вищезазначені порушення, через що генпідрядник звернувся з позовом до суду про стягнення штрафу, передбаченого договором. При цьому, позивач вважав, що поняття «працівник» охоплює всіх осіб, найнятих субпідрядником для виконання робіт, хоча в розумінні КЗпП України працівник – це особа, яка перебуває саме у трудових відносинах з роботодавцем. Суд у своєму рішенні від 19.03.2013 року по справі № 905/112/13-г також зазначив, що: «Як свідчать матеріали справи, відповідачем з вказаними фізичними особами були укладені договори про виконання разової роботи … Разом з тим, як пояснено відповідачем та не заперечено позивачем, ці особи не перебували у трудових відносинах з субпідрядником та не були працівниками відповідача у розумінні норм Кодексу законів про працю України. При цьому, як зазначалось, п. 8.6 договору субпідряду … відповідальність субпідрядника … була передбачена сторонами за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку та виробничої дисципліни … саме працівниками відповідача. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій за порушення особами, які не є працівниками відповідача, наведених правил внутрішнього трудового розпорядку та виробничої дисципліни, оскільки в розумінні ст. 230 Господарського кодексу України, ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України штрафні санкції застосовуються лише в разі їх визначення законом або договором, що в даному випадку є відсутнім».

Також розповсюдженою помилкою є змішування понять «штраф» та «пеня»: сторони прописують в договорі по суті пеню, а називають це штрафом, і навпаки. Як наслідок, коли виникає судовий спір щодо стягнення заборгованості та штрафних санкцій за договором суд може відмовити у стягненні цих штрафних санкцій.

Наприклад, під час перегляду справи про стягнення авансу та пені за договором Верховний Суд України в ухвалі від 02.03.2011 року у справі № 6-53218св10 зазначив наступне: «Договором сторін видом забезпечення виконання зобов’язання передбачено пеню. Визначення пені наведено в ч. 3 ст. 549 ЦК України, якою є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Оскільки встановлений договором вид забезпечення виконання зобов’язання у вигляді пені не відповідає змісту цього поняття та її правовій природі як грошової суми, що обчислюється у відсотках до суми зобов’язання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність цієї умови договору вимогам закону та безпідставність її застосування судом першої інстанції». Дніпровський апеляційний господарський суд у своїй постанові від 27.11.2014 року по справі № 904/5236/14 також зазначив, що: «Відповідно до ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Як правильно зазначив господарський суд, установлення розміру штрафу у відсотках річних з простроченої суми законом не передбачено і суперечить змісту цього поняття. Отже, судом першої інстанції правомірно відмовлено у стягненні штрафу в розмірі 33 513,45 грн».

До речі, невірно просто написати в договорі про стягнення «штрафних санкцій». Наприклад, Дніпровський апеляційний господарський суд в своїй постанові від 30.05.2017 року у справі № 904/92/17 зазначив, що: «Відповідно до п. 6.8. договору у випадку затримки … платежу, більш ніж на 10 банківських днів після останнього дня сплати, агент застосовує штрафні санкції в розмірі 10% від суми прострочення платежу, за кожний день затримки платежу … Правовий аналіз матеріалів справи свідчить, що сторони у договорі не визначили конкретний вид штрафних санкцій і відповідно між сторонами не досягнуто домовленості стосовно визначення та встановлення виду штрафних санкцій».

Тобто, якщо нормативно-правовий акт визначає те чи інше поняття, в договорі воно має бути використано у тому ж значенні. В іншому випадку, в самому договорі сторонами має бути встановлено визначення понять, які вони використовують.

Підсумовуючи вищевикладене, маємо наголосити, що дійсно не всі помилки в договорі можуть призвести до негативних наслідків, існують випадки, коли суди просто «закривають очі» на них або вони дійсно не впливають на суть договору. Однак, так пощастити може не завжди, тому при укладенні договору треба уважно дивитися та перевіряти, що саме в ньому написано.

Олена Сулима, юрист GOLAW