Наприкінці лютого група народних депутатів передала до Верховної Ради для ознайомлення та опрацювання проект Кодексу України з процедур банкрутства. З огляду на склад ініціаторів законопроекту, його прийняття доволі вірогідно, але не найближчим часом.

Питання банкрутства вже давно потребують певного врегулювання, і насамперед питання банкрутства фізичної особи. Про це свідчить і доволі значна кількість змін до законодавства з 2009 року, що регулює банкрутство і переважно захист кредиторів, повністю ігноруючи захист прав боржників.

Ростислав Кравець

Такий підхід щодо першочергового захисту прав кредиторів, з можливим безкарним зловживанням правами, зберігся і в запропонованому проекті. Як і всі проекти, що підготовлені за останні три роки, цей також досить неузгоджений та містить певні протиріччя. І як завжди, юридична техніка викладення свідчить про значну економію коштів під час його підготовки.

Варто нагадати, що на цей час вже не перший рік у Верховній Раді перебуває доволі значна кількість законопроектів, які спрямовано саме на врегулювання низки питань, пов’язаних із процедурою банкрутства, у тому числі фізичної особи, зокрема проекти Законів України:

«Про внесення змін до деяких Законів України (щодо підвищення ефективності процедур банкрутства)» (реєстраційний № 3132-д);

«Про реструктуризацію боргів фізичної особи або визнання її банкрутом» (реєстраційний № 2353а);

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання процедури банкрутства фізичної особи з метою забезпечення економічної та соціальної стабільності суспільства» (реєстраційний № 2714);

«Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення процедур банкрутства» (реєстраційний № 7448);

«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження системи автоматизованого арешту коштів у цивільному та господарському судочинстві» (реєстраційний № 3768);

«Про реструктуризацію зобов’язань громадян України за кредитами в іноземній валюті, що отримані на придбання єдиного житла» (реєстраційний № 4004-д);

«Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” щодо забезпечення реалізації учасниками процесу банкрутства права на справедливий суд» (реєстраційний № 7094).

На сьогодні питання банкрутства, а точніше, неплатоспроможності юридичної особи та фізичної особи – підприємця, врегульовано доволі непогано й не дуже великою кількістю нормативних актів, аби це питання потребувало кодифікації. Зокрема, це питання врегульовано законами України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», «Про виконавче провадження», «Про нотаріат», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Цивільним, Господарським, Цивільним процесуальним кодексами України.

Запропонований проект нового Кодексу складено із двох частин, точніше, Книг, що зовсім не притаманно українському законодавству. Першу книгу присвячено так званому Корпоративному банкрутству (мабуть, переписували з англомовної літератури), другу – відновленню платоспроможності фізичної особи. Також у проекті передбачено два типи процедур – судову та досудову.

Судова процедура включає реструктуризацію боргів боржника та задоволення вимог кредиторів.Також до процедури банкрутства введено такий процесуальний інститут, як мирова угода, тобто припинення судового розгляду справи шляхом досягнення домовленості сторонами справи. Хоча й до цього Господарським кодексом однією із процедур, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, була Мирова угода.

Окремо варто зазначити, що справи про банкрутство фізичної особи мають розглядатися господарським судом за місцем проживання фізичної особи, що, на мою думку, зробить ще недоступнішим правосуддя для досить значної верстви населення. Автори законопроекту напевно забули, що господарські суди розташовані виключно в обласних центрах, а з урахуванням безглуздого об’єднання судів, територіально-адміністративної реформи відстань до суду може становити сотні кілометрів. Тому сама кодифікація і передання розгляду питань банкрутства або відновлення платоспроможності фізичних осіб до господарських судів виглядають досить необґрунтованими.

Проектом запропоновано обов’язкову участь арбітражного керуючого у справі про банкрутство,що, на мою думку, містить певні корупційні ризики та свідчить про зацікавленість авторів у запровадженні ще однієї монополії в судах та практичне обмеження права на захист з огляду на кількість справ, що будуть розпочаті після набрання цим законопроектом чинності.

За законопроектом арбітражний керуючий – фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку у справі про банкрутство як розпорядник майна, керуючий санацією, керуючий реструктуризацією або ліквідатор із числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво та включені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України. Тобто має проводити всі процедури.

Одна й та сама особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство.

Упроваджено поняття значні правочини (договори) – правочини (договори) щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого перевищує один відсоток балансової вартості активів боржника на день укладення правочину (договору). Таке визначення дає можливість для зловживання в разі банкрутства великих підприємств.

Право на зверненнядо господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Безспірні вимоги кредиторів – грошові вимоги кредиторів, підтверджені боржником, або судовим рішенням, що набрало законної сили, або постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. До складу цих вимог, у тому числі щодо сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції.

Таке формулювання дає досить широкі можливості для початку процедури банкрутства.

Крім того, новим Кодексом передбачено, що матеріали справи, у якій стороною є боржник щодо майнових спорів з вимогами до нього і його майна та провадження розпочато до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, котрий розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Фактично такий підхід дає безмежні можливості для зловживань зі складом суду та порушень під час розгляду справ.

Ще один досить спірний момент: Кодексом передбачено обов’язок боржника звернутися в місячний строк до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство в разі виникнення задоволення вимог одного або кількох кредиторів, яке призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності). Таке формулювання може знищити всі працюючі підприємства України.

Що стосується банкрутства фізичної особи, то, як уже зазначалося, участь арбітражного керуючого є обов’язковою. Безпосередньо грошову винагороду арбітражного керуючого у справі про банкрутство визначено в розмірі:

1) п’яти мінімальних заробітних плат за проведення процедури реструктуризації боргів боржника та трьох мінімальних заробітних плат за проведення процедури погашення вимог кредиторів;

2) п’яти відсотків від стягнутих із третіх осіб на користь боржника грошових коштів та трьох відсотків від вартості реалізованого майна у процедурі реструктуризації боргів боржника або погашення вимог кредиторів.

Також суд за заявою арбітражного керуючого або кредитора правочини (договори) фізичної особи, пов’язані з відчуженням або переданням в інший спосіб майна заінтересованим особам щодо боржника протягом року до відкриття провадження у справі про банкрутство, може визнати недійсними. Такий підхід дає безмежні можливості для зловживань і рейдерських захоплень і є неприпустимим.

Крім того, суду надано право, а не обов’язок, зупинити провадження у справі про банкрутство для вирішення у встановленому законом порядку питання щодо спадщини фізичної особи. Такий підхід також дає широкі можливості для зловживань.

Цікаво, що Кодексом не встановлено суму боргу для юридичних осіб, яка є підставою для початку процедури банкрутства. Своєю чергою, для фізичних осіб справа про банкрутство відкривається господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника – фізичної особи сукупно становлять не менше ста мінімальних розмірів заробітної плати, а до боржника фізичної особи – підприємця – не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом двох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Кодексом передбачено низку підстав, коли боржник має право та зобов’язаний звернутись до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Зокрема, боржник зобов’язаний у разі втрати єдиного джерела доходів, тяжкого захворювання, що перешкоджає виконанню своєї професійної чи іншої діяльності, та інших обставини, що можуть істотно вплинути на виконання грошових зобов’язань боржника, який має непогашені кредити та іншу заборгованість.

Фактично наразі 99,9 % позичальників, які отримали валютні кредити, зобов’язані звернутися з відповідними заявами для початку процедури банкрутства. При цьому в разі невиконання боржником вимоги щодо обов’язкового подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство це тягне за собою незастосування до боржника положень цього Кодексу щодо звільнення від боргів.

Доволі сумнівною виглядає норма, за якою господарський суд за клопотанням кредитора або із власної ініціативи може прийняти рішення про тимчасову заборону без дозволу суду виїжджати за кордон на період розгляду справи в суді.

Повним безглуздям виглядає норма, у якій зазначено, що не підлягають реструктуризації чи прощенню (списанню) борги за кредитами, отриманими боржником на відпочинок, розваги, придбання предметів розкоші, а також борги, які виникли з участі боржника в азартних іграх, парі тощо. Це свідчить про непрофесійну і досить поверхневу підготовку цього Кодексу.

Ще одна корупційна норма, яка взагалі може звести нанівець усю процедуру банкрутства, надає право суду за вмотивованим клопотанням боржника та інших учасників провадження у справі про банкрутство виключити зі складу ліквідаційної маси майно боржника, на яке згідно із законодавчими актами України може бути звернено стягнення, але воно є необхідним для задоволення нагальних потреб боржника та його сім’ї.

Щодо наслідків для фізичної особи закриття провадження у справі про банкрутство, то й тут не обійшлося без казусів. Зокрема, фізична особа не звільняється від подальшого виконання вимог кредиторів після завершення судових процедур у справі про банкрутство та обов’язку повернення непогашених боргів щодо:

1) відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян;

2) стягнення аліментів;

3) інших вимог, які нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи.

Таким чином, наприклад, за договорами поруки особа не звільняється від взятих на себе зобов’язань.

Кодексом передбачено певні обмеження, що встановлюються щодо осіб, які були визнані банкрутом, зокрема це заборона протягом п’яти років після визнання боржника банкрутом брати на себе зобов’язання за договорами позики і кредитними договорами, а також укладати договір поруки, передавати майно у заставу без зазначення цього факту.

Також протягом п’яти років після визнання фізичної особи банкрутом ця особа повинна зазначати цей факт під час реєстрації як фізична особа – підприємець. Окрім цього, протягом зазначеного строку фізичні особи, визнані банкрутом, не можуть займатися незалежною професійною діяльністю як адвокати, приватні нотаріуси, арбітражні керуючі, приватні виконавці тощо. Остання заборона фактично є неконституційною і порушує права громадян на працю.

Наприкінці пропонується внести відповідні зміни до:

Господарського кодексу України в частині процедур, що застосовуються до неплатоспроможного боржника, виключивши мирову угоду. Хоча доречнішим було б зазначити, що вона відбувається на підставі Закону чи Кодексу, що, знову ж таки, вносить певні суперечності між законодавчими актами;

Цивільного кодексу України. Додано можливість банкрутства фізичної особи, спрощено процедуру поділу цілісного майнового комплексу, що може призвести до зловживань, додано непотрібні умови в разі переведення боргу замість заміни боржника у зобов’язанні;

Господарського процесуального та Цивільного процесуального кодексів. Упроваджено опис процедури та системи автоматичного арешту і виконання ухвали про забезпечення позову, що, на мою думку, у зв’язку із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи є не виправданим;

Закону України «Про іпотеку». Вилучено можливість добровільно визначити вартість іпотеки, а також визначення її за оцінкою, що призведе до значних зловживань;

Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Вилучено можливість реєстрації підприємства як єдиний майновий комплекс, що також призведе до зловживань та захоплень підприємств;

Закону України «Про виконавче провадження». Вилучено підставу повернення виконавчого документа в разі визнання боржника банкрутом, упроваджується система автоматизованого арешту коштів, що, на мою думку, також включає певні корупційні ризики та непотрібні бюджетні затрати, змінено підстави зупинення й закінчення виконавчого провадження;

Закону України «Про банки та банківську діяльність». Додано із не зовсім зрозумілих причин ще одну підставу для розкриття банківської таємниці, а саме суддям на підставі ухвали про забезпечення позову та про заміну одного способу забезпечення позову іншим, а також державним і приватним виконавцям;

Закону України «Про нотаріат». Вилучено підставу видачі свідоцтва про право власності в разі придбання нерухомого майна, яке було предметом застави (іпотеки), та додано підставу видачі свідоцтва про придбання нерухомого майна на підставі акта про передання права власності на нерухоме майно;

Закону України «Про страхування». Зазначено про страхування цивільно-правової відповідальності тепер виключно арбітражного керуючого;

Закону України «Про фінансову реструктуризацію». Додано статтю про спеціальні положення, пов’язані з досудовими процедурами санації.

Узагальнюючи запропонований Кодекс, можна дійти висновку про відсутність необхідності саме таким чином врегульовувати питання банкрутства. Законопроект містить значну кількість норм, за допомогою яких є широкі можливості для рейдерських захоплень і зловживань. На мою думку, його прийняття може призвести до неабияких ускладнень працюючим підприємствам і дасть змогу шахраям безкарно ошукувати громадян.

На жаль, народні обранці не врахували все це під час його підготовки. На мою думку, достатньо прийняти окремий Закон щодо врегулювання питання банкрутства фізичних осіб, що дасть змогу відкрити величезний економічний потенціал України та вивести значні кошти з тіньового обігу.

Ростислав Кравець,

адвокат, старший партнер

Адвокатської компанії “Кравець і партнери”